Якщо архітектура, як у відомому вислові,— це застигла музика, то те, що відбувається з забудовою Києва упродовж останніх 22 років, — то вже застигла какофонія. Творці цього архітектурно-будівельного варварства геть позбавлені слуху, відчуття гармонії, і у них виходив суцільний сумбур замість архітектури-музики, а місто їхніми зусиллями перетворюється поступово в кам’яні джунглі з втратою Києвом свого неповторного історичного обличчя.
Нинішня столична влада у цьому нітрохи не краще своїх “папєрєдніків”, справу яких вона продовжує.
Ось інформаційні стрічки рознесли новину про намір КМДА таки спорудити пішохідний міст між Хрещатим парком і Володимирською гіркою (вона обіцяє “ощасливити” киян цією спорудою навесні наступного року), котрий замислювався ще на початку 2000-х, його намагалися матеріалізувати вже за часів Черновецього-Попова. Останній навіть підписав розпорядження Київської міської державної адміністрації від 26 грудня 2013 р. № 2337 про схвалення ескізного проекту реконструкції пішохідної зони від парку “Володимирська гірка” до Києво-Печерської Лаври на території Дніпровських схилів, яким такий міст передбачався.
Проте тоді він пропонувався скромнішим — лише довжиною 47,7 м, і шириною — 3 м. Зараз апетити зросли значно — довжина мосту очікується 210 метрів, ширина змінною – від 6 метрів у регулярних зонах до 14 метрів у зонах оглядових майданчиків. Тобто там не лише велосипедом можна буде проїхати, а й пройде вільно автомобіль.
Тоді, в 2013-му, справа не пішла з відомих причин. Революція завадила. А тепер вони вирішили, що вже можна.
Те жахіття, що пропонується, — безумство. Як треба не любити Київ, щоб пропонувати таке. Цей гігантський “павук”, як його називають небайдужі містяни, повністю спотворить унікальне історичне середовище, ландшафт київських гір і схилів. Він абсолютно недоречний в цьому місці.
І ще. Це все виглядає, як бенкет під час чуми. У нас уже вирішені всі нагальні проблеми? 80% труб теплотрас потребує заміни, їх рве; зливова каналізація не перекладається, внаслідок чого вулиці йдуть під воду, як минулого літа; будинки в жахливому стані, 60% з них вичерпали свій ресурс; третина ліфтів необхідно міняти; двори погано ремонтуються; не вистачає шкіл и дитячих садків; не будується метро; багато мостів справді “втомилося” і т.д. і т.п. На це усе хронічно бракує коштів.
Ті 260 млн грн, у які згідно з умовами тендеру на ProZorro, оцінена вартість робіт по цьому мосту, немає більше на що витрачати? Допитливі дописувачі в соціальних мережах вже прискіпливо порахували, на що їх би вистачило.
Дехто вважає, що “місто — це я”. Але ми живемо не в часи абсолютизму, коли подібне кредо було нормою. Пам’ятаєте, “держава — це я?”
В європейських демократіях, куди ми прагнемо, в тій же Швейцарії, без референдуму не обійшлося би.
І у нас варто було би це чутливе питання винести не загальноміське обговорення. Не бутафорне, а справжнє. Інакше буде виглядати, як зневага до киян, їхньої думки.
Читайте: Строительство школ и власть
Леонід Косаківський, київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 – 1998 рр.
