Не всім, можливо, це сподобається, але мушу написати. Мене дещо шокує той карнавал веселощів, безтурботно-радісного настрою, який спостерігається на вулицях Києва, особливо у вихідні.
Я в місті постійно, нікуди за його межі з 24.02.2022 не виїжджав. Багато ходив, чув і бачив. Як і усі стояв в чергах до аптек й магазинів. Тому маю можливість оцінити, як змінювалась поведінка киян та атмосфера в столиці від тривожно-зосередженої та самоорганізованої в лютому і, у міру повернення додому тих, хто виїхав в перші дні війни, до нинішнього стану.
Зразу наголошу, що я ще 17 березня написав пост, в якому закликав жити: відновлювати у місті, наскільки можна, життя, функціонування відповідних владних і інших установ, і що ми повинні показувати, що ворог нас не залякав, а ті, хто на передовій, тримають оборону навколо міста, мають знати, що у них надійний тил, і що це наш фронт
То ж це правильно, що так поступово і відбувалося.
Але те, чому ми є свідками зараз, вже зовсім з іншої опери. Що мається на увазі?
Поведінка декого з тих, хто повернувся до Києва, і поводяться так, наче немає війни, 100-200 загиблих та до 500 поранених щодня (чимало з них, між інших, перебувають в київських госпіталях та лікарнях) – абсолютно неприйнятна. За даними соцопитування, 58% мешканців інших регіонів теж обурювалися розвагами деяких переселенців у них. І вони, повернувшись, продовжують гуляти тут, як їм заманеться. Не всі, звичайно, але такі, на жаль, є.
Часто в межах нашого кварталу, спостерігаю показну розгульну і розв’язну поведінку. В кафешках і не терасах шум і гамір. Вуличні музики щось грають. Автами тих, що приїздять тут розважитися, забиті усі навколишні вулиці й двори, на байках заїжджають прямо до столиків біля фонтану на Арсенальній площі.
У цьому ж фонтані, окрім дітей, що сприймається нормально, охолоджуються під його бризками розгарячені спиртними напоями особи обох статей. І не тільки тут. Парапет у парку Слави перетворили в розпивочну – пивом і шампанським увесь залитий. Голосно кричать, регочуть, нецензурні слова через одне. Мажори гасають на великих швидкостях по вулицях, їхні динаміки гупають на усю силу.
Патрульної поліції не видно. Але ж адміністративну відповідальність за таке нахабство за кермом, лихослів’я, куріння та вживання алкоголю в громадських місцях ніхто не скасовував.
Про ці речі багато хто пише в мережах. Вже й психологи дають поради тим, кому зараз дуже весело, і котрі гучно святкують під час війни, і чому так не можна.
Так життя продовжується, людям хочеться якось перемикнутися, позбутися страхів та переживань. Хто ж проти. Але у всьому повинна бути міра. Наша поведінка має бути стриманішою, виваженішою, з повагою до почуттів інших, адекватна часу і домірна обставинам сьогодення.
Шкода, що міська влада не намагається хоча б на словах закликати людей поводитися гідно. Тим, чия енергія б’є через край, варто було б допомогти спрямувати її в корисне для суспільства річище. А “безбашенних” треба просто приводити до тями, якщо вони самі не розуміють.
Леонід Косаківський, Київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 – 1998 рр
