Допит свідка Януковича, у ході якого громадянин Луценко, зненацька з’явившись у Святошинському райсуді столиці, став веселити публіку розповіддю про якусь “підозру” екс-президенту, викликає лише два запитання: де був судовий розпорядник, і чому суддя не викликав наряд поліції, щоб видалити з зали судових засідань громадянина Луценка?
Власне, якби цей спектакль у ході допиту свідка Януковича громадянин Луценко влаштував би в позаробочий час – можна було б лише обурюватися з безпорадності судді. Але громадянин Луценко, по суті, зірвав проведення процесуальної дії, перебуваючи при виконанні службових обов’язків.
І хоча ці обов’язки не мають жодного відношення до розгляду в Святошинському райсуді кримінального провадження, у межах якого допитувався свідок Янукович, можна констатувати скоєння Луценком низки злочинів. Зокрема – самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи (стаття 353 Кримінального кодексу України).
Можливо, Юрію Віталійовичу не доповіли, але ганебна історія з призначенням його генеральним прокурором України та наступне переведення на посаду генерального прокурора (без України), призвела лише до того, що він став обіймати адміністративну посаду – тобто, керувати прибиральницями й бухгалтерами, опікуватись ремонтом прокурорських приміщень та своєчасною виплатою зарплатні.
До здійснення процесуальних функцій генеральний прокурор не має жодного відношення. Луценко міг би оголошувати підозри лише в разі, якби він був прокурором – не генеральним, а просто прокурором, і входив би в группу процесуальних керівників по конкретному провадженню.
Але для того, щоб стати прокурором генпрокуратури та суміщати адміністративну посаду з процесуальною, Луценко має спочатку отримати юридичну освіту та пропрацювати 5 років за фахом. Це – вимоги ч.3 ст. 37 Закону України “Про прокуратуру”, який Юрій Віталійович, очевидно, ніколи в очі не бачив.
Тут можна послухати, як генпрокурор Юрій Луценко зачитує підозру екс-президенту Віктору Януковичу
Бо, якби він би бодай побіжно ознайомився з цим Законом, то знав, що, окрім наявності юридичної освіти та стажу роботи, прокурор (на відміну, наприклад, від журналістів) ще має неухильно дотримуватись принципу презумпції невинуватості. Частина 9 ст. 43 Закону України “Про прокуратуру” прямо передбачає, що підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності є “публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості”.
Оскільки Луценко досі не притягнутий до дисциплінарної відповідальності за все те, що він публічно розповідає про свідка Януковича, можно однозначно стверджувати, що прокурором він не є, він – лише адміністратор.
А тому свої “підозри” Юрій Віталійович може повісити на цвяшок у туалеті Святошинського райсуду.
Читайте: Генпрокурор Луценко довів, що в Україні є нелегальні СІЗО СБУ
Владимир Бойко, журналист, экс-глава консультационного совета при ГПУ
