Є в мене одна мрія – написати сценарій до фільму про реальний історичний факт XVII століття, коли на узбережжі Франції поруч опинились козаки і мушкетери: різні мови, різні правила – але одна логіка дій. Минулого тижня кілька днів був у Парижі і вперше відчув, що ця історія десь зовсім поруч. Скажімо так, я ще не Гай Річі, але цей je ne sais quoi краще не втратити.
За дорученням голови Київської обласної державної адміністрації Миколи Калашника взяв участь у brokerage event однієї з ключових європейських подій у сфері цивільної безпеки та інновацій SMI2G (Security Mission Information & Innovation Group) в Парижі. Це живий майданчик, де дослідники, стартапи, промисловість, державний сектор та європейські мережі збираються разом, щоб будувати консорціуми та подавати спільні проєкти в Horizon Europe.
Співорганізатором події був регіон Іль-де-Франс – наш давній і надійний партнер. Саме в межах спільного проєкту Kalyna – ініціативи Київської області та регіону Іль-де-Франс – стала можливою наша участь. Це вже не про наміри, а про системну роботу з інтеграції Київщини в європейський дослідницький простір. І символ цієї співпраці дуже простий – калина прямо перед входом в головний офіс регіону.
І найголовніше – ми приїхали не з порожніми руками.
З нами – два стартапи Київщини, кожен із яких вирішує абсолютно реальні проблеми війни і відновлення.
Sec-TA – кібербезпека і стійкість. Стартап двічі вийшов на сцену перед більш ніж 300 учасниками – і обидва рази тримав увагу залу. Sec-TA розробляє рішення Compliket, яке ми вже реально використовуємо на Київщині, та реалізує проєкт Power Rangers – систему для забезпечення сталості зв’язку в умовах нестабільності. Це не пілоти і не концепти – це те, що працює просто зараз, в українських реаліях. І саме це зацікавило європейську аудиторію найбільше: живий досвід, не теорія.
Sigma Maximum – технологічне розмінування подвійного призначення. Разом ми поставили перед європейськими партнерами пряме запитання: як пришвидшити повернення деокупованих територій до цивільного життя? Класичне розмінування – повільне, дороге і смертельно небезпечне для саперів. Потрібні технологічні рішення, які мінімізують участь людини в небезпечній зоні. Спільна розробка, оновлення баз даних по сучасних типах мін, трансфер стандартів безпеки – це конкретний порядок денний для роботи з європейським консорціумом, і Sigma швидко знайшла зацікавлених потенційних партнерів.
Паралельно – серія технічних зустрічей за межами головної програми. Разом із представниками національного представництва Horizon у Франції Жан-Флоріаном Бакке-Руле та Офісу Horizon Europe в Україні Максимом Колісником пропрацювали конкретні можливості для партнерств: менше теорії, більше розуміння, як ці інструменти реально працюють і як у них заходити правильно. Французька сторона підтвердила високу зацікавленість у співпраці з Україною – і це ще раз показало, що ми рухаємось системно і командно.
З менеджеркою з розвитку інновацій регіону Іль-де-Франс Фредерік Віне вийшли на ширший контекст інновацій. Прямо на місці проговорили потенційний цифровий проєкт у сфері туризму разом із кластером автопрому Франції. Хочу відзначити її роль – вона не лише організувала для нас сильні зустрічі, а й фактично була лобістом України на цьому заході. За це – велика подяка.
Окрема, дуже змістовна розмова – з Седріком Гійоном-Лавока, керівником відділу європейських та міжнародних стратегій регіону Іль-де-Франс, та Надеж Шабо, відповідальною за співпрацю з Україною. Це вже не про знайомство, а про системну співпрацю між регіонами: питання транспорту, які вже в роботі, впровадження е-квитка, а також архівна сфера – співпраця у напрямку реставрації, обмін матеріалами і підготовка спільного цифрового проєкту між архівами регіонів. Важливо, що частина цих матеріалів охоплює історію Франції на території України – і це відкриває додаткову глибину для цієї роботи.
Що я виніс із цієї поїздки? Horizon Europe і структурні фонди ЄС – це не абстракція і не щось для інших. Це реальний інструмент, яким можна і треба користуватись вже зараз. Київщина має що запропонувати Європі – досвід, технології, рішення, які народились у найважчих умовах. А Європа демонструє справжню зацікавленість – не з ввічливості, а з чіткого розуміння: безпека України – це безпека всього континенту.
Але важливо інше. Найбільша помилка – сприймати ці інструменти як просто джерело фінансування. Насправді це механізм дисципліни. Щоб зайти в такі програми, ти маєш чітко сформулювати проблему, показати вимірюваний результат, довести сталість рішення і вписати його в європейський контекст. Це означає, що фонди не просто дають ресурс – вони змушують систему дорослішати.
Тут немає конкуренції за гроші – є конкуренція за довіру. Виграє не той, кому більше потрібно, а той, хто здатен довести рішення до результату в складному консорціумі з університетами, бізнесом і державними інституціями. І в цьому контексті український досвід сьогодні – унікальний. Ми працюємо в умовах, де помилка коштує значно дорожче, ніж бюджет проєкту. Але цей досвід потрібно правильно перекладати на мову, яку розуміє Європа.
Ще один важливий момент – це масштаб. Багато рішень, які сьогодні з’являються в Україні – у сфері кібербезпеки, зв’язку, відновлення, логістики – залишаються локальними історіями. Структурні фонди дають можливість перетворити цей досвід на європейський стандарт. І тут позиція змінюється: ми не просимо інтеграції – ми приносимо рішення.
І, можливо, найцінніше – це навіть не фінансування. Це консорціуми. Це мережа партнерств, яка формується навколо кожного проєкту. Фактично – це прототип майбутньої економіки. Якщо регіон системно заходить у такі процеси, він автоматично підтягує університети, бізнес і змінює якість управління.
Для регіону це вже питання не іміджу, а конкурентоспроможності. Європейські регіони давно живуть у цій логіці. Вони не «подаються на гранти» – вони будують стратегії під ці інструменти. І якщо нас там немає – рішення приймаються без нас.
Окремий фокус – залучення університетів Київщини до цієї роботи. Без сильної академічної складової системно заходити в такі програми неможливо, тому вже зараз бачимо це як обов’язковий наступний крок.
Бо врешті це не про гранти. Це про здатність грати в довгі ігри разом з Європою. Короткі ми вже навчилися вигравати. А от довгі – саме вони визначають, якою буде країна через 10-15 років.
P.S. І якщо повернутись до початку – той самий je ne sais quoi вже нікуди не зник. Питання тільки, чи вистачить навику його правильно записати
