Корупція – ракова пухлина для країн. Міжнародне співтовариство почало боротьбу з корупцією на глобальному рівні прийнявши Конвенцію ООН проти корупції від 31.10.2003 р.
Статтею 20 вказаної Конвенції передбачена відповідальність за незаконне збагачення. За умови дотримання своєї конституції та основоположних принципів своєї правової системи кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисне незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати.
У міжнародно-правовому розумінні незаконне збагачення – це злочин. Ще у 2010 році понад 40 країн криміналізували незаконне збагачення і відтоді багато інших юрисдикцій включили цей злочин до свого кримінального законодавства. Суди в усьому світі визнали, що покарання за незаконне збагачення – це потужний інструмент у боротьбі з корупцією, який водночас зберігає повагу до основних прав людини та конституційних принципів, таких як презумпція невинуватості, гарантія проти примушення до самообвинувачення та правова визначеність.
18 жовтня 2006 року Верховна Рада України ратифікувала конвенцію ООН проти корупції, чим взяла на себе зобов’язання перед міжнародною спільнотою та підтвердила визначений напрямок спільних дій.
Імплементували норму в статтю 368-2 Кримінального кодексу України, якою передбачено притягнення до відповідальності осіб за незаконне збагачення. Незаконне збагачення – набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі.
26 лютого 2019 року за конституційним поданням 59 народних депутатів України Конституційний суд України виніс рішення, що є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено щодо невідповідності статті 368-2 Кримінального кодексу України про незаконне збагачення Конституції України.
Така ініціатива надійшла від 23 депутатів “Народного Фронту”, 11 депутатів “Блоку Петра Порошенка”, 11 депутатів партії “Відродження”, 10 депутатів від “Опозиційного блоку”, 4 депутати від “Волі Народу” та 1 депутат від “Радикальної партії”.
Суд мотивув своє рішення тим, що відсутність підтвердження доказами законності підстав набуття активів у власність згідно зі статтею 368-2 Кодексу може розглядатися як доказ незаконності набуття у власність активів, а дії їх власника – кваліфікуватися як незаконне збагачення. Водночас відсутність підтвердження доказами законності підстав набуття активів у власність не означає підтвердження незаконності цих підстав, а отже, й доведеності вини особи у незаконному збагаченні. Законодавче визначення такого злочину, як незаконне збагачення, дає змогу обґрунтовувати обвинувачення особи у незаконному збагаченні на припущеннях навіть тоді, коли йдеться про особу, яка законно набула у власність певні активи.
З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 368-2 Кодексу не відповідає вимогам чіткості, точності й однозначності, а тому суперечить юридичній визначеності як складовій принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України. Та зробив висновок, що законодавче визначення ознак такого злочину, як незаконне збагачення, у статті 368-2 Кодексу не відповідає принципу юридичної визначеності чим визнав, на жаль, що насправді ця норма є недолугою, слабкою і недосконалою. Через невдале та нелогічне законодавче формулювання зазначена норма з дня її запровадження до 26 лютого 2019 року так і не перетворилася на один із головних та ефективних юридичних засобів подолання корупції в Україні.
Таке рішення Конституційного суду України підірвало довіру інших країн та міжнародних організацій до України. Викликає сумнівність антикорупційних реформ що проходять в Україні. Це рішення КСУ можна вважати юридично обґрунтованим, але навряд чи справедливим по відношенню до українського народу та держави, що роками розкрадають. Суд вирішив взяти до уваги те, як саме виписана норма та відшукав в ній недосконалості, чим виправдав корупціонерів.
На шляху до налагодження міжнародних відносин може бути тільки відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення відповідно до принципів ООН, ОЕСР та ЄСПЛ. Поки закону немає корупціонери закривають відкриті проти них справи за незаконне збагачення. Звичайно доопрацьований закон буде прийнято, але двічі в одну річку не ввійдеш, а мовою юриспруденції – двічі за один злочин не судять.
Читайте: Державна закупівля голосів
Ольга Терещенко, юрист–міжнародник, заступник директора коледжу ПНЗ “Університет сучасних знань”
