В Україні перехід медичної галузі до нових форм фінансування припав на буремні роки загальносвітової епідеміологічної кризи. Для більшості країн, які мали подібні форми фінансування медичної галузі, коронакриза стала потужним поштовхом для докорінного перегляду політики фінансування галузі і кадрової політики в медицині.
Провідні європейські країни зіштовхнулись з небажанням медичного персоналу працювати за помірне фінансування в небезпечних умовах інфекційної загрози і змушені були підвищити загальний рівень заробітної платні. Ми мали подібну ситуацію, коли медичний персонал ковідних відділень теж почав отримувати суттєві і відчутні надбавки до заробітної платні.
Але в цих умовах почала працювати нова форма фінансування з Національної служби здоров’я України (НСЗУ), яка передбачала перехід лікарень в новий юридичний статус комунального підприємства. Так, це потягло за собою і реформування всіх сегментів господарчої діяльності лікарень. Зокрема, головні лікарі повинні були перетворитися з “червоних директорів” в топ-менеджерів медичної галузі. І такий якісний стрибок лікарні повинні були пройти за 3-4 місяці.
Що ж відбулося насправді? Перетворення лікарень в нові юридичні особи і конкурси на посаду директорів лікарень було проведено в установлений спосіб та строк. Подальша реформа почала гальмуватись суворими реаліями економіки і системним недофінансуванням. Більшість лікарень, особливо в столиці, мали свій вузький профіль і були не в змозі набрати різні пакети медичних послуг для наповнення бюджету лікарень. Для прикладу, лікарня, яка споконвіку займалась гастроентерологією, не може лікувати інсульт чи інфаркт – це абсурдно і неправильно. В той же час, якщо не набирати “абсурдні” пакети послуг, монопрофільна лікарня збанкрутує. Диференційованого підходу ніхто не тільки не продумав, а навіть не розглядає. В свою чергу, незважаючи на декларовані державою збереження медичної галузі, почалась тиха і нещадна хвиля кадрових скорочень. Звичайно зберігається міна благопристойності і людей не виганяють на вулиці, а скорочують частину ставки.
Лицемірство полягає в тому, що декларовані підвищення заробітної платні медикам за рахунок переходу на пів чи на чверть ставки нівелюються і це без урахування інфляційних процесів. Чому це викликає насторогу? Більшість високоспеціалізованих стаціонарів міста: комунальних, академічних, державних, мають унікальну кадрову компоненту вузьких спеціалістів. Підготовка медичної сестри в хірургічному стаціонарі займає 5-7 років, хірурга до 15 років.
Форма фінансування медичних закладів НСЗУ можлива і логічна для великих багатопрофільних хабів, які надають допомогу пацієнтам різного віку, з різними захворюваннями і це лікарні на тисячні ліжкові фонди. Таких лікарень в нашій країні, навіть при укрупненні та поглинанні, буде одиниці. Такий підхід і форма фінансування лікарень може працювати в азійських та в деяких центральноєвропейських країнах, де такі лікарні створювались в останні 30-40 років, але не в країні в стані військових дій, економіки, що розвивається, системного недофінансування медичної галузі в останні 30 років.
Що потрібно першочергово зробити на сьогодні?
1. Переглянути підходи фінансування від НСЗУ для медичних закладів державної та комунальної власності.
2. Припинити практику негласного скорочення ставок для медичного персоналу, або робити це офіційно з формулюванням скорочення медичної мережі.
3. Індивідуалізувати фінансування від НСЗУ для спеціалізованих медичних закладів.
4. Впровадити цифровізацію для медичних закладів для всіх процесів. Медицина вже давно являє собою медичний сервіс, тому як будь-який сервіс має своє абсолютне цифрове вираження.
Віктор Яцик, нейрохірург, фахівець з управління охороною здоров’я, радник Київського міського голови
