Неодноразово писав про непродуманість і поспішність при проведенні владою медичної реформи. Для неї немає ані фінансових ресурсів, ані медичних кадрів. Раніше вважав, що МОЗ сам не знає, що робить. Моя думка змінилась після того, як ознайомився з результатами дослідження “Капітаційна ставка в Україні на 2018 рік”, яке проводила одна із провідних світових консалтингових кампаній – Делойт (Deloitte) – за замовленням МОЗа. Виявляється, МОЗ розуміє, що своїми “реформами” знищує українську медицину. Ймовірно, саме через це намагається приховати результати дослідження USAID і Deloitte.
Коли стартує медична “реформа”
З 1 липня 149 медичних установ і приписані до них пацієнти зможуть скористатися “реформою”. Але це – тільки пілотний проект, адже, як писав раніше, у цьому році медзаклади зможуть отримувати за новою системою фінансування гроші тільки для 10-15% населення українців. Що чекає на решту українців і на всю систему охорони здоров’я, коли всі медзаклади первинки перейдуть на новий, “реформаторський” механізм фінансування? Спробуємо розібратися, проаналізувавши результати аудиту.
Для тих, хто хоче переконатися, що інформація достовірна і не вирвана з контексту – пропоную самим ознайомитися зі звітом за посиланням.
Результат дослідження №1. Навантаження на лікаря зросте, час обслуговування пацієнта скоротиться
Перше, на що я звернув увагу при вивченні документа – навантаження на лікаря. Від нього залежить доступність медичної допомоги і умови праці медпрацівників.
Так от, компанія Делойт констатує: до реформування сімейний лікар або терапевт фактично обслуговував у середньому 1351 пацієнта. Це повністю відповідає середньому навантаженню на лікаря у країнах Східної Європи, на які і повинна орієнтуватися Україна у реформуванні, і істотно вище, аніж у країнах Західної Європи з їхньою розвиненою інтеграцією сімейного лікаря в систему медичного страхування.
У середньому, сімейний лікар до реформи витрачав на одного пацієнта 5,6 годин у рік. Але, оскільки лікарів на первинному рівні хронічно не вистачає (згідно з даними аудиту, їх – у різних медзакладах всього 10-42% від усього медперсоналу; у середньому на 1 лікаря припадає 2 медсестри і один господарський працівник), більшу частину первинної медичної допомоги надавали саме медсестри, витрачаючи в середньому на одного пацієнта 2,9 годин у рік.
Після повноцінного впровадження реформи, сімейний лікар буде обслуговувати вже майже вдвічі більше пацієнтів і не зможе надавати необхідну увагу кожному з них. Він змушений буде відмовитися від виїздів до пацієнтів додому і взагалі перейти в режим “довідки по телефону”. Саме до такого варіанту лікування підштовхує медиків МОЗ своїми нововведеннями.
Щоб не бути голослівним, покажу на цифрах. Сімейний лікар обслуговуватиме вже 2000 пацієнтів. Навіть якщо прийняти таку норму часу на обслуговування одного пацієнта, яку до реформи мала медична сестра (2,9 годин на рік), то знадобитися 5,8 тис. годин, а це 16-тигодинний робочий день без вихідних 365 днів на рік! Дореформні 5,6 годин на рік на лікування одного пацієнта взагалі не влазять у бюджет часу. Про яку доступність первинної медичної допомоги за таких драконівських нормативах і такому підвищенні навантаження на одного лікаря ми говоримо?
МОЗ просто або “перепрофілює” сімейних лікарів у “телефонних” консультантів, або, що найімовірніше, ми повторимо польський досвід, про який я вже писав. Адже в Польщі ще більше (найбільше в Європі) навантаження на сімейного лікаря – майже 2,8 тис. пацієнтів. Результат – величезні черги, які змушують людей для отримання необхідної їм медичної допомоги йти від уже оплаченого державою сімейного лікаря до приватної клініки. І платити за це власні гроші.
Читайте: Лікарня “Охматдит”: таємниці зачинених дверей
Результат дослідження №2. У держбюджеті немає коштів для проведення повноцінної реформи на “первинці”
У реформаторському Законі про фінансові гарантії медичного обслуговування населення чітко вказано: єдине джерело оплати роботи “первинки” – державний бюджет за договорами через Нацслужбу здоров’я. Якщо ж будуть встановлені факти оплати праці пацієнтами, ці договори будуть розірвані.
Виходить, чи буде медицина безкоштовною для українців і чи функціонуватиме “реформована” система охорони здоров’я, залежить від достатнього об’єму бюджетного фінансування. Недостатній об’єм призведе до появи неформальних платежів (раніше я вже писав, що у минулому році систему охорони здоров’я пацієнти профінансували аж на 60%, а держава – тільки на 40%). Повноцінний – зможе профінансувати систему первинної меддопомоги після 2019 року, коли всі амбулаторії і ЦПСМД підключаться до “реформи”, а це вже не 150 і навіть не 300 медзакладів, а набагато більше.
Тож скільки на це потрібно і чи вистачить у держави грошей?
Давайте повернемося до висновків аудиторів компанії Делойд. Її експерти в своєму звіті прямо заявляють: для того, щоб повністю забезпечити безоплатність первинної медичної допомоги і викорінити практику неформальних платежів, розмір капітаційної ставки треба збільшити до рівня оплати послуг у приватних медустановах. Станом на 2018 рік – це в селі і місті мінімум 512 і 689 грн і максимум 1378 і 2521 грн. З урахуванням частки сільського та міського населення, середній мінімальний тариф на обслуговування одного пацієнта в 2018 році повинен становити 636 грн. Тільки при такому мінімальному фінансуванні з’являється економічний базис, який дозволить це зробити.
Прийнятий у цьому році усереднений тариф МОЗа в 571 грн на людину (370 з урахуванням поправочних коефіцієнтів і вікового розподілу) не доходить навіть до мінімуму. Для того, щоб з таким тарифом забезпечити необхідне фінансування всієї системи первинної медичної допомоги у країні для всіх її жителів, до бюджету-2019 треба закласти 24,7 млрд грн (проти 13 млрд у цьому році). Як ви думаєте, у держави буде така можливість?
Навряд чи. Адже коли у минулорічній бюджетній декларації ще планували на 2019 рік підвищити капітаційну ставку до 450 грн за людину (що мало б повністю забезпечити необхідний обсяг фінансування), то з бюджетної декларації цього року, яка з’явилася нещодавно в Верховній Раді, ці зобов’язання вже зникли.
Виходить, що грошей на проведення у повному обсязі реформи первинки за визначеним урядом механізмом у держави немає. Уряд просто не зможе забезпечити гідне фінансування і економічну базу для ліквідації неформальних платежів. А розвивати страхову медицину, яка могла б забезпечити необхідне фінансування, влада, бажаючи встигнути з реформою до виборів, не захотіла, бо – не встигне.
Результати аудиту свідчать: МОЗ повністю усвідомлює всі проблеми реформування “під вибори” первинної медичної допомоги і свідомо штовхає “первинку” у вир незабезпеченої ресурсами реформи. Чому? Як я вже писав, у цьому році зможуть скористатися “реформою” тільки 10-15% населення. І саме на цих людях влада зробить акцент при візуванні “працюючих” реформ. На решту – банально не вистачить грошей, та й навіщо це владі – адже гарна картинка “реформи”, вирвана з контексту, вже намальована. Що ж буде після виборів турбує тільки невелике коло совісних депутатів, експертів і всіх українців, які, я впевнений, об’єднавшись, здатні будуть витягти медицину з найглибшої ями після дій “реформаторів” і провести справжню реформу для людей.
Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина”
