Неважливо, буде чи не буде прийнятий закон про так званий обіг землі № 2178-10. Суть його залишиться: він жодним чином не стосується селянина, громадянина України, українського народу, держави Україна. Закон виписаний під певних осіб, в їх інтересах.
Проєкт закону №2178-10 відкриє можливості скуповувати землі як селян, так і держави, і важелі цього скуповування за цим проєктом віддаються разом з режимом таємничості на відкуп Кабміну.
Законопроєкт №2178-10 узаконить в правах орендарів – на скуплену за безцінь у селян через 49-річну оренду та 100-річний емфітевзис землю. Легалізація незаконно надбаної землі – ще одна мета цього закону.
Майже вся земля в Україні в довгостроковій оренді. І це – той фактор, який стримує перехід до самостійного господарювання. Він же буде стримувати зростання ціни на землю, бо фактично у селянина власника землі є тільки один покупець – орендар з його переважним правом на землю.
В посилення позиції такого закріпачення селян і проект №2194 – проєкт-підкуп орендарів, який був прийнятий в першому читанні 14 листопада 2019 року, і який активно рекламує його ініціатор – голова аграрного комітету Верховної Ради Микола Сольский. Цим законопроєктом, зокрема, передбачено внести зміни до ст. 130 Земельного кодексу України, відповідно до яких селянин-власник землі повинен отримати дозвіл на продаж землі від орендаря.
Читайте: Кріпаки 21 сторіччя – земельний жах законопроекту №2194. Поправки Головіна
Щодо можливих цін на землю, “цікавою” є відповідь міністерства Тимофія Мілованова за підписом його заступника Павла Кухти на зверненням депутата-”слуги” Олега Дунди. Міністерство передбачає, що ціна продажу “пайової” землі у 2020 році становитиме 2236 доларів/га і зросте до 2440 у 2024 доларів/га році. Державна земля, відповідно, 3354 доларів/га та 3660 доларів/га.
Звідки такі ціни на землю – зрозуміти з наданих міністерством розрахунків важко. Щоб платити 50 тис. гривень за гектар необхідно мати стабільно прибуток 13 тис. гривень з 1 гектару і отримати кредит на 7 років під 7% в гривні. Це – нереально.
Та і цей високий ціновий варіант, як зазначається у відповіді міністерства, відповідає основному проєкту закону №2178, поданому саме Кабміном, і який передбачав, що так званий ринок буде за участю іноземців. А проєкт №2178-10 є альтернативним до урядового законопроєкту №2178.
Тому в ціновому питанні можна орієнтуватися на бачення заступника Тимофія Милованова з аграрних питань Тараса Висоцького: “…якщо виходити з обмеженої моделі, за якою купувати землю зможуть тільки громадяни країни, то ціна буде максимум 1500 доларів (за гектар, – KV)”. За такою ціною охочих продавати землю багато не набереться.
До того ж Висоцький знає про що говорить, адже він був генеральним директором асоціації “Українский клуб аграрного бізнесу” і добре знає, по якій ціні готові скуповувати землю платоспроможні агрохолдинги.
Також, згідно раніше згаданої відповіді міністерства, вбачається, що на 90% покупцями землі будуть юридичні особи. Не “бачить” міністерство і надання кредитів на купівлю землі громадянам України, а передбачають тільки компенсацію процентної ставки за кредитами. Хоча для чого говорити про компенсацію, якщо банки і так не збираються кредитувати?
Причини цього:
-
банк буде кредитувати купівлю землі тільки у випадку, коли ця земля складає цільний земельний масив та є достатній обсяг землі для ведення оптимально-ефективного – з точки зору сучасних технологій та їх можливості рослинництва;
-
спроможні кредитувати купівлю землі банки – банки з іноземним походженням (капіталом), з достатньою історичною пам’яттю, щоб пам’ятати європейську націоналізацію землі.
В підтвердження цьому є та обережність з купівлі землі в певних країнах колишнього соціалістичного табору, де іноземці скуповували землю, яка вже була сконцентрована місцевими “баригами” і в певній мірі відмита від загроз націоналізації чи інших соціально-економічних явищ.
В проєкті закону №2178-10 не прописане ніяке кредитування купівлі землі за участю держави, всі питання кредитування перекинуті на Кабінет міністрів.
Отже, в законопроєкті № 2178-10 немає ні тези, ні речення, ні слова, ні букви про створення для українців, які б хотіли займатися сільським господарством, необхідних і достатніх умов для цього. Цим законом українців визначили як неспроможну до підприємництва націю, націю одвічних наймитів.
Про це говорить і Тарас Висоцький: “І не треба забувати про суто українські традиції — наше суспільство є суспільством найманої праці, а не підприємництва”.
Те, що поставили за мрію відкривачі так званого ринку землі – це концентрація земель та унітарно-концентраційну форму земельних відносин. На відміну від колективно-консолідативної форми, унітарна-концентраційна форма земельних відносин не несе суспільної значимості і, відповідно, вона не може бути і в зоні інтересу будь-якої державної політики, вона не може бути реалізована швидко в часі.
Концентрація землі буде повільним процесом за умови, що не буде насильницьких методів примушення до неї. Крім того, концентрації земель буде заважати прогресивний розвиток колективно-консолідативної форми земельних відносин. Концентраційна форма не буде здійснена та породить суспільну потребу в націоналізації сконцентрованої землі, що відбувалося і раніше, в тому числі, в країнах з розвиненою економікою – на підставі законів суспільного розвитку.
Ствердження про затягування в часі так званої президентської “земельної реформи” підтверджується і заявами самих посадовців, зокрема – того ж Тараса Висоцького: “Об’єктивно, треба налаштовуватися на період приблизно у 15 років, розділений на дві фази. Під час першої фази, яка триватиме близько п’яти років, буде спостерігатися найбільша оборотність земель — всі, хто хочуть продати землю, намагатимуться це зробити. Під час другої фази оборотність впаде до 2–3% на рік, і підуть інвестиції у цю землю. Тобто треба налаштовуватися, що у першу п’ятирічку гроші будуть вкладатися у купівлю землі, а лише потім — у технології та ефективність. Миттєвого ефекту від реформи не буде. І тільки через 15 років ринок стабілізується, будуть вироблені чіткі правила гри і піде планомірний поступовий розвиток”.
За відповіддю того ж міністерства, вплив т. зв. ринку землі на приріст ВВП в 2020 році (тільки 4-й квартал) становитиме 0,22%, в 2021 році – 0,84%, а далі падатиме і в 2024 році становитиме 0,22%.
Тому постає питання: для чого насаджувати так званий ринок землі, який насправді не спричиняє зростання економіки, не говорячи вже про розширене економічне зростання?
В перше чергу, необхідно законодавчо приділити увагу прогресивній формі земельних відносин, яка характеризується можливістю реалізувати швидкі, ефективні перетворення, націлені на розширене відтворення сільського господарства, включаючи тваринництво та переробку сільгосппродукції до оптимального виробничого переділу.
Необхідний закон про прогресивні земельні відносини.
Основними тезами такого Закону “Про прогресивні земельні відносини” повинні стати:
-
підтримка самостійного господарювання на власній землі безпосередньо чи через участь у товариствах власників землі;
-
надання селянам-власникам землі права розривати договори користування (оренда, емфітевзис) належних їм земельних ділянок на підставі простої вимоги про дострокове розірвання договору;
-
фінансове забезпечення селян-власників землі для повернення отриманих авансових платежів, яке може бути необхідним при достроковому розірванні договорів користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення;
-
обов’язковий викуп земельної ділянки органами місцевого самоврядування чи органами державної влади за ціною, яка відповідає п’ятикратному розміру нормативно-грошовій оцінки (приблизно 5 тис. доларів за 1 гектар для чорнозему);
-
кредитування власників землі в режимі споживчого кредитування за рахунок прямого державного кредитування в одно-трикратному розмірі нормативно-грошової оцінки (приблизно 3 тис. доларів за 1 гектар для чорнозему) для задоволення нагальних споживчих потреб на умовах до 5% річних;
-
кредитування громадян України за рахунок прямого державного кредитування для купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення в у сумі п’ятикратного розміру нормативно-грошовій оцінки (приблизно 5 тис. доларів за 1 гектар) на умовах до 5% річних;
-
кредитування в необхідному обсязі товариства власників землі, які створюються для самостійного господарювання на власній землі, на умовах до 3% річних;
-
допомога в поверненні незаконно відчужених земельних ділянок їх власникам (під час дії заборони на відчуження землі);
-
формування державної підтримки об’єднання власників землі в товариства власників землі, які створюються для самостійного господарювання на землі;
-
набувачами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути виключно фізичні особи з єдиним громадянством держави Україна (громадянин України має право бути набувачем тільки однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення) та органи державної влади й органи місцевого самоврядування.
Щоб не бути голослівним, пропоную переглянути запропонований мною розроблений проект Закону України “Про прогресивні земельні відносини”, пояснювальну записку та порівняльну таблицю до проекту Закону. Також, разом з проєктом Закону депутатам було надіслано і супровідний лист про запропонований мною проєкт як форму реалізації народовладдя, якого ми не дочекалися від них.
Читайте: Земля для українців: проєкт Закону Головіна “Про прогресивні земельні відносини”
Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи
