“10 закладів, що відкрили в Києві в червні”, “12 закладів, що відкрили в липні” та “33 заклади, що відкрились у столиці після повномасштабного вторгнення” – такими заголовками сьогодні майорить стрічка новин міських лайфстайл медіа. Але, звісно, є й ті, хто непомітно пішли з ринку або втратили велику частку аудиторії. Про це ми дізнаємося, коли бачимо видалені сторінки в Instagram чи забиті дошками пусті приміщення замість улюблених кав’ярень, ресторанів тощо. Гадаю, для багатьох одним із факторів виживання їхнього ресторанного бізнесу стала саме комунікація.
Після 24 лютого хтось із власників зачинив двері свого ресторану та, можливо, поїхав з країни (що, безперечно, є нормальним явищем), а хтось перелаштував заклад під бомбосховище, гуманітарний склад або кухню. Саме ці кухні безкоштовно годували армію, медиків, літніх людей та біженців з гарячих точок. Тільки уявіть, Kyiv Food Market приготував понад мільйон обідів за останні 5 місяців, а одеський ресторатор Савва Лібкін (власник легендарних “Дача” і “Компот”) за 21 день віддавав 6930 обідів. Таких чудових прикладів було чимало: Pure & Naive, Avangarden, Musafir, “Вино і Люди”, Pink Freud, Satori та багато інших. Та хороша справа не може залишитись непоміченою. Закликаючи всіх небайдужих людей волонтерити, ці заклади формували навколо себе оновлене міцне ком’юніти. А ті, хто не мав змоги “допомагати руками”, донатили кошти рестораторам, аби вони й надалі продовжували свою діяльність. Про це я дізнавалась з акаунтів улюблених закладів у соцмережах, зі сторіс друзів та на сторінках улюблених медіа.
Минуло майже півроку від початку повномасштабної війни, і наразі щоденна робота закладів знову змінилася. Відпала потреба у більшості волонтерських кухонь, а ресторанний бізнес почав відновлювати свою роботу, аби продовжувати жити. Ба більше, хтось наважився відкрити новий заклад. Нам разом із командою комунікаційної агенції ETER пощастило не тільки бути спостерігачами, а й власноруч комунікувати від імені нового музичного бару UnderWu. Разом із його співвласником Ігорем Постоєнком ми проводимо благодійні квартирники, слухаємо музику українських музикантів та збираємо кошти на потреби ЗСУ. І це лише один приклад, адже інші свідомі заклади також намагаються працювати за схожою схемою, аби бути поруч зі своєю аудиторією, підтримувати українську економіку та мати можливість продовжувати допомагати.
Інший приклад вдалої комунікації, що не схожа на попередні, – кейс Good Wine та їхня комунікація про “вина, що вижили”, які тепер стають лотами на місцевих аукціонах та головним напоєм на благодійних заходах. Війна знову довела, що що бізнес має говорити, навіть коли справи кепські. Бренд не може мовчати у такий кризовий момент як війна, особисті трагедії та невдачі чи комунікувати виключно коли все добре, бо втратить довіру до себе навіть від найпалкіших прихильників. Ми зараз говоримо не про спекуляцію на темі війни, а про щиру та корисну діяльність. Тут PR виступає одним із основних інструментів, що допоможе побудувати міцні стосунки між компанією та їхньою аудиторію.
Такі тенденції як соціальна відповідальність бізнесу, патріотичність, українськомовність, і посилений клієнтський сервіс вже давно є нормою в українському ресторанному бізнесі. Тому сказати, що “тренди змінились і тепер вони такі” я не можу. Гадаю, ми лише на початку шляху пізнання нових форматів комунікації. Але точно можу сказати, що наразі панує тренд на усвідомлену щирість. Тепер ми ведемо сторінки соцмереж українською, бо різко перестали розуміти москальську, тепер ми робимо благодійний концерт, бо хочемо хоч якось допомогти (кожен на своєму фронті), тепер ми відбудуємо Україну за покликом душі, а не тому що так треба та тепер ми говоримо про наші бізнеси та проєкти, ідентифікуючи себе голосно на весь світ.
