На питання, що я можу сказати про хитрим чином анонсований візит Порошенка до США я віджартувався: думаю, що у Трампа все дуже погано, якщо доводиться аж на таке йти.
Ну, це жарт звичайно. До певної міри жарт.
Чому хитрим чином анонсований? Ніколи раніше ні Петро Порошенко, ні українська влада не випускали можливості похизуватися досягненнями на американському напрямку. Запрошення від президентів США завжди вважалися у нас здобутком незалежно від продуктивності вояжів до Вашингтона. Цього разу пальму першості профанфарити про візит до Вашингтона віддали журналістам і “незалежним експертам”. Останні, природно, не мали підстав відмовитися від пропозиції підіграти. Зрештою, це дійсно круто першими повідомити про неабиякий саміт.
Хитрий фінт з анонсом може бути ще й безпечним способом поширення інформації, яку пізніше можна буде офіційно спростувати, якщо щось не зростеться і візит чи зустріч не відбудеться.
Але як би там не було виверт з “достовірними чутками” замість офіційного прес-релізу особисто я оцінив. Як у тому анекдоті:
– Рабинович, говорят Вы большой интриган?
– Да! Но кто теперь это ценит?!
На місці українських політтехнологів я би не став виносити у заголовки тему “Порошенко зустрінеться з Трампом до Путіна”.
По-перше, щось у цьому є меншовартісне. По-друге, ну зустрінеться до Путіна – і що? Перемога? А якщо Путін потім говоритиме з Трампом на три години довше Порошенка, то що – поразка?
Справи Трампа дійсно паршиві. Заганяють норовливого мільйонерамільярдера як вовка на полюванні. Та ще й мало чи не всією країною. Може не зовсім саме через любов до Росії, але через Росію – це точно.
Пару тижнів тому Дональд Трамп, виставивши в одному твітті фотографії своїх зустрічей з Павлом Клімкіним та Сергієм Лавром практично і не приховував, що використовує українського гостя для пом”якшення звинувачень у проросійськості.
Той факт, що можливу майбутню зустріч з Петром Порошенком Дональд Трамп використовуватиме з тією ж метою – дати сигнал у внутрішній політиці, що звинувачення у проросійськості є даремними, оскільки його підтримує навіть український президент – зовсім не применшує ролі української дипломатії у просуванні ідеї та організації зустрічі. Буду здивований, якщо цього року наш посол у Вашингтоні Валерій Чалий не отримає якусь серйозну державну нагороду. Очевидно зорі зараз привітні до української дипломатії в США, але скільки негірших шансів було втрачено у минулому?! Це і є одним з виявів майстерності дипломата – скористатися шансом.
Не тривожив би мене і той факт, що Дональд Трамп фактично може приховувати проросійські наміри за контактами з українським лідером. Не тривожив би, якби…
Якби я розумів, що Петро Порошенко сповна скористається майстерно організованим для нього шансом особистої зустрічі з Дональдом Трампом.
Що викликає мій сумнів, і я особисто, і Майдан Закордонних Справ вже неодноразово пояснювали. Мова йде про відсутність нових, цікавих, перспективних пропозицій з боку Української держави.
Навіщо ця зустріч потрібна Трампу ми розуміємо.
Але навіщо вона потрібна Порошенку? Переконувати продовжувати санкції проти РФ? Так, схоже, там у Трампа це вже без варіантів.
Переконувати, що Мінські домовленості безальтернативні? Так, у кого є сумніви, що Трамп це не заперечуватиме? Це якраз і є проблема, що Трамп, швидше за все, наполягатиме, що Мінські домовленості потрібно виконувати. А от чи може дозволити собі Україна або навіть Петро Порошенко виконати ці домовленості – that is the question!
Але який толк з того, що за результатами візиту до Вашингтона українського президента ми дізнаємось, що Високі Сторони погодилися, що не існує альтернативи дипломатичному вирішенню конфлікту?
Ми це почуємо, а через кілька годин знову дізнаємось про чергового загиблого чи пораненого на Сході України.
Тому побажаємо Петру Олексійовичу “бон вояж”. Щоправда ми не очікуємо, що повернувшись з Вашингтону він нас чимось приємно здивує або порадує.
А допомагати і підтримувати нас американці будуть. Вони завжди нас підтримували. Як не Україну, то демократію. За цією новиною я би у Вашингтон не полетів.
