Нещодавній виступ Олександра Лінчевського на колегії Рахункової палати завдав надії українців розгромного удару. Тоді заступник, вчитайтеся, Міністра охорони здоров’я оцінив ефективність програми “Лікування українських громадян за кордоном” у 0%, відзначив, що вона неекономна, адже важкохворі люди, які за цією програмою отримують єдиний шанс прожити довше, цитую “всі вони помруть”.
Чим є ця заява насправді – емоційним виступом фінансиста, який оцінює людські життя грошима, чи професійним виступом лікаря, який допомагає людям прожити довше – вже встигли оцінити журналісти. Нарешті країна побачила обличчя керівників МОЗа без масок і бабусиних рецептів, і їхню політику, направлену на скорочення населення. Бо цей виступ Лінчевського, як сказала наша лідер Юлія Тимошенко – “квінтесенція того, що робить МОЗ”. І подібне ставлення ми бачимо за всіма іншими напрямками, якими керує МОЗ. Згадайте, хоча б, нині призабуті Міжнародні закупівлі ліків, на яких я неодноразово наголошував.
Такий емоційний виступ замміністра охорони здоров’я, вважаю, спричинений саме тим, що Рахункова палата під час свого аудиту критикувала не саму програму “Лікування українських громадян за кордоном”, а чиновників, які не можуть її ефективно виконати. Причин – ціла низка. Це і недосконалі нормативно-правові акти МОЗа за 2016-2017 роки, і прийнятий у 2017 році новий Порядок направлення громадян України на лікування за кордон, який “не забезпечує ефективного, дієвого та прозорого регулювання відповідних процесів, не усуває корупційних ризиків”. МОЗ навіть не змогло забезпечити внутрішній контроль за використанням коштів державного бюджету: “двосторонні угоди з медичними закладами зарубіжних країн не укладалися, вартість послуг з лікування відповідними калькуляціями не підтверджена, ціновий аналіз вартості лікування при виборі медичних закладів не здійснювався. Не здійснювалася оцінка якості і результативності проведеного лікування”.
У тому ж аудиті вказано: “Як наслідок, МОЗ не забезпечило законного, продуктивного, результативного та економного використання коштів державного бюджету за бюджетною програмою “Лікування громадян України за кордоном”. І справді, 20 млн грн повернулося до державного бюджету наприкінці року, бо МОЗ не встиг їх освоїти. При тому, що черга на операцію не закінчується, а люди в ній помирають, не дочекавшись грошей! До того ж 286 мільйонів гривень бюджетних коштів, виділених для лікування онкохворих за кордоном у 2016-2017 р.р., МОЗ використало неефективно. Ще 24 мільйони гривень використані з порушенням законодавства, а близько 20 млн – взагалі не були використані в рамках цієї програми!
Авжеж, МОЗ, який славиться потужною піар-машиною з бабусиними рецептами і флеш-мобами, не забарився із виправданнями одного зі свого керівників. Проте знову незрозуміла річ: виявляється, після розгромного аудиту Рахункової палати у МОЗі вже заговорили про те, що потрібно розвивати українську трансплантологію. І констатують: “за відсутності прогресу в розвитку власної трансплантології в Україні, програма лікування за кордоном була та поки що лишається єдиним шансом пацієнтів на подовження життя”. Винних при цьому не називають. А от Рахункова палата їх вже визначила: “Міністерство охорони здоров’я не вживало дієвих заходів з використання і розвитку української медико-клінічної бази для проведення трансплантації органів і гемопоетичних стовбурових клітин (кісткового мозку)”.
Назріває логічне запитання – чи збирається МОЗ тепер, після прийняття змін до Закону про трансплантацію, хоча б щось починати робити? Чи працівники Міністерства не розуміють, що саме на них як була, так і лишається відповідальність за виконання цієї й інших програм? Чи з новим Законом історія щодо нормативно-правових актів повториться?
Дуже насторожила заява МОЗа про те, що воно “вважає, що подальше збільшення бюджетів програми “Лікування громадян України за кордоном” є недоцільним і додаткові ресурси мають бути направлені на розвиток національної програми: насамперед, освіту українських медиків за кордоном та пілотні проекти з трансплантації в Україні”. Так, це буде логічним, як тільки Міністерство зробить все необхідне для розвитку трансплантології в Україні. Скільки на це потрібно часу – також залежить суто від Міністерства. А до того – люди вимушені будуть їхати за кордон і робити операції там, щоб вижити. Тому навіть у цьому році просто необхідно проголосувати і якомога скоріше запустити поданий мною законопроект про збільшення фінансування програми “Лікування українських громадян за кордоном”, і МОЗ, нарешті, має це зрозуміти. А ми разом продовжимо цього добиватися!
Що ж до аудиту Рахункової, “враховуючи характер виявлених порушень, що містять ознаки корупції, про результати аудиту повідомлено НАБУ та Національну поліцію України”. Також, за результатом учорашньої прес-конференції, яку проводив Юрій Андреєв – голова Національного руху “За трансплантацію” разом із депутатом з фракції “Батьківщина” Сергієм Євтушком і важкохворими українцями, її учасники звернулися до Гройсмана з вимогою звільнити Лінчевського і забезпечити лікування всіх, хто цього потребує. Надії на нашу правоохоронну систему та прем’єра мало, тому продовжу висвітлювати цю тему і добиватися повноцінної роботи трансплантології в Україні з паралельним виділенням грошей тим, хто через непрофесіональні дії МОЗа вимушений лікуватися за кордоном!
Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина”
