Спланована й керована економіка, в основі якої держава та суспільнозначимі об’єднання українців, пряме державне кредитування суспільнозначимих виробництв, усуспільнення (націоналізація) в інтересах Українського народу – є вимогою сьогодення й майбутнього та формують основні засади мобілізаційної економіки.
Наша економіка, її структура та взаємовідносини власності не задовольняли, а зараз тим більше не будуть задовольняти вимогам сучасного існування та розвитку країни.
З урахуванням сьогодення необхідні як кардинальні так і координальні зміни в економіці – необхідні зміни процесів та їх основ.
Країна повинна діяти як єдиний механізм, забезпечуючи національну безпеку.
Державі, державним органам та органам місцевого самоврядування, необхідно брати до “своїх рук” процес управління економічними та суспільно-економічними процесами в країні.
Зараз країна не може існувати в режимі покладань, прохань, вмовлянь та звернень влади до бізнесу чи будь-ще до кого.
Не може бути звернень та прохань до органів місцевого самоврядування. Органам місцевого самоврядування необхідно надати права й можливості для здійснення управління суспільно-економічними процесами на місцях з подальшою вимогою від органів місцевого самоврядування чіткого виконання поставлених центральними органами влади завдань для реалізації мобілізаційної економіки в інтересах українського народу.
Зараз країні не потрібні заклики від влади про створення чи відновлення виробництв – недієво було й недієво залишається. Під час воєнного стану необхідно не тільки планувати потреби, а й безпосередньо займатися управлінням задоволення цих потреб (виробництвом). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні самостійно займатися виробничими процесами та процесами життєдіяльності.
Владна централізація та концентрація управління мобілізацією ресурсів, зміна та створення нової логістики державного управління – це єдиний оптимальний напрям державного управління при мобілізаційній економіці.
Настав час переводити економіку в контрольований, керований спланований режим роботи. Так, до планової мобілізаційної економіки.
Країні необхідна мобілізаційна економіка. Необхідно визначити її засади: мету, завдання методологію, механізми та інструменти, а головне те що ми маємо очікувати.
Мобілізаційна економіка – економіка, при якій відбувається владна концентрація управління зосередженими економічними ресурсами країни.
Метою мобілізаційної економіки є отримання необхідних максимальних економічних результатів з оптимальними витратами за найкоротший строк.
Там, де економічний лібералізм безсилий, мобілізаційна економіка даватиме ефективні результати.
Завдання, методологія, механізмами, інструментарій мобілізаційної економіки легко визначаються та створюються виходячи з необхідних (очікуваних) результатів та якості й швидкості їх отримання.
Головним завданням мобілізаційної економіки повинно стати плануванням економічної діяльності для переходу до режиму “агресивного розвитку промисловості”, яка грунтується на організованому імпортозаміщенні, збільшенню експорту та задоволенні потреб зростаючого споживання.
Серед механізмів мобілізаційної економіки можна виділити мобілізаційне усуспільнення (націоналізація), яка передбачає взяття під контроль держави критичної інфраструктури, виробництв та підприємств торгівлі, які задовільнять суспільно-економічні потреби.
Отже, для реалізації мобілізаційної економіки необхідно забезпечити створення умов та виконання певних вимог. Головною умовою є абсолютна керованість, а головною вимогою спланованість економіки.
Для розширеного відтворення й розвитку економіки та суспільно-економічних процесів будуть необхідні капіталовкладення.
Проблемою існуючої економіки є не відсутність бажаючих здійснювати так звані інвестиції, а у відсутності об’єктів для так званих інвестицій, вірніше для капіталовкладень. Завданням мобілізаційної економіки якраз і є формування умови для розширених капіталовкладень. Інше вже питання які й куди ці капіталовкладення та яка х ресурсна структура.
Мобілізаційна економіка створює розширені можливості для капіталовкладень, створює об’єкти для капіталовкладень, що не може бути реалізовано при ліберальній економіці.
В країні вже давно існує необхідність створення тисяч підприємств в аграрному секторі для розвитку експортних можливостей, сотень промислових підприємств для імпортозаміщення. Цю необхідність існуюча ліберальна економіка була нездатна й залишається нездатна забезпечити.
Як правило, переважна більшість плутають необхідність капіталовкладень з інвестиціями, можна навіть сказати, що це стала позиція, яка є причиною нерозуміння чи спотворення основ економічного відтворення та розвитку. Необхідно усвідомлювати правильні підходи до існування та розвитку економічних процесів.
Інвестиція – це вкладання грошей. Капіталовкладення – це процес використання (споживання, залучення) ресурсів з метою створення, покращення чи відновлення основних та обігових засобів. Для здійснення капіталовкладень необхідні ресурси, відносно яких визначається їх потреба та наявність. Гроші (інвестиції), як засіб платежу та обігу, є тільки інструментом пришвидшення капіталовкладень.
Якщо мова йде про економіку чи суспільно-економічний стан чи процеси, то економіці не потрібні інвестиції, їй не потрібно вкладання грошей. Економіці необхідні капіталовкладення.
Важливо не забувати, що до економічних ресурсів відноситься людина, яка уособлена станом здоров’я, рівнем професійної й наукової освіти, культурним й ідеологічним станом та морально-етичним настроєм. Тому для економіки під час формування капіталовкладень важливо правильне формування відносин власності та відносин громадянина з державою, адже громадянин є основою капіталовкладень й повинен бути матеріально мотивований, а не найманий працівник на свій же землі.
Фінансова система України повинна відповідати вимогам та умовам мобілізаційної економіки й забезпечувати пришвидчення поцесів капіталовкладення. Необхідно започатковувати пряме державне кредитування як нову форму кредитного забезпечення життєдіяльності економіки та її розвитку, метою якої є забезпечення організації та діяльності суспільнозначимих підприємств.
Пряме державне кредитування – кредитування певних економічно важливих для країни галузей, видів діяльності, суспільних утворень, учасників суспільних утворень за рахунок кредитної емісії чи коштів державного бюджету. Пряме державне кредитування здійснюється або забезпечується державним органом, який здійснює державну кредитну політику.
Україна має свою грошову одиницю, що робить можливим забезпечувати грошові механізми платежу та обігу, а відповідно й здійснювати пришвидшений ефективний механізм капіталовкладення. Це потужне внутрішнє джерело інвестицій як механізму забезпечення здійснення капіталовкладень, яке на сьогодні абсолютно не задіяне.
Якщо ми говоримо про ресурси, які відсутні в Україні або не можуть бути створені в розумний строк, то забезпечення такими ресурсів відбувається за рахунок валюти, яка є в розпорядженні органу, уповноваженого здійснювати державну кредитну політику.
На створення умов для здійснення оптимальних, розширених та прискорених капіталовкладень позитивно вплине мобілізаційне усуспільнення – за рахунок мобілізаційного усуспільнення відбудеться формування потужної сукупності об’єктів для капіталовкладень.
Мобілізаційна економіка ефективно вирішує проблеми продовольчої безпеки, для забезпечення якої необхідно взяти під контроль всю аграрну галузь (рослинництво, тваринництво, переробку, забезпечити проведення аграрних робіт та усуспільнити результатів діяльності. Разом з цим необхідно провести мобілізаційну зміну земельних відносин – необхідно припинити орендну форму земельних відносин та перейти до самостійного господарювання на землі, заснованого на об’єднавчих принципах (кооперації власників землі та мобілізованих державою ресурсів).
Самостійне господарювання на землі через суспільнозначиме об’єднання власників землі в Товариства Власиків Землі є найефективнішою формою аграрного виробництва та відповідає вимогам мобілізаційно економіки й забезпечить умови реалізації мобілізаційної економіки.
Критична інфраструктура, надра, економічні й природні концентрації, монополії. важливі напрями промисловості та значимі виробництва повинні бути оптимально усуспільнені (націоналізовані).
Держава повинна мати в своєму управлінні заклади торгівлі для контрольованого забезпечення продуктами та товарами, що робить актуальним питання націоналізації торгових мереж. Немобілізована торгівля не справляється з забезпеченням населення продуктами та ліками.
Важливою необхідністю є створення нових виробництв, заснованих на суспільній значимості (державні, комунальні, колективні), які забезпечать сплановане й імпортозаміщенні, збільшенню експорту та задоволенні потреб зростаючого споживання.
До підтримки бізнесу будь-якого розміру необхідно відноситись прагматично з точки зору суспільного інтересу й суспільної значимості та з врахуванням державного інтересу. Підтримка бізнесу відбувається за кошти Українського народу, тобто коли влада підтримує бізнес, то мільйонів українців за власні гроші безповоротно підтримують бізнеси олігархів, бізнеси орендарів та іншого паразитуючого на українцях капіталу. Тому логічно, що держава, яка уособлює Український народ, повинна направляти кошти на створення підтримку й розвиток усуспільнюючих процесів й виробництв, на діяльність усуспільнених (націоналізованих) виробництв, на діяльність новостворених за участю українців суспільно значимих підприємства, в тому числі на організацію та діяльність Товариств Власників Землі як первинної ланки суспільно-економічного виробництва.
З існуючих подій необхідно робити висновки й мобілізаційна економіка – єдиний шлях повернення до конституційних норм соціально-орієнтованої економіки країни.
Читайте: Мобілізаційна економіка під час війни
Роман Головін, голова Всеукраїнського об`єднання власників землі
