У нас в країні точиться запекла боротьба між двома зонами комфорту – комфортом сучасного українця, та комфортом населення родом із совєцького союзу. Боротьба, я вам скажу, запекла, і в деяких побутових випадках доходить до мордобою, як от з Ларисою Ніцой та “бідною” касиркою. Одна не хоче жити в радянському союзі, інша не може збагнути, що таке сучасна Україна, і на яких засадах вона формується. Хто з них правий? Вірніше, хто не правий?
Так от, неправа влада, яка на законодавчому рівні не забезпечила ті засади існування нації, при яких подібна сцена була би не можливою. Принаймні, в Польщі касирки розмовляють польською, а в Німеччині – німецькою. Але ж то у них, а не у нас. Ми ж у всьому оригінальні і попереду всієї планети. Ну, ок.
Я не про касирок, хоча і про них також. Повертаюсь до зони комфорту. Нікому із мислячих людей не секрет, що ми живемо практично в двох країнах, а то, і трьох, вірніше, в країні, в якій три типи населення – українське, совєцьке і похуїстичне. І в кожного з них є свої зони комфорту, при перетині яких легко може спалахнути війна.
Що з цим робити? Ну, по перше – розуміти. По друге, працювати над собою. Показувати особистий приклад. Як? Ну, у випадку Лариси Ніцой, як варіант, залишити ті копійки на касі, і сказати дівчинці – “це Вам, на курси української мови”.
Серед моїх друзів є доволі освічені люди, які маючи неабиякий талант та рівень IQ, не можуть знайти в собі сили волі позбутися багатьох совєцьких звичок, та і не тільки совєцьких, а просто шкідливих звичок таких як паління, чи відвислий живіт у чоловіків , що ж тоді хотіти від “бідної” касирки. Персональна еволюія, я вам скажу, не легка прогулянка по парку, тут пахати потрібно як… хотів сказати “сивий мєрін”, але вчасно себе зупинив, подумав, згадав, що то не наш крилатий вислів, то скажу – “як Папа Карло”… ні, і це не скажу, бо і це не наш вислів, і не наш епічний герой. Так, а як сказати? Заплутався. Дайте подумаю… Скажу так -” пахати, як бульдозер”. Все одно , не те слово знайшов. Не наше воно, не вкраїнське. От бачте, на такому простому прикладі видно, як важко контролювати в собі підсвідомі прояви чужинської культури.
В зв’язку з цим, вирішив поділитись з вами комплексом вправ, які я застосовую для своєї персональної еволюції, адже і я також, як і більшість в Україні, народився, виріс і жив в радянському союзі, від “спадщини ” якого я щоденно ретельно очищаюсь , як собака від бліх.
Так от, я стежу за тим, щоб в поле мого зору не потрапляло все, що несе із собою “руський мір”, а значить, я не дивлюсь російське телебачення, тобто те, в якому розмовляють не українською мовою (включно з Дощем). Тут згадується діалог Шарікова з Преображенським – так, а що ж тоді дивитись, адже нічого іншого і нема? Відповідаю – так нічого і не дивитись.
Краще пустота, аніж сміття.
Оскільки “плазма” вдома в мене все-таки є, то вмикаю я її виключно для того, щоб вчити англійську з допомогою CNN, та польську з допомогою TVP.
Оскільки в юності багато книг було прочитано російською, то в пам’яті залишилось багато цитат, які кортить застосувати мовою оригіналу, але я і цього не роблю, а намагаюсь перекласти українською, і в разі, якщо не виходить, а часто не все можна дотепно перекласти, то не застосовую взагалі.
Краще пустота, аніж сміття.
Щодо читання, то сучасної якісної української літератури предостатньо, щоб замінити Карєніну на Галину Пагутяк, а Мишкіна на Тараса Прохаська.
Оскільки, головним носієм і спадкоємицею радянської ментальності є сучасна росія, яка є, була і буде одвічним нашим сусідом – ідіотом, то я намагаюсь стежити, щоб жодна моя українська гривня не потрапила в казну російської імперії. Я не купую і не вживаю НІЧОГО, що має дотичність до made in zaporebrik.
Краще бути голодним, аніж дурним.
Перелік виправних робіт можна продовдувати до безкінечності. Впевнений, що у кожного з вас є такий устав, за яким ви проходите свою власну еволюцію, і знаєте, як не просто знаходити в собі силу волі, щоб не озлобитись на інших, слабших за вас. Дорікнути завжди легше, ніж подати руку. І на кожного розумного і сильного завжди знайдеться розумніший і сильніший. Отож, толерантніше до інших, і безпощадніше до себе. Ну, от знову, “безпощадніше”… хіба є в українській мові слово “безпощадніше”?
Іван Леньо, український музикант, акордеоніст, один із лідерів фольк-рок-гурту “Kozak System”
