Поява драфту Київського безпекового договору (КБД) свідомо була зроблена в умовах контрнаступального руху України, коли позиції України виявились суттєво відкорегованими ходом бойових дій.
Варто підкреслити, що КБД – це концептуальна стратегічна “надбудова” над окремими двосторонніми договорами, в яких безпосередньо будуть виписані гарантії як механізми самооборони, стримування збройного нападу РФ; додатковими угодами (щодо закупки ПВО/ПРО); регіональними угодами (щодо безпеки у Чорному морі).
Гарантії пропонуються викласти як проміжні ресурсні інструменти до вступу України в НАТО (підтримка сил швидкого реагування, програма підготовки та спільних навчань, оборонні системи, фінансування розбудови оборонно-промислового сектору, розгортання в Україні сил територіальної оборони, яка б включала усіх цивільних осіб віком від 18 років) і як невійськові інструменти (санкції, які автоматично застосовуватимуться у разі нової російської агресії, конфіскація власності агресора, його суверенних фондів та резервів, активів його громадян і організацій).
Названий широкий перелік країн, з якими фактично йдуть перемовини щодо надання гарантій: США, Велика Британія, Канада, Польща, Італія, Німеччина, Франція, Австралія, Туреччина, країни Північної Європи та Балтії, Центральної та Східної Європи.
КБД концептуально вибудований навколо ідеї інтеграції України в НАТО, що є цілеспрямованим руйнуванням російського цілеполягання війни – домогтися фіксації нейтралітету України.
Після того, як хід війни вивів за лаштунки денацифікацію і демілітаризацію, останні успіхи української армії завдають удару і по ідеї нейтралітету і блоку на атлантичну інтеграцію. У рекомендаціях до КБД чітко вказано, що прагнення приєднатися до НАТО є суверенним рішенням України.
По-перше, Київський договір фактично може стати центральною подією перезаснування західного світу в сфері колективної безпеки і оборони.
Договір вирішує одну з головних проблем нашої дипломатії – послаблення нині діючих санкцій проти Росії, які з часом ризикують бути переглянутими. Антиросійські санкції не можуть бути скасовані поки Росія не припинить агресію, не гарантує, що в майбутньому не нападе і не компенсує збитки.
По-друге, КБД стає містком між країнами НАТО і нечленами НАТО, що належать до західного світу, який формує системоутворюючий консолідаційний потенціал. Звісно, будь-яка макрорегіональна консолідація поставить питання гармонізації національних і глобальних інтересів, що породить серйозну дискусію.
По-третє, Київський договір може стати прецендентом нового міжнародного порядку, що дозволить у майбутньому бути поширеним і на інші нації, що забажають вийти із сфери впливу Росії. Наприклад, Білорусь, Молдова або Грузія.
По-четверте, гарантії Київського договіру будуть поширені на всю територію України в межах міжнародно визнаних кордонів, в тому числі на Східний Донбас і Крим. Це контрастує із “стамбульскими ідеями” березня 2022 р., а значить непрямим чином свідчить про те, що Захід все більше схиляється до сценарію забезпечення поразки Росії.
По-п’яте, документ не містить воєнно-коаліційних гарантій про спільну оборону за аналогією статті 5 Вашингтонського договору НАТО. Зрозуміло, що західний світ, навчений досвідом двох світових війн, які розпочинались саме через наявність воєнно-коаліційних гарантій малим державам (Сербії в 1914 та Польщі в 1939), психологічно не здатний радикально перебороти в собі корпоративний егоїзм, історично сформований в певній географії. Але вода камінь точе. Вступ України в ЄС здатний буде пришвидшити й атлантичну інтеграцію України.
Олег Постернак, кандидат історичних наук, керівник “Центру політичної розвідки”
