Вартість реалізації першочергових заходів Генплану Києва (на найближчі 5 років) становить більш ніж 180 млрд грн, тоді як доступними є лише 10-15 млрд. Такі дані озвучив Андрій Вавриш, однин із заступників головного архітектора столиці.
Потрібно врешті позбутися ілюзій і мрій про десятки транспортних розв’язок, кілька тунелів під Дніпром та інші мегапроекти. Достатньо подивитися на Подільський мостовий перехід. Його будують уже понад 10 років і при збереженні теперішніх темпів фінансування повного завершення об’єкта доведеться чекати ще стільки ж.
Маємо справу з класичною проблемою. Як розподілити дефіцитний ресурс? На що витратити гроші, яких дуже мало?
Капітальні вкладення, тобто розвиток міської інфраструктури в якнайширшому значенні, фінансуються з бюджету відповідно до Програми економічного та соціального розвитку (ЕСР) Києва. Цей документ є частиною системи держпрогнозування розвитку, яка прийшла на заміну централізованому плануванню часів СРСР.
Замість спущених згори планів маємо тепер гнучкі програми, що створюються на місцях. Однак децентралізація не означала демократизацію.
Програми ЕСР розробляє департамент економіки та інвестицій КМДА за поданням головних розпорядників бюджетних коштів, тобто інших підрозділів міської влади, які будуть адмініструвати виділені гроші.
При цьому не існує правила, яке визначало би, за яким принципом головні розпорядники вирішують, які проекти подавати на розгляд, а які ні. Є, звичайно, згадка про відповідність Стратегії розвитку міста Києва, цільовим проектам чи Генплану. Але ці документи передбачають реалізацію в 15 разів більшої кількості проектів, ніж можна здійснити насправді. Тому все залежить від суб’єктивного вибору чиновників: який проект подати, а який – ні. Яку школу відремонтувати, а яку залишити “на потім”.
На наступному рівні все відбувається точно так само. Департамент фінансів передає в департамент економіки граничні обсяги фінансування, тобто визначає, яку суму місто може собі дозволити витратити на капітальний розвиток цього року.
Виходячи з цієї суми, депекономіки розподіляє гроші між проектами, які запропонували головні розпорядники. Як? Чому? Виходячи з чого? Відповідей на ці запитання нам не дають.
Утім, проаналізувавши цей розподіл коштів, можна виокремити певні тенденції.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Перш за все більші шанси отримати фінансування має той проект, який можна найближчим часом закінчити й урочисто відкрити. Критерієм прийняття рішень стає не користь для міста і мешканців, а швидкість і потреба піару. Саме тому Черновецький свого часу відкрив серед лісу станцію метро “Червоний хутір”, але не виділяв достатньо грошей для добудови підземки на Теремки.
Розташована далеко від житлової забудови, станцію метро “Червоний хутір” Леонід Черновецький відкрив за два дні до позачергових виборів мера у 2008 році
Важливу роль відіграє також суб’єктивний чинник: кожен мер і його команда мають особисті симпатії до тих чи інших проектів, які вони роблять своїми візитівками. Таким і “світить” фінансування.
Паралельно існують лобісти. Президент, якому захотілося збудувати той чи інший пам’ятник. Депутат Верховної Ради, який придумав “інноваційний парк”. Або, наприклад, будівельна компанія, якій потрібні замовлення. В цьому сенсі не варто забувати про корупційні можливості освоєння бюджетних коштів.
Десь на маргінесах цього процесу існує і громада. Перш за все вона обирає міського голову і депутатів. Вони можуть давати КМДА доручення і все ж таки наприкінці цього тривалого процесу затверджують Програму економічного і соціального розвитку та бюджет. Однак було б наївно думати, що під час розподілу грошей більшість депутатів приймає рішення винятково в інтересах мешканців міста. Хіба що мажоритарники іноді, здебільшого перед виборами, можуть лобіювати інтереси свого округу.
У більшості випадків, якщо адміністрація має лояльну більшість у Київраді (а так останнім часом було завжди), вся лобістська діяльність депутатів проходить не в сесійній залі, а на підготовчих етапах, коли рішення є предметом політичних торгів і адміністративних домовленостей у департаменті економіки та інвестицій КМДА.
Звичайним киянам залишається писати звернення, просити, виходити на мітинги і влаштовувати акції протесту. Такий шлях справді часом працює. Але його системна ефективність доволі низька. З одного боку, всі ці речі є точковими. З іншого – рішення все одно залишається за чиновниками департаменту економіки та міською радою.
У світі, натомість, існує багато методів участі мешканців у прийнятті рішень про розвиток міста. Від класичних референдумів щодо ключових і дорогих проектів (типу метро на Троєщину) до безпосередньої участі делегатів чи фокус-груп у формуванні переліку проектів міського розвитку, які отримають гроші. Як не дивно, такі речі відбуваються в недемократичному Китаї або країнах Латинської Америки.
В українських умовах подібні механізми наразі залишаються фантастикою. Вочевидь, нам потрібно починати з простіших речей. Для прикладу, зробити процес розподілу бюджетних грошей на капітальні видатки прозорим. Про це багато говорить адміністрація Кличка. Однак поки що суттєвих зрушень не відбулося.
Серед основних досягнень – нерепрезентативне і некоректне опитування на сайті, де киянам пропонують визначити, що є пріоритетнішим: “Освіта” чи “Охорона здоров’я”, “Транспорт” чи “ЖКГ”.
Не уявляю, як можна зробити вибір із-поміж таких альтернатив. До того ж, абсолютно незрозуміло, що мається на увазі під цими широкими поняттями. Цілком очікувано, що попередні результати показали приблизно однакову кількість голосів за кожен із варіантів відповіді.
На сайті КМДА киянам пропонують обрати, що є важливішим: освіта чи охорона здоров’я, транспорт чи ЖКГ, благоустрій чи культура
Інше зрушення – проведення 4 листопада розширеного засідання Бюджетної комісії Київради. На нього прийшла вся міська верхівка, було запрошено експертів і представників громадських організацій. Вийшов гарний PR-привід для міського голови.
Однак на засіданні було презентовано лише декілька ключових цифр. Натомість ані члени Бюджетної комісії, ні гості так і не зрозуміли, звідки ці цифри взялися. Не кажучи вже про можливість уплинути на їх формування.
Розподілу бюджетних коштів потрібна справжня, а не удавана прозорість. Процес потрібно контролювати на всіх етапах.
Департамент фінансів повинен оприлюднювати інформацію про те, скільки коштів є.
Департамент економіки має публікувати не лише остаточний варіант їх розподілу у вигляді Програми економічного і соціального розвитку, але також усі пропозиції головних розпорядників, які до нього надходять.
Тоді можна буде побачити, з яких альтернатив обирають ті чи інші проекти. А далі вже залучати спільноту до прийняття бюджетних рішень.
Як розподілити гроші між будівництвом школи, реконструкцією парку і придбанням нових трамваїв? Такі питання надаються до обговорення, тут є про що дискутувати. Виходять зрозумілі висновки, які можна безпосередньо втілювати в життя. Чого не скажеш про абстрактний вибір між освітою та медициною, наприклад.
4 листопада на вже згаданому відкритому засіданні Бюджетна комісія Київради доручила КМДА розглянути відповідний проект розпорядження, який може зробити розподіл грошей на капітальні вкладення публічним. Він також передбачає публікацію щомісячних звітів про використання цих коштів, які головні розпорядники надають у департамент економіки та інвестицій.
Ці всі документи передаються як у друкованому, так і в електронному вигляді, тому зміни стосуються однієї простої дії. Документи потрібно буде не лише отримувати, але й публікувати в інтернеті для громадського обговорення.
Наразі прийняття цього рішення залежить від КМДА – її голови Віталія Кличка, а також підлеглих мерові чиновників. Чи справді вони хочуть зробити процес формування бюджету прозорим? Маленький крок може розпочати великі зміни.
джерело: insider.ua
