Нині існує нескінченна кількість сект та вірувань. Вони як живий організм зявлються нові, реформуються та зникають, при цьому, мають на своїй меті охопити якомога більшу аудиторію та отримати дохід. Питання постає в тому, чи має держава контролювати, обмежувати та регулювати діяльність такого виду?
Ще 23 квітня 1991 року був прийнятий Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації”, який регулює подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви. Зазначу, кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Зокрема, слід звернути увагу, що ст 5. згаданого закону передбачає що церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Закон дав право релігійним організаціям звертатись за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх. При чому, фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій, не оподатковуються. Це передбачено законом ст.18 та пп. 133.4.6 Податкового Кодексу України. Це дає підстави вважати, що така правоустановча організація дуже зручна для ведення тіньового бізнесу.
Конвенція з захисту прав людини ст. 9 встановила, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії. А історичні підвалини права на свободу віросповідання закріплені і в доктрині міжнародного права ще в далекому 1648 році при укладанні Вестфальського миру. Ідея правового захисту релігійної свободи повязана з християнською цивілізацією, в результаті боротьби християнської церкви за право існування і розповсюдилась через звязки з іншими континентами та народами. Релігійна свобода і спроби покінчити з примусом віросповідання стали основними причинами формування незалежних держав.
Тепер можна вважати, що формула свободи віросповідання є важливим фактором утворення та існування самобутної держави. Саме тому, держава змушена визнавати свободу віри. При цьому, держава визнає певну релігію, надаючи їй статус офіційної.
Я не буду вдаватись до порівнянь. Цікаво, що свободу поняття совісті закували в юридичну норму та поставили поруч з віруванням. Оскільки “свобода совісті” звучить як “liberty of conscience”, тобто свобода усвідомлення.
Доведу до відома, секта від латинського sequi – рухатися за кимось, підкорятися, за іншими даними – від secare – відрізати, відокремлювати – слово, яке спочатку використовувалося для позначення окремих богословських груп та шкіл, а також у полемічній літературі ще в дохристиянську епоху. Сектами також називали деякі філософські школи.
Те, що секти не оподатковуються ми вже зрозуміли. Те, що просять пожервування, затьмарюють свідомість, часто залишають людину без майна і в таких випадках громадянин держави лишається на обочині життя без правового захисту та підтримки – ми також знаємо. Згадаємо декілька всім відомих прикладів, щоб розвіяти всі сумніви щодо даної тези. Часто ми можемо знайти багато відомих прізвищ, що повязані з такими організаціями. Чи є це випадковістю?
Секретар Ради національної безпеки і оборони України оголосив, що очолив “широке об’єднання” протестантських релігійних і громадських організацій. Він вважає, що завдяки людським і фінансовим ресурсам цей союз зможе ефективно впливати на суспільно-політичне життя країни.
Імя колишнього мера Києва Леоніда Черновецького повзане з Санжеєм Аделаджи – лідером секти, яке має назву “Посольсво Боже”. Додам, що Білорусії та РФ, де Аделаджи намагався реалізовувати свої інтереси – довелось в індивідуальному порядку екстрадувати пастора за його діяльність. В Україні Аделаджи був фігурантом у справі “King’s capital”, за якою багато віруючих “Посольства Божого” закладали свої квартири в обмін на нібито щомісячні відсотки. Компанія, якій було дозволено діяти у церкві, не впоралася зі своїми фінансовими зобов’язаннями і правоохоронні органи звинуватили їх в скоєнні таких кримінальних злочинів, як шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах групою осіб; організація злочинної групи; підробка документів; використання підроблених документів; фіктивне підприємництво; відмивання грошей групою осіб в особливо великих розмірах; зловживання службовим становищем з метою заволодіння чужим майном.
Заснування Великого Білого Братства в 1990 році взагалі всколихнуло спокій українського народу. Засновниця Марія Деві Христос оголосила, що під час операції пережила клінічну смерть і в неї вселилася сутність Ісуса Христа. За декими данними, прихожан налічувалось 144 тис. Секта вирізнялась агресивно налаштованою поведінкою. Діти відрікались від своїх батьків, вчинювали самогубства, намагались захопити православну святиню Софію Київську. Проіснувало Біле братсво до 1993 року, коли дії секти перейшли межі допустимого.
Щодо масонства. На сьогоднішній день на території України діють декілька масонських та парамасонських організацій. Членство в них досить обмежене і потребує рекомендацій для новачків. Такі правила відмежовують небажаних гостей в закритій організації. Однією з таких є Орден святого Станіслава – громадська організація, заснована в 1999 році, так званим Великим пріором Павлом В’яловим. Близько 300 вищих керівників держави, починаючи від президента та його дружини, генералів СБУ, Збройних сил, митниці, прикордонних військ, міністра оборони і Генерального прокурора, не минаючи артистів ураїнської естради, на кшталт Ніни Матвієнко, які входять до масонської ложі ордена Святого Станіслава – така поведінка можновладців спонукає задуматись про існування окремих ідей та мети. Органзація така в цілому суперечить служінню українському народові, оскільки члени зобов’язуються виконувати рішення керівного органу, але це окреме питання.
Щодо організації сатаністів – гучний скандал навколо, так званого замку в Бортничах, дає підстави вважати, що дії їх ватажка Сатановського С.А. не є цілком правильними.
Не омину й кабалістів (або псевдокабалістів), які прикриваючись науковою і просвітницькою діяльністю в області науки каббала отримують на свої рахунки величезні кошти від українського народу.
В цілому такі релігійні організації – секти, які практично завжди намагаються уникатити такого визначення, наносять психологічне ураження народові. В свою чергу держава зобов’язана попереджувати такі злочини, ще до їх появи.
Тому не зайвим було б оподатковувати на загальних підставах організації хибних вірувань – для уникнення індивідуального збагачення шляхом шахрайства та психологічного запаморочення окремих верств населення, тим більше коли існує офіційно визнана державою релігія. Тобто, якщо в христинстві з ієрархиєю все зрозуміло – “Хто кому надає Томос”, то з сектами все глухо.
Послугами секти часто користуються й недобросовісні політики, оскільки розуміють, що перед ними постає ефективний електоральний інструмент. Нам зрозуміло, що завдяки модернізованим релігійним доктринам послідовними діями можна закодувати увесь народ, цілу державу до стану різкої безсвідомості та порожнечі, стану позбавленого власних думок виконавця чужої волі. Саме тому, український народ має бути обізнаним та свідомим у своїх діях щодо вірування.
Читайте: Помилка пенсійного оподаткування
Ольга Терещенко, юрист-міжнародник
