Зараз йде багато дискусій про те, продовжувати “медреформу” чи піти іншим шляхом. За місяць ми можемо мати нову команду МОЗу, яка й визначить, чи треба терміново виправляти “нароблене” “реформаторами”, щоб вберегти українську медицину від знищення.
Я, як і вся наша команда “Батьківщини”, схиляюся до зміни курсу державної політики з охорони здоров’я. Вважаю, замість принципу економії в українській медицині, необхідно взяти за основу принцип доступності і якості. Тому що чим більше у нас здорових (а значить – тих, хто вчасно отримав медпослугу) людей, тим більше у нас економічний потенціал.
Колишній формат впровадження змін “по-реформаторськи” має бути скасований. Адже коли гарні ідеалістичні кроки обґрунтовують загальними фразами, вони виявляються неефективними – не вистачає ресурсів. А тим часом поточні проблеми, на які “реформатори” не звертали уваги, призводять до розвалу галузі. Саме цей підхід фактично знищив медицину на селі.
Повернути її може тільки прагматичний підхід. Це коли замість одиничної “реформи” запускають процес постійної модернізації системи охорони здоров’я. І цей процес має вирішувати конкретні проблеми людей і системи, і відповідати на всі нові зовнішні виклики. Тобто, давати результат.
Саме таким шляхом ідуть уряди країн з розвиненою демократією, в яких влада залежить від людей, а люди оцінюють владу не за порожні гасла і обіцянки, а за конкретні кроки, зроблені для вирішення їхніх щоденних проблем. І так має вчинити й Україна.
Франція змогла, зможе й Україна
І в Україні, і у Франції існує проблема недоступності медичної допомоги у віддалених районах і сільській місцевості. Бракує сімейних лікарів, недостатньо аптек і медичних лабораторій.
Зрозуміло, що порівнювати розвиток та якість роботи системи охорони здоров’я в наших країнах не можна. Але можна порівняти що роблять держави, щоб вирішити ті проблеми, що є.
Французи прийняли законопроект “Про організацію і перетворення системи охорони здоров’я”. Він передбачає реформу навчання медиків, реорганізацію місцевих лікарень (орієнтованих на загальну медицину та реабілітацію) і залучення зарубіжних лікарів.
Тобто збільшити кількість лікарів французи планують, збільшивши кількість випускників своїх вишів та залучивши іноземних фахівців.
Оскільки рівень зарплати лікаря загальної практики у них вищий за середньоєвропейський (понад 7 тис. дол. на місяць проти 2 тис. дол. у Польщі), залучити кадри з інших країн буде нескладно.
Ввели французи й зміни до навчання кадрів, щоб вони їхали працювати у село. По-перше, знизили кваліфікаційні вимоги для студентів у процесі навчання, відмовившись від “numerus clausus” (обмеження кількості студентів, допущених на 2-у сходинку навчання). Так, можливо з’явиться група лікарів нижчої кваліфікації. Але вільний ринок праці сам врегулює їхнє працевлаштування, і вони поїдуть працювати не в Париж або Ліон (де в результаті конкуренції залишаться найкваліфікованіші), а в провінцію, де немає конкуренції і є вакантні робочі місця.
По-друге, для швидкого насичення лікарями, саме у провінціях студенти-резиденти зобов’язанні проходити стажування на умовах контрольованої автономії не менше 6 місяців у первинній ланці, в основному в районах з низькою щільністю населення.
Таким чином, держава не усувається від вирішення проблеми, не перекладає її на місцевий рівень, а вирішує її для всієї країни на загальнонаціональному рівні.
В Україні в найближчий час проблему нестачі лікарів шляхом трудової еміграції вирішити, звичайно, не вийде. Наші медики отримують найнижчі зарплати в Європі. Тому єдиний вихід – збільшити кількість держзамовлення у вишах на медичних працівників і стимулювати їхнє працевлаштування в провінційних медзакладах.
На жаль, влада України робила зовсім навпаки, тому й кількість медпрацівників у селах скоротилася.
Спочатку підняли прохідний бал ЗНО до 150 – зменшилась кількість абітурієнтів. ЗНО з біології (яке потрібно для вступу в медвиш) стали здавати майже на 28% менше випускників. Логічно, що саме випускники з провінції (які могли й залишитися після навчання працювати на Батьківщині) перестали навіть намагатися вступити.
Потім – посилили проміжні атестаційні вимоги і ввели новий міжнародний іспит IFOM, про що я писав у своєму блозі. Наскільки менше лікарів ми випустимо при такому підході і скільки з них залишаться працювати в нашій країні на зарплату в 6 тис. грн? Що вже говорити про роботу у провінції. Високоосвічені молоді фахівці з міжнародно визнаною кваліфікацією швидше за все приєднаються до 70 тис. медиків, які виїхали з нашої країни працювати за кордон.
Ну і насамкінець, Україна, на відміну від Франції, ліквідувала розподіл випускників – через недосконалість і корупцію. Замість видозмінювати і вдосконалювати.
Фактично, державні чиновники на загальнонаціональному рівні за останні три роки не тільки не намагалися вирішити проблему хронічної нестачі лікарів у провінції, але зробили все, щоб погіршити ситуацію. Ще й її вирішення переклали на плечі громад – для піар-ефекту “реформ” команди МОЗу.
Потрібно не декларувати похід до ЄС, як це робила попередня влада, а створювати Європу в Україні. Не декларувати реформи, а щодня працювати над модернізацією нашої медицини, наближаючи її до людей і вирішуючи конкретні проблеми.
Новий склад МОЗу має обрати не псевдореформаторський, а прагматичний підхід при реалізації державної політики з питань охорони здоров’я. І наша команда “Батьківщини” готова провести необхідні консультації і передати наші напрацювання новому Міністру охорони здоров’я, незалежно від його політичних поглядів.
Читайте: Якщо в “медреформу” не втрутяться депутати – з 2020 року не буде кому і де лікувати українців
Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина”
