Карл Маркс був беззаперечно правий коли сформував тезу про економіку як базис суспільно-економічних відносин. Фундаментом будь-якої країни є її економічна здатність виробляти стільки грошей, щоб вистачило на забезпечення потреб суспільства та залишалось на розвиток. Якщо розібратися, як влаштована сучасна українська соціально-економічна система можна отримати відповідь – чому, незважаючи на промислово-економічний потенціал та значні ресурси,
Україна залишається найбіднішою країною Європи; чому не вистачає коштів на найнеобхідніше; чому активна частина суспільства яка здатна створювати економіку країни, підприємці, знаходиться під надмірним державним пресом; чому тиск держави знищує саму можливість підприємницької діяльності; що треба зробити для виправлення ситуації та чому існуючі політичні еліти вперто саботують системні зміни і ніколи на проведення необхідних країні реформ не підуть.
Що маємо. Україна за даними агенції Moody’s має найнижчий рівень ВВП на душу населення серед європейських країн, трохи більше 2 тис. доларів. Для порівняння – Грузія понад 4 тис. доларів, Білорусь – понад 5 тис. доларів, Польща – понад 13 тис. доларів. В рейтингу легкості ведення бізнесу Світового Банку Doing Business наша країна займає 76 місце між Бутаном та Киргизстаном. Грузія посіла 9 місце, Польща – 27, Білорусь – 38, Молдова – 44.
У світовому рейтингу індексу сприйняття корупції оприлюдненому Transparency International, Україна посіла 130-те місце серед 180-ти країн. Поруч Гамбія, Іран, М’янма, Сьєрра-Леоне та Росія з кращим на один бал результатом. Україна – найкорумпованіша країна Європи.
Згідно класифікації МВФ та Світового Банку типів держав за співвідношенням ефективності урядування та впливу держави на економічні процеси Україна знаходиться у особливій групі країн з латино-американським типом економіки. Перш за все це характеризується надмірною вагою державних інституцій, які переросли свою ефективну спроможність та виступають гальмом розвитку. Крім цього, великий розрив у доходах між багатими і бідними, процвітає корупція, тіньова економіка, не менше 80% економіки контролюється фінансово-промисловими групами. У США, до речі, ФПГ не контролюють і половини економіки.
Чому так трапилось. Тут допоможе короткий екскурс в історію не нашої країни, а країни яка вперше у світі спробами та помилками побудувала ринкову економіку, окреслила принципи і закони її розвитку та показала приклад для наслідування іншим країнам.
У другій половині 19 ст. основним напрямком урядових ініціатив у США стала боротьба проти монополій які почали визначати напрямок розвитку американської економіки. Найкращий приклад – “Стандарт Ойл” Рокфеллера. Він підкорив всю нафтопереробку, добування нафти та її транспортування. До 1880 року “Стандарт Ойл” стала найбагатшою компанією Америки яка контролювала 90% нафтової промисловості.
Не відставали й інші потужні фінансово-промислові монополії. Банки, трести та синдикати активно брали під контроль всю економіку країни. Така ситуація призвела до появи в кінці 19 ст. перших антитрестівських законів оскільки федеральний уряд усвідомив ризики які несе країні монополізація ринків. Законодавча боротьба продовжувалась кілька десятиліть доки не сформувалася нормативно-правова основа, що забезпечувала функціонування вільної ринкової економіки.
США показали всьому світу, що монополії призводять до неефективного розподілу ресурсів, стагнації економіки та необгрунтованому зростанню цін. Також продемонстрували, що однією з ключових функцій держави є збереження вільної конкуренції як основного економічного механізму. Зрештою, США побудували найефективнішу в світі економіку.
Читайте: Монополізація паливного ринку руками чиновників триває. Київщині приготуватись
В чому принципова різниця між США 19 ст, та сучасною Україною? Політичні еліти США того часу не стали обслуговувати інтереси монополій, а навпаки розробили такі правила гри, які обмежили їх вплив та надали рівні умови всім учасникам ринків.
В Україні ж політичні еліти – це продовження еліт фінансово-промислових. Суть цієї зв’язки – замкнене коло за принципом: великі гроші роблять великих політиків, а великі політики дають змогу робити великі гроші. Слова Фірташа сказані на суді у Відні кращий тому доказ: ”Ми досягли чого хотіли, Порошенко став президентом, а Кличко мером”.
Після розпаду СРСР у приватних руках накопичилися значні фінанси, сировинні та промислові ресурси для яких командно-адміністративна система економіки типу радянської виявилася більш сприятливою для збереження та примноження капіталу ніж класична ринкова економіка. Сучасна українська соціально-економічна система має командно-адміністративний характер з дуже незначним впливом ринкових механізмів. Така система вигідна лише крупному бізнесу та роздутому державному апарату, який крупний бізнес обслуговує.
Для великого бізнесу держава лише інструмент для заробляння грошей з подальшим виведенням їх з вітчизняної економіки за кордон. За даними Інституту економіки та прогнозування НАН України, за 26 років з України виведено понад 167 млрд доларів. Ця цифра підтверджується і даними інших досліджень.
На фоні цього вже десятиліттями суспільству нав’язується думка, що бідність країни через те, що підприємці не платять податки. Звичайно, маються на увазі ті підприємці, що не входять до пулу великого бізнесу, а намагаються виживати у вкрай монополізованій економіці з ручним управлінням, з відсутністю чітких правил, гарантій власності, без права на справедливе судове рішення, захмарному податковому та корупційному тиску.
Фактично, в Україні в рамках однієї держави існує дві економіки – економіка обраних, яка сама собі встановлює правила через підконтрольний державний апарат, та економіка виживання, представлена в основному малим та середнім бізнесом, який, між іншим, дає близько 80% робочих місць. За рахунок останніх державний апарат і намагається латати бюджетні дірки та покривати дефіцит коштів на державні видатки.
“Друзям – все, ворогам – закон”, незмінний девіз державних інституцій які спочатку загнали незалежну підприємницьку ініціативу у “сіру” зону легальності, а потім різними способами намагаються виявити та вилучити грошові “ізлішкі”.
Найяскравіший приклад останнього часу – блокування податкових накладних. Знову ж таки, впроваджено механізм абсолютно ручного втручання в економічні відносини, який зачіпає лише малий та середній бізнес. Традиційно, держава запевняє в “перемозі”, оскільки, мовляв, впроваджена система СМКОР дозволила вирішити питання автоматичного повернення ПДВ через іншу систему – СЕА ПДВ.
Ось тільки є один нюанс. Експортні операції, при яких держава повертає ПДВ, тепер уже автоматично, майже повністю підконтрольні економіці обраних, в економіці виживання доля таких операцій мізерна. А тільки за тримісячний тестовий період роботи системи СМКОР з економіки виживання вилучили 7 млрд. гривень, а на даний час називають суму від 40 до 100 млрд гривень. Не складно здогадатись, до чиїх кишень держава “перекачала” ці кошти.
Система двох економік призвела до того, що держава вже не спроможна заробити більше грошей ніж вона заробляє. Економіка обраних не вважає за потрібне віддавати більшу частку на державні видатки, економіка виживання і так на межі виживання, гроші у корумповану країну із значними інвестиційними ризиками не йдуть. Патова ситуація.
Вирішення вимагає системних інституційних змін, але такі зміни – пряма загроза економіці обраних та корумпованим чиновникам. Можливо, дехто не задіяний у підприємницькій діяльності вважає, що це його не стосується. Марні надії. Економіка обраних це і необгрунтовані тарифи, і низька якість доріг, мізерні зарплати, пенсії, захмарна вартість автомобілів, Роттердам +, аварії на інфраструктурних об’єктах тощо.
Читайте: Торгівля індульгенціями: державна політика промислової та техногенної безпеки на ринку автомобільного палива
Підприємці і просто громадяни повинні зрозуміти, що апелювати до держави і старих політичних еліт вже нема ніякого сенсу. Проблеми бізнесу, які нероздільно пов’язані з загальними проблемами держави, можливо вирішити лише політичним шляхом – через зміну політичних еліт.
Існуючі багаторічні політичні лідери, які напередодні виборів традиційно щедро роздають обіцянки підтримки малого та середнього бізнесу, ніколи на проведення необхідних країні економічних реформ не підуть, для них це самогубство. Вони і далі продовжуватимуть героїчно боротися із наслідками, але жодним чином не торкнуться причин.
Вільна конкуренція, вільний доступ на ринки, однакові умови для всіх, чіткі правила гри в основі яких ринкові, а не командно-адміністративні механізми, принцип “дозволено все, що прямо не заборонено”, податкова реформа, економічно обгрунтований податковий тиск, верховенство права, незалежні суди – всі ці речі пряма загроза для них і економіки обраних.
Наостанок, приведу слова одного успішного одеського підприємця, який отримав стартап-візу і назавжди переїхав працювати до Італії: “Я вам, громадяни України, одну розумну річ скажу, тільки ви не ображайтесь. Ви прямо зараз втрачаєте свою країну. Кожен день. І кожного дня все більше і більше. Тому, що кожного дня з України виїжджають ті, хто ще здатен витягти країну з дупи, в якій вона опинилась – підприємці”.
Читайте: Чи наступить Київська область на київські автогазові граблі
Михайло Скляр, голова ГО “Асоціація громадського захисту підприємців”
