За три дні з десяток дзвінків. Хто не в курсі, у мережі з’явився матеріал про можливу заміну керівниці департаменту охорони здоров’я КМДА Валентини Гінзбург. Посилання не буде. Гугліть.
Але хвиля пішла…
Друзі і знайомі. По-перше маю сказати: в мене немає ні підтвердження, ні спростування цієї інфи. Якщо таке рішення і буде прийматися, то виключно тими людьми, що мають на це повноваження. Вони знаходяться на другому та ще одному, високому, поверсі відомої будівлі на Хрещатику. Локація зрозуміла?
По-друге. Я не готовий навіть слухати прізвища можливих наступників. Тим більше їх лобіювати. Повторююсь. Адміністративна і політична відповідальність знаходиться… Дивіться вище…
А от щодо самої Валентини Георгіївни, на відміну від джерел, на які посилаються у статті, можу висловити особисту думку не ховаючись за анонімністю.
В мене не дуже великий досвід спілкування з нею. Мабуть, з п’ять зустрічей. Щось на кшталт «кожен говорив про своє і у трохи підвищених тонах». І кілька телефонних розмов, які були важливі. Давніх розмов.
Перша. Якось знайомим волонтерам хтось надіслав “шматок сиру” у вигляді дитячих речей. Коробок було багато. З військовими вони тоді працювали постійно – куди дівати подібні речі знали. А ось дитячі – ні. Попросили допомогти.
Набираю Гінзбург. Прошу надати координати – куди везти. З’єднує з одним з міських дитячих будинків. Вантаж був «без документів», таке часто буває у волонтерських поставках. Часу на відкриття всіх коробок і перерахунок – не було. Отож домовилися, що за кілька днів заїдуть і підпишуть акт. В результаті в цьому акті не знайшлося найбільш дорогих речей. Наприклад, зимових дитячих комбінезонів у комплекті з куртками. Мабуть, «випарувалися», не дивлячись на те, що «волонтери від Гінзбург».
Звісно, це поодинокий приклад, але він вкрай показовий. І красномовно характеризує механізми відносин у цій царині міста.
Благо, стосунки з цією волонтерською організацією в мене були давні та плідні. То ж, я просто вибачився, паперів не було, тож й до правоохоронців звертатися було ні з чим. Але з подібними питаннями більше до департаменту не телефонував.
Друга. Я голова громадської наглядової ради ЛШМД. І приймаю досить активну участь у її покращені. У лікарні мають встановити комп’ютерний томограф, який усю зиму простояв на складі лікарні, комусь було потрібно під кінець року закупити обладнання, а ось підрядники, яких наймав департамент, забули своєчасно підготувати приміщення.
П’ятниця, вечір. Телефонує мені підрядник, каже, завтра будемо заносити обладнання, хай лікарня знайде такелажників. Для розуміння. Обладнання вартістю з мільйон доларів і важить кілька тон. Його треба затягнути на другий чи третій (вже не пам’ятаю) поверх. Ні, не просто підняти, а саме затягнути у приміщення.
Набираю Валентину Георгіївну. Це ж нереально, кажу. Питання навіть не у часі, п’ятниця вечір, а потрібно на завтра. А у тому, що у лікарні на це немає коштів. Тоді працювали виключно бюджетні механізми фінансування, за подібне нецільове використання у лікарню відразу б прийшли «хлопці у погонах». Не з тих, хто нині на фронті.
Відповідь мене вразила. Часу багато пройшло, то ж, не дослівно, але по суті і близько до тексту: «На місці головного лікаря я знайшла б кошти, щоб вирішити цю проблему». Чесно кажучи, пішов у аут. Після кількох секунд роздуму все ж видаю: «А нічого, що замовником ремонту і власником обладнання є Департамент?» З тієї сторони слухавки пішов відбій…
Питання ми вирішили. Я набрав керівника представництва дуже відомої фірми, обладнання якої мали встановити. До того ми один одного не знали. Каже: в нас це обладнання перекупили, у контракті за нами лише його налагодження, коли воно буде вже стояти у приміщенні. До речі. Перекуплено було структурою, з якою я особисто мав кілька раундів розбірок починаючи ще з 2017 року. І яка і понині чи не на 80% закриває постачання медичного обладнання за рахунок бюджету міста. Хоча це питання, скоріш, не до Валентини Георгіївни, а до інших осіб. Зараз згадувати не буду, можливо потім і за потреби.
Гаразд. До цієї ситуації. Сиджу – думаю, як вилазити. За п’ять хвилин телефонує директор представництва: «Це не наша проблема, але розуміючи можливі іміджеві втрати для бренду, ми готові організувати потрібні роботи. На коли мають бути люди?».
О дев’ятій ранку наступного дня біля складу стояла вся необхідна техніка. А у приміщенні, куди потрібно було затягнути обладнання, працював один будівельник, ліньки вибиваючи стіну, через яку й мав йти монтаж. Як розумієте, Гінзбург я вже не телефонував. Все й так стало зрозумілим.
Обладнання затягли. Через тиждень чи два. Коштом представництва бренду. А підстави для звільнення головного лікаря ЛШМД, а робили саме це, так і не знайшлося. Спробували за півроку. Теж невдало. Добре.
Третій приклад. У суді не приймуть, але для розуміння, думаю, зайде. По волонтерським питанням заїжджаю до керівника однієї з київських лікарень. Це вже під час повномасштабної. Ну, привіт-привіт. Питаю, як справи. Він дивиться на годинник, десь дванадцята дня: «Сьогодні непогано. Гінзбург ще не телефонувала». Сприймаю, як жарт, починаю всміхатися, дивлюся на нього і ховаю посмішку. Ні, він не жартує…
Чесно не розумію, що стільки років робить Валентина Георгіївна на своїй посаді. Розповідає про поганих директорів і як вона тримає міську медицину у своїх тендітних руках? Колись у розмові в мене з’явився наступний образ: «Королева серед гімна». Вже вибачте за подібний фразеологізм, але з ним погоджуються люди, які у темі і які розуміються на тому, що вирує у київській медицині.
То ж, друзі і знайомі. Відповідаю. Зняття Гінзбург – так. І це дійсно перезріло. Чому це питання не донесено до керівництва міста – не знаю. Бояться директори лікарень? Лікарень, у яких згідно реформи повна автономія? Тоді очільникам міста варто поміняти не лише керівництво департаменту, а й деяких директорів лікарень. Якщо ти не вмієш відстоювати інтереси лікарні – який з тебе керівник?
Щодо того матеріалу, з якого і пішла вся ця хвиля. Я не можу оцінювати все, що в ньому написано. Просто виходячи з відсутності відповідної інформації. Але погоджуюсь з висновками. Ще рік-два – і багато чого з київської медицини вже відбудувати не вдасться. При тому, що добре розумію необхідність оптимізації. Але оптимізації, але не, як точно сказано у статті, авторитаризму та волюнтаризму.
Тож кардинальні рішення потрібні. І, повертаючись до початку, вони у повноваженнях міської влади.
А з інших приводів – завжди готовий до спілкування і допомоги. При всіх проблемах медицина у місті поки не померла. Як і не знищили поки всіх Лікарів.
Стаття, про яку пише автор: Гінзбург – на вихід: очільники КМДА шукають заміну керівниці Департаменту охорони здоров’я
Анатолій Велімовський, кризовий менеджер, волонтер
КиївВлада
