Київська тема, що набуває все більш тривожного звучання. Від якої народ хапається за серце в передчутті втілення у життя величного задуму то Кличка, то Черновецького, тоді як окремі особи потирають пухлі ручки в очікуванні не менш величних заробітків. 16 грудня 2019 року сталося так зване “громадське обговорення” Генерального плану Києва. Доповідав сам Віталій Кличко. Громадськість же з саморобними плакатиками намагалася здолати поліційний кордон, який вправно не пускав цю саму громадськість до залу на території Олімпійського стадіону, де мало відбутися громадське обговорення. Повз неї з діловитим виглядом проходили чиновники та депутати. Слід віддати їм належне: роль “громадськості” для аудиторії Кличка виконували талановито. Дещо псували картинку хлопці зі спецназу, які хіба що не віддавали честь “представникам громадськості”. А омріяним поглядам останніх у світле майбутнє заважали плакати протестантів біля воріт.
Втім, такими “громадськими обговореннями” в Києві нікого не здивуєш. Справжні форми міської демократії канули в Лету бозна коли. Наприклад, у нашому кварталі останнього разу було дозволено скористатися нею аж у 2006 році. Ті громадські слухання постановили відновити діяльність дитсадка санаторно-лікувального типу № 183 на Пушкінській, вкраденого за підробленим рішенням районної ради. Відновлюють досі. Забудовник такий ніжний, такий приязний. Рука не піднімається. Виганяли дітей ще при Омельченку. Навпроти нашого кварталу тоді був офіс УДАРу Кличка. Який божився повернути київське добро, вкрадене попередниками. Як тільки стане мером. Діток пожаліє. Добрий такий був. Тільки в нашому кварталі, на секундочку, це півмільярда гривень. А ми, обожнено милуючись Віталієм на мітингах, вкотре забули про граблі, які не раз і не два виховували наші лоби. Слід віддати належне, Віталій Володимирович ефективно попрацювали над тим, щоб “пройшла любов”.
Читайте: Контрольний постріл. Жертва отримала травми, несумісні з життям
Програмою щодо Генплану було передбачено громадське обговорення, не виключено, такого ж відпрацьованого типу, як у виконанні “громадськості” на Олімпійському. Хто в Києві не знає, що найгострішою серед проблем Києва є війна між населенням та тими, кого народ назвав “злобудовниками”.
Читайте: Война на твоей улице
При Департаменті охорони культурної Київської міської державної адміністрації (КМДА) спадщини є орган “від громадськості”, який зветься Консультативна рада. Головою Консультативної ради – нагадаю, органу, який виражає для цього департаменту думку громадськості стосовно будівництва в місцях розташування пам’яток, є … директор департаменту Олександр Никоряк. Унікальний, як для Європи винахід. Громадськість і влада в одній склянці. І що винятково зручно, під одним керівництвом. Заступником голови цього органу “від громадськості” є Сергій Груздо – в недавньому минулому в.о. директора управління охорони культурної спадщини КМДА.
Авторам задуму псевдогромадського схвалення в дусі обговорення на Олімпійському, мабуть, виділося: які проблеми. Склався безперебійний механізм, відпрацьований роками. Консультативна рада висловлює свою думку під головуванням директора департаменту Олександра Никоряка або його підлеглого. Певна річ, думка ця не від себе, чиновника, а від громадськості Києва. А директор Департаменту охорони культурної спадщини КМДА – той самий Олександр Никоряк приймає рішення, ну ясно ж, в інтересах громади, оскільки директор департаменту – це і є громадськість.
Сфера відносин щодо культурної спадщини давно перетворилася у битву. З одного боку барикад – забудовники і ті, хто при них заробляє: архітектори, будівельні підприємства, чиновники. З другого – та сама громадськість – лідери опору навалі, під натиском якої розчавлюється на наших очах тисячолітнє надбання. Але жодного з цих лідерів у так званому “громадському” органі немає, проте під саму зав’язку там – архітекторів та чиновників. Тобто, пишеться “громадськість”, читається “забудовник-архітектор-чиновник”.
Хто, наприклад, приймав в Консультативній раді, на секундочку – охорони культурної спадщини, рішення по зміні фасадів архітектурних шедеврів 19-го сторіччя на Пушкінській, занесених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України? Від імені так званої “громадськості”, ухваливши перетворити його у еклектичну мішанину дешевого хайтеку, насунутого на огризки того, що було культурним надбанням? Ті самі особи, в їх числі – член Консультативної ради, він же – архітектор забудовника, під наглядом якого було перетворено у будівельне сміття верхні поверхи пам’яток Садиби Міхельсона, на кожній з яких, між іншим, табличка є: “Захищається законом”.
Читайте: Усадьба Михельсона. В Киеве разрушили очередной памятник архитектуры
Як для “громадського діяча” з охорони культурної спадщини, у цього чоловіка непоганий побічний заробіток. Той самий член Консультативної ради з охорони культурної спадщини, під наглядом якого як архітектора забудовника знищено вщент внутрішнє оздоблення садиби 19-го сторіччя. Яке, між іншим, могло змагатися із вбранням найвидатніших палаців. А інші члени Консультативної ради? Видатні лідери пам’яткоохоронного руху? Історики-науковці? Щас, розбіглися. Гарантовану для будь-якого свавілля більшість Консультативної ради складають чиновники профільного департаменту КМДА та представники Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації пам’яток, що знаходиться на тій самій Спаській, 12, де і відомство Никоряка. Ну і архітектори від забудовників, як же без них.
Але 26 грудня 2019 року, коли було громадське обговорення історико-архітектурного опорного плану, з одобрямсом не склалося. Не дала ряженим під громадськість вона сама. У кабінет Никоряка набився натовп, який і є тією самою громадськістю. Головував Сергій Груздо – заступник Никоряка по Консультативній раді. Ох, як незвично дискомфортно стало під напором громади. Хтось з неї зажадав назвати поіменно осіб, які привласнили собі повноваження її представників. Зажадали і звіту за ту діяльність, жертвою якої стала культурна спадщина. Сюди прийшли небайдужі кияни, об’єднані метою: ні під вивіскою нового генплану, ні під якою іншою геноцид національної культури не пройде. Які б дивіденди чиновникам, архітекторам і іншим “громадським діячам” той не обіцяв. Із задумом “погодження” історико-архітектурного опорного плану у приємній тиші кабінетів на Спаській, схоже, владі цього разу прийдеться розпрощатися. А може, дасть Бог, з деякими неспроможними виконавцями теж.
Під тиском громадськості справжньої її фейкова заміна не мала жодного шансу на те, що раніше легко сходило з рук. Про кулуарний розгляд “громадським діячам” доведеться забути. Зібрання вирішило провести обговорення у більш просторому приміщенні, з яким узявся підсобити один з архітекторів – членів Консультативної ради. Розробника ж опорного плану попросили виставити на сайті карти та пояснювальні записки, зібрати пропозиції та оцінки киян щодо них. Обов’язково у порівнянні з тими картами, які були у попередньому Генплані. Зібрати громадськість Києва на широке обговорення. І, можливо, як пропонувалося 26 грудня 2019 року на Спаській, подумати над тим, чи потрібен столиці громадський орган охорони культурної спадщини з такими заслугами у справі її знищення.
У цьому місті жити нашим онукам. Вони не простять, що ми дали знищити його душу, як би виконавці себе не називали. Чекаємо об’яви на сайті Департаменту охорони культурної спадщини КМДА про місце, дату і час обговорення. Йдемо і даємо відсіч.
Николай Жуков, председатель ОСН “Квартал Пушкинская – Красноармейская”, профессор
