Націоналізація – це не коли у вас забирають, а це коли нам віддають!

Практично всі економічні процеси неспроможні існувати поза суспільно-економічним інтересом. В Україні перегнута палка. Розсуспільнення економічних ресурсів зайшло вже далеко й створює проблеми і навіть неможливість відтворення та розвитку економіки держави та суспільства.

Розсуспілення – це коли державне розпродане і власниками стали певні особи. Державне – це суспільне, Держава – уособлення всього суспільства й всього суспільного. Суспільне віддали унітарному власнику, і з суспільного користь має тільки він.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”

Суспільство не контролює тарифи, суспільство не отримує своє від землі, води, повітря, надр. Вочевидь, що існує потреба у суспільства повернути контроль над тим, що належить йому, тобто націоналізація – усуспільнення.

Націоналізація визначає не тільки необхідність повернення суспільного для суспільного володіння, співуправління та усуспільнення результатів. Націоналізація є необхідністю з ряду інших причин.

Як виявилося, унітарний власник не спроможний бути ефективним власником суспільного. 1000 закритих підприємств, які раніше були державними, комунальними чи колективними, потрапивши в руки одноосібника, перестали існувати. Суспільство підсвідомо само по собі чинить опір – суспільство не зацікавлене в такому існуванні того, що було спільним.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм

Бізнес слабкий і деструктивний в існуванні й розвитку. Коронавірус, посуха, африканська чума, санкції сусідніх держав, недолугий уряд та грошово-кредитна політика – усе це робить бізнес нежиттєздатним. Бізнес починає просити гроші з бюджету, просити допомоги, вдаючись навіть до шантажу. Бізнес став найнижчим соціальним прошарком – йому повинні допомагати українці через державний бюджет, через різні канікули.

Приватна теплоенергетика неспроможна конкурувати з державною атомною. “Зелена енергетика” живе й багатіє за гроші пересічних українців, які зі своєї кишені платять за те, щоб бачити нерентабельні вітряки та сонячні батареї. А уявіть, що власник теплоенергетики вирішить зупинити генерацію або стане неспроможний забезпечувати економічні процеси на виробництві генерацій?

Економічна монополія з виробництва автомобілів у приватних руках неспроможна жити без підтримки та преференцій Держави. Споживачами автомобілів є суспільство. Постає питання: чому підприємство не належить державі (суспільству)? Зараз в Україні практично не виробляються власні автомобілі – втрачає економіка держави, втрачає суспільство. Тільки націоналізована автомобільна галузь може мати право на підтримку від Держави та суспільне споживання під гаслом “купуй своє”. А поки що, якщо суспільство не власник, то купує чуже незалежно від того, де знаходиться виробництво – в Україні чи за кордоном.

Тільки держава, як уособлення українського народу, може мати право на монополії – законне право на природні, економічні, адміністративні й інші монополії.

Земля, по факту, зараз відібрана у її власників-селян (громадян).

Орендарі землі не збільшують плату за землю, неспроможні розвинути тваринництво й переробку та ніяк і ніколи не зможуть протидіяти природним чинникам, в тому числі й засусі – вирішення цих проблем можливо тільки через суспільні підходи – об’єднання (кооперацію) власників землі, яке дасть і дешевий доступ до державних фінансових ресурсів, і спроможність реалізації зрошення, і відновлення тваринництва та переробки.

Припинити (розірвати) орендні відносини, почати самостійно через об’єднання (кооперацію) обробляти власну землю – це суспільно необхідний процес, це суспільна націоналізація, це усуспільнення. Земля потребує націоналізації (усуспільнення) – повернення особисто кожному її власнику.

Держава не може допомагати унітарним власника (орендарям, бізнесменам) – це протирічить суті державності. Але держава повинна діяти в інтересах суспільного, в т.ч. суспільно-економічних утворень за участю українців-власників землі.

Якщо відбудеться концентрація землі в “одних руках” чи в межах села, чи в межах району чи монопольно в країні, то з’явиться суспільна необхідність націоналізації (усуспільнення) землі. Це вже не раз відбувалося в історії людства і, зокрема, нашої країни.

Щоб не допускати такого витратного обігу землі, владі необхідно усвідомити, що Україні потрібні прогресивні земельні відносини в інтересах українців-власників землі, а не закон щодо обігу землі (про ринок землі), який спрямований на концентрацію землі і обезземелення українців. Тому всі, хто хоче скуповувати землю, повинні розуміти, що потім земля буде відібрана(усуспільнена) в інтересах українського народу.

Приклади необхідності націоналізації можна продовжувати. Націоналізація (усуспільнення) як суспільна потреба, як суспільна необхідність, як суспільна справедливість, як економіко-суспільна необхідність (в тому числі припинення недержавних монополій) стає суспільно-економічним механізмом відновлення та розвитку держави Україна.

Якщо повернутися до землі як матеріальної основи держави, то тут є наступне єдине чітке бачення.

Наполегливі потреби суспільства повинні бути й будуть задоволені, зміни, продиктовані суспільною необхідністю, самі прокладають собі шлях і рано чи пізно пристосують законодавство до своїх інтересів! – ця теза перевірена не раз впродовж тисячоліть. Ця теза є відповіддю, чи необхідно українцю-власнику землі боротися (відстоювати) право розривати договір оренди за власним волевиявленням – так, необхідно.

Моя діяльність, наша діяльність як Всеукраїнського Об’єднання Власників Землі – інформувати про природне (конституційне) право власника землі розривати договір оренди за власним волевиявленням та самостійне господарювання (в тому числі й за підтримки Держави) – будуть все більше й більше робити націоналізацію землі (усуспільнення діяльності на землі) “суспільною необхідністю”, проти якої безсилі всякі міркування про права власності орендаря та права за договором оренди землі чи емфітевзису.

P.S. В українській вікіпедії написано “Націоналізація — вилучення з приватної власності осіб у власність держави землі”. В російській написано простіше “Национализация — передача в собственность государства”. Французська википедія пише “Une nationalisation (ou étatisation) est un transfert de la propriété privée vers la propriété publique”, що в перекладі значить “перехід від приватної власності до державної”.

На фоні російської й французької вікіпедії українська бреше! Нас і тут залякують, що націоналізація це саме вилучення у осіб (громадян), щоб ми не хотіли цього права, боялися цього слова, держава не змогла реалізувати це права в інтересах людей. Хоча націоналізація – це вилучення, викуп, прийняття у власність державою матеріальних чи нематеріальних активів чи пасивів (прав), в т.ч. – прийняття у власність збиткових підприємств, з метою забезпечення національної безпеки Держави чи в інтересах Держави (суспільства).

Долучайтеся до Всеукраїнського об’єднання власників землі, яке діє та діятиме виключно в інтересах власників землі. Ми єдині, хто: