Імунізація містян стала наближеною до розв’язання захоплюючого ребусу як для бажаючих вакцинуватись від COVID-19, так і тотальним ігнором з боку тих, хто це може зробити за професійною приналежністю.
Проведення щеплень медичних працівників та співробітників закладів охорони здоров’я, на мою думку, було повністю зірвано. Так, кількість вакцинованого медичного персоналу в медичних закладах міста Києва драматично низька і сягає лише 15-20%. Цьому сприяв ряд об’єктивних та суб’єктивних факторів. Законодавство, яке регулює обіг лікарських засобів в Україні, стало тим бар’єром, який в звичайних умовах фільтрує потрапляння в обіг лікарських засобів, препаратів сумнівної якості. В умовах епідемії з експонентним розвитком та поширенням очікування в місяці поки пройде реєстрація можуть бути драматичними для населення. Країна втратила динаміку первинно, коли формувалися “спеціальні черги на отримання вакцини”, хоча це стало відомо вже після отримання вакцини іншими країнами. Надходження препарату з Індії стало таким же неочікуваним, як і очікувана критична реакція про якість вакцини. Оскільки було підґрунтя і час для роздумів, то час на популяризацію імунізації серед дуже часто далеких від складнощів імунних реакцій громадян був використаний для роздмухування критичної риторики, створення негативного ставлення суспільстіва до щеплень взагалі.
Початок вакцинації з перших тижнів показав малий відсоток проведення щеплень серед медичного персоналу, який мав приорітетну можливість бути провакцинованим першочергово. Краща ситуація була в мілітарних організаціях, де загальний рівень дисципліни і поняття “наказ” дали свій позитивний відгук.
Інша сторона – це представники працюючої активної молоді, які бажають вийти якомога швидше з карантинних обмежень і локдауну та почати працювати в звичайних умовах. Для них отримання вакцини – це шанс розірвати ланцюг послідовних карантинів останнього року. Ця категорія громадян, якщо вони без категорії “суспільно активних діячів” або журналісти, мають мінімальні шанси отримати жадану вакцину.
Інша проблема, яка насторожує, це відсутність будь-яких інноваційних рішень національної наукової спільноти. Так, за рік епідемії ми лишаємось споживачами медичних технологій в епідеміології, фармакології з інших країн, які на проблемі вакцинації проводять інноваційний прорив. Забуті старі технології аутоімунізації для тих, хто вже перехворів. І потужна фарміндустрія в нашій країні за рік розвитку епідемії пропозицій для населення дала дуже мало.
Якщо важко ідеологічно переконати населення вакцинуватись іноземними медичними препаратами, тоді потрібно пропонувати заходи, які нададуть можливість функціонувати цілим регіонам, які заходять на багатотижневі стагнаційні локдауни.
Медична система в столиці на сьогодні перевантажена хворими. Розпочатий прийом хворих відомчими та державними медичними закладами, які включені в третій ешелон по прийому хворих на COVID-19 в Києві. Проте знову виникають старі проблеми: відсутність засобів захисту медичного персоналу, лікарських засобів, необхідність оснащення новим чи раптовий ремонт старого обладнання, що в цілому зводиться до кризи прийняття управлінських рішень на державному рівні, на противагу муніципальній владі, яка вимушена діяти рішуче для порятунку своїх містян.
Які заходи слід зробити першочергово:
- Відкрити можливості для вакцинації для всіх бажаючих з чітким обліком громадян, які привиті, і можливістю підтвердження факту вакцинування через електронний чи паперовий носії.
- Введення полегшених карантинних обмежень для осіб, які вакциновані.
- Проведення обов’язкового лабораторного контролю ІФА тестами населення міста щомісячно на визначення загального імунітету до коронавірусної інфекції.
Віктор Яцик, нейрохірург, фахівець з управління охороною здоров’я, радник Київського міського голови
