Маю вибачитися за дві абревіатури в назві. Але їхнє вживання не змінює сутності проблеми. Цьогорічна вступна кампанія, яка для МОН України стала своєрідним зовнішнім незалежним оцінюванням, ним складена, образно кажучи, з результатом нижче рівня прохідного балу. І це для сотень тисяч членів українського суспільства уже той факт, який нічим заперечити не можна.
Абітурієнти, чи не уперше в своєму житті, зіткнувшись із державною машиною, отримали дуже повчальний урок й побачили реальне відношення держави до своїх громадян. Її представники, в даному випадку виступали МОН, ЄДЕБО, УЦОЯОЙ вони, в кінцевому результаті, винуватцями усіх проблем зробили тих же абітурієнтів. Начебто, це абітурієнти включили до тестів ЗНО завдання, що розраховані на механічне повторення вивченого чи надіслали до шкіл неправильні результати оцінювання для зарахування, їх як ДПА. Начебто, це абітурієнти не прорахували, що в перші дні прийому заяв буде ажіотажний наплив і “забули” включити якийсь сервер. Начебто, це абітурієнти загубили в базі даних кілька десятків тисяч заяв. Начебто, із вини абітурієнтів упродовж багатьох годин не можна було додзвонитися на різні “гарячі” й “холодні” телефони. Начебто, це абітурієнти заплуталися у тому, які, в тій чи іншій ситуації, мають бути використані коефіцієнти… Цей перелік можна продовжувати довго. За результатами власного спостереження за цією вступною кампанією спробую зробити кілька висновків.
1. За період із 2008 року ця вступна компанія була найскладнішою і найбільш неорганізованою. І причина в цьому – не нове програмне забезпечення ЄДЕБО. Причина в тих, хто на рівні МОН організовував вступну кампанію; замовляв і купував це програмне забезпечення, не зумівши провести його ефективну апробацію; не зміг організувати належну й ефективну комунікацію з абітурієнтами в екстремальних умовах.
2. Погана практика змін правил гри під час гри цього року розквітла, як ніколи. Останні зміни до Умов прийому були оприлюднені вже тоді, коли вступна кампанія була на гарячому старті. Я вже не кажу про ті численні додаткові листи й роз’яснення, що їх отримували приймальні комісії університетів у розпал прийому документів. Давно відомо, що в будь-якій справі подібні шарахання до добра не приводять. Так воно й сталося.
3. Писав не раз, що українські вступні кампанії – прямо порушення конституційного права абітурієнтів на вищу освіту та рівний доступ до неї. Цьогорічна іще раз підтвердила цей висновок. Бо визначення чиновниками кількості університетів і спеціальностей, які доступні для абітурієнта, встановлення якихось коефіцієнтів, надання права окремим категоріям вступати без складання ЗНО – це і є порушення отого конституційного права на рівний доступ на засадах конкурсу до вищої освіти. І з кожним роком їх стає більше й більше. А пільги для членів МАН, переможців олімпіад та поселенців усіляких інших нірок, надання права певним категоріям людей стати студентами без складання ЗНО, використання у вступній кампанії сертифікатів ЗНО минулого року – лише доводять цю ситуацію до більшого абсурду.
4. Університети до першого дня вступної кампанії були позбавлені можливості її прогнозувати та організовувати через відсутність вчасно визначеного державного замовлення, а вступники – планувати свою ефективну участь в ній. Епопея з розподілом держзамовлення заслуговує окремого аналізу, але уже сьогодні очевидно, що авральний підхід за формою та совковий за змістом нічого позитивного у своїй сутності не має. Особливо в тому контексті, що величезна кількість університетів отримала держзамовлення на окремих фахівців у кількості менше 10 осіб. На мою думку, це зроблено, виходячи з принципу Ноєвого ковчегу: “Кожній тварі по парі”. Аби лише утримати “на плаву”, так звані ВНЗ, котрі давно повинні були зникнути з освітньої карти України. Як наслідок, маємо ситуацію, що на одні й ті самі спеціальності у регіональних ВНЗ приймають абітурієнтів із 122 балами фактично без конкурсу, а у столичних не можуть стати студентами ті, хто має середній бал – 175.
5. За всі проблеми, що їх мали й матимуть вступники та батьки в період вступної кампанії, перед ними ніхто не вибачився. А, зважаючи на риторику, очільників МОН, ніхто з високих чиновників за те, що ці проблеми зявилися, не буде покараний. І це дуже прикро. Бо урок несправедливості і головотяпства молоді люди отримали дуже потужний.
6. Організовувати й проводити централізовану вступну кампанію вступу до університетів українські чиновники не здатні. Щодалі більше переконуюся в тому, що вона й не потрібна. Це справа кожного університету на основі єдиного для всіх ЗНО.
Ігор Лікарчук, освітній діяч, экс-директор Українського центру оцінювання якості освіти
