На п’ятницю, кажуть, призначено засідання Ради національної безпеки і оборони щодо ситуації у Києві. Підсумком засідання може стати рекомендація Уряду спрямувати президентові подання про усунення Віталія Кличка з посади голови Київської міської державної адміністрації, яку він обіймає, відповідно до закону. Таке подання робив ще Уряд Олексія Гончарука, проте тоді обійшлося.
Справді до столичної влади велика кількість претензій.
Перед усім це відсутність Генерального плану. Хаотична, комерційно-корупційна забудова ведеться на основі затверджуваних Київрадою детальних планів територій, без врахування соціальних та інфраструктурних потреб нових домогосподарств, які виникають у величезній кількості і скупченості. Звідси нестача та переповненість шкіл та дошкільних закладів, хронічний транспортний колапс… Та і наркоманія з молодіжною злочинністю бодай і опосередковано пов’язані з перенаселеністю. Відсутність Генплану також створює умови для корупційних замахів на зелені та прибережні зони. Заради справедливості зазначимо, що Міністерство культури лише цього місяця передало міській владі історико-архітектурний опорний план, без якого юридично неможливо приступити до розробки плану Генерального.
Наступне, що ставиться на карб В.Кличку і його команді, це зношеність міських комунікацій. “Втомився” не лише Шулявський міст. Аварійними є майже всі київські мости. Просто небезпечним є міст ім. Євгена Патона. Його мали закрити на п’ятирічну реконструкцію ще цього року. Проте, це можна зробити, так щоб радикально не погіршити сполучення лівого і правого берегів, лише після добудови мосту на Троєщину. З цим В. Кличко ніяк не може впоратися.
Проблеми роботи громадського транспорту, фактична зупинка розвитку метрополітену, розгром вуличної торгівлі, викрадання автомобілів з незаконних, погодимось, стоянок з подальшим їхнім викупом власниками, занехаяність підземних переходів, трагедія зі станом історико-архітектурного та природного середовища… є далеко неповним переліком негараздів, за які відповідальна київська влада.
А ще корупція! Міхо Саакашвілі твердить, що в Україні щороку розкрадається 37 млрд доларів. Яка частина з них у Києві? Вочевидь, що чимала. Такий вид корупції, як корупція муніципальна, припускаємо, в столиці представлена в своїй максимальній концентрації. Столичний бюджет другий за видатками і доходами після держбюджету.
В Україні (ще?) можна вільно говорити про подібні проблеми публічно. Можна і треба за зачиненими дверима на РНБО, коли вже ні парламент та уряд, ні Київрада та міська адміністрація не спромоглися бодай систематизувати їх та приступити до усунення.
Однак, Київ потребує не зачисток і репресій, хоча фронтальна боротьба із корупцією є життєво необхідною, а перед усім інноваційної, ефективної, прозорої системи управління.
Починати слід з розробки Генерального плану Київської агломерації, дія якого має поширюватися принаймні на громади, які межують із Києвом, а в окремих випадках і далі. Замовником Генплану мають виступити спільно Уряд та громади, які підпадуть під його дію. Погодити та затвердити його має Уряд, Київрада в межах міської смуги та ради громад стосовно своїх територій. Також має бути розроблено та ухвалено Програму соціально-економічного розвитку агломерації, з інвестиційними планами включно.
Ходять чутки, що в планах влади будівництво двох тунелів під Дніпром, щоб замкнути нарешті бодай одну об’їзду дорогу довкола столиці. Чудово! Тільки не треба робити їх платними. Тунелі стануть природним елементом Генплану, без цього вони лише частково вирішать транспортну проблему, створивши при цьому чимало нових – від екологічних до прав власності на землю і об’єкти нерухомості.
Закон України про столицю України місто Київ, наявність якого визначає Конституція, має являти собою одне речення: “Місцеве самоврядування в столиці України місті Києві здійснюється на засадах Конституції України та Закону України про місцеве самоврядування в Україні”. Крапка.
Змістовну частину цього допису можна продовжувати ще чимало, та перейдемо до політичної.
“Лише ледачий не сказав”, що усунення Кличка з посади голови КМДА являє собою превентивну зачистку конкурента до виборів президента. Є думка, що ці “репресії” стосовно нього і команди лише підсилить столичного голову в політичному полі. Ба більше, “В. Кличко стане консолідатором національно-демократичної, патріотичної опозиції” – тобто всіх, крім ОПЗЖ. От не думаю!
По-перше, питання правоохоронців до команди В.Кличка цілком вірогідно можуть виявитися такими, що мають під собою підстави, а по-друге, втрата важелів, які має голова КМДА прямо призведе до розвалу “мерської” більшості у Київраді. Її остання літня сесія показала, що зусиллями лише двох фракцій – “Слуг народу” і “Єдності”, яку очолює колишній міський голова і голова КМДА Олександр Омельченко, цілком можливо заблокувати прийняття результативних рішень.
Втрата контролю за Київрадою своїм наслідком для В. Кличка може мати ультиматум з вимогою добровільного складення ним повноважень міського голови.
Утім можна обійтися і без цього. Річ у тому, що ст. 79 Закону України про місцеве самоврядування надає місцевій раді право усунути місцевого голову двома третинами голосів таємним голосуванням. Підставою для імпічменту місцевого голови законом називається, зокрема, “не забезпечення виконання, наданих йому повноважень”, або “порушення Конституції, прав і свобод громадян”. Критерій більш, ніж розмитий, а депутати Київради є дуже вразливими до аргументів, що їх може навести ОП (розумійте як зручніше – офіс президента, чи оточення президента) – від партійної дисципліни для фракції “Слуг народу”, до питань від правоохоронців або/чи пропозицій кар’єрного та матеріального зростання для депутатів інших фракцій.
Ще варіант – втрата громадянства. Законно позбавити громадянства можна на підставі виявлення іншого, бо подвійне в Україні заборонене – хоч німецьке, хоч американське.
Судячи з рішучості і послідовності, з якою розчищається політичне поле, описані варіанти цілком собі є робочими. Суспільство, опозиція зокрема, має справу з серйозним, ешелонованим планом збереження і посилення повноважень нинішнього владного режиму, аж до реального авторитаризму.
Якби метою такої титанічної роботи була модернізація країни, то може і треба було б погодитися на нетривалий період такого стану. Однак, щось мене беруть сумніви.
Не можна не відзначити, що прихід до влади Володимира Зеленського спричинив помітне прискорення політичних процесів. Президент тримає українських політиків у доброму тонусі. Його слабкою стороною, як і майже всіх політичних лідерів в Україні, є нестача якісних кадрів. Тому рейтинги і президентської партії, і його особистий потроху, але дедалі стрімкіше знижується. Відтак доводиться вдаватися до важелів влади, зокрема і правоохоронної, як до політичної технології. Ну, та цим ділом грішили майже усі попередники В. Зеленського. Окрім, хіба Леоніда Макаровича.
Байки про дочасні вибори президента не мають під собою підстав. Повним ходом іде підготовка до виборів строкових. Хоча ведеться пошук юридичної можливості провести вибори глави держави раніше за парламентські, щоб частково повторити успіх попередньої парламентської кампанії. Зрозуміло, що другої монобільшості у Верховній Раді не вийде, однак на провідну роль у майбутній коаліції у В. Зеленського ще сподіваються.
Повертаючись до питання, чи вже проблеми, міського голови Києва, слід сказати, що можливість збереження status quo може полягати в гарантованій домовленості про неучасть В.Кличка у майбутніх виборах президента. В обмін, наприклад, на допомогу партії УДАР у майбутніх виборах парламенту. Утім, механізми таких гарантій складні та ненадійні, а “режим” віддає перевагу тому, щоб діяти напевне. Тому і намагається до виборів президента звести статус чинного міського голови столиці до рівня “підслідного безробітного”. З іншими вірогідними конкурентами теж поводяться без зайвої рефлективності. Будь то, чи Петро Порошенко, чи Юрій Бойко.
Весняні та літні соціологічні дослідження показують, що найбільшими темпами зростає рейтинг і зменшується антирейтинг у Юлії Тимошенко, бо вона послідовно, фахово і твердо обстоює соціальні інтереси населення. Отож маємо в інформаційному просторі скоординовану превентивну атаку проти неї.
Якщо у виборах президента візьмуть участь такі діячі як Олексій Гончаренко, Володимир Гройсман, Дмитро Гордон, Віталій Кличко (навіть у новому статусі), Сергій Притула, Ігор Уманський, … то чинному гаранту буде складно вийти до другого туру на першому місці, а з другого місця вдруге посісти посаду президента буде важче.
Трохи дістали вже ці “цікаві часи”, проте нехай краще так, ніж російська чи білоруська “стабільність”.
Замість постскриптуму: а “слуги” таки Києва не відчувають. Свідченням цьому є і поразка Ірини Верещук на виборах міського голови, і результати партії “Слуга народу” на виборах Київради, і вчорашня спроба розмістити “інсталяцію” з радянської минувшини на вулиці Інституцькій, поряд з меморіальними об’єктами Небесної Сотні.
Складність для ОП в призначенні голови КМДА полягає в тому, що на випадок дочасних виборів міського голови, він має бути достатньо публічним і розкрученим, щоб “замолодити” киян, а ці якості, що видно з новітньої історії, далеко не завжди притаманні добрим управлінцем, якого вкрай потребує Київ.
Костянтин Матвієнко, експерт корпорації стратегічного консалтингу “Гардарика”, письменник
