Анатолій Велімовський, кризовий менеджер, волонтер
Останнім часом я не писав на медичну тематику. Хоча постійно з нею стикаюсь на волонтерських засадах. Та й хлопцям, що повертаються звідти, допомагати треба. Тож звертаються часто і самі воїни, і волонтерські організації, розуміючи що я у темі. Але ситуація, про яку хочу розповісти, змусила серйозно замислитися і спробувати дати відповідь на питання: чому в київській медицині у одних все погано, а у других – більш ніж нормально?
У цьому блозі не буде ні назв лікарень, ні будь-яких прізвищ. Але ситуація – реальна, а інформація про стан лікарень повністю відповідає дійсності. Звісно, ті, хто «плаває» у медицині міста зрозуміють, про які лікарні йде мова.
Пишуть знайомі волонтери. «Маємо гуманітарний вантаж, медичні халати і маски. Оплата лише за пересилку. Зможеш кинути на якусь з київських лікарень? Ніякі документи не потрібні». Відповідаю: «Звісно!» Хто ж відмовиться від халявної поставки? Свої гроші за пересилку знайду. Телефоную заступнику директора однієї з київських лікарень. Назвемо її лікарнею один. Каже: «Маски не потрібні, а халати, якщо стерильні – так». Звісно ж розбивати вантаж ніхто не буде. Та й халати виявляються не стерильні. «Нам не треба!».
Телефоную директору іншої. Назвемо її лікарнею два. «Зараз тобі зателефонує завідувачка аптекою (така посада є в кожній лікарні, відповідає за медикаменти та медичні засоби), проговориш з нею».
За п’ять хвилин дзвонить завідувачка. Вислуховує інформацію. «Без прийому на баланс? В мене на балансі 30 тисяч масок, списати не можемо. Ну і якщо будуть стерильні халати – візьмемо з радістю».
До речі, питання: чому законодавство не дозволяє просто роздавати ці маски відвідувачам, якщо лікарні вони не потрібні у такій кількості? Але це не тема цього посту.
За п’ять хвилин приходить СМС. «Візьмемо все. Везіть».
Розмовляю з хлопцями, що запропонували поставку: «Стерильні знайдете?». Відповідають: «Тоді лови другу посилку!».
Для розуміння. Дві посилки вийшли під чверть тони вантажу, перевозити їх до лікарні довелося двома ходками. Про проблеми з першою я писав. П’ятнадцять хвилин на блокпості роз’яснював поліціантам, що за гуманітарний вантаж шансів щось збити у них немає. То ж другу робив тоді, коли отримав інформацію про відсутність постів на трасі. Але це так, до слова.
Повернемося до лікарень. До чого ця історія? До того, що ми порівнюємо дві лікарні. Першій нічого не потрібно. Інша бере все, що їй пропонують.
А тепер давайте звіримо ситуацію у цих лікарнях.
Заробітна платня
Перша. Практично весь колектив лікарні переведений на півставки. Затримка по виплатні зарплатні – кілька місяців. Позиція дирекції: «Не подобається – звільняйтеся!». І звільняються…
Друга. Заробітна платня простого лікаря з міськими надбавками – 25 тис. гривень. Хорошого – з преміями і надбавками підтягується до 50 тисяч на місяць.
Фінансовий стан
Перша. На рахунках, зрозуміло, нулі.
Друга. За минулий рік заробила плюс 200 з чимось мільйонів гривень по відношенню до позаминулого. У цьому році ситуація лише покращується.
Ремонти і закупівля обладнання
Перша не може закінчити капітальний ремонт одного з відділень, який почався сім років тому і йде коштом міського бюджету. Про поставки обладнання мови немає. Хоча у лікарні працюють ну дуже якісні спеціалісти у багатьох сферах. Фахівці світового рівня. Раніше під цих спеціалістів місто робило ремонти і закуповувало обладнання. До речі, цю традицію варто продовжити. Реанімацію та вкрай складне операційне втручання можна робити навіть там, де в цілому ситуація вкрай погана.
Друга ремонтується як коштом міста, так і своїм. Одночасно в лікарні проходить шість ремонтів. А, виходячи з того, що при ремонті своїм коштом зникає… хм, назву це партнерськими обов’язками будівельних компаній, то вони ще й проводять спонсорське покращення у відділеннях. Це ж стосується і обладнання. Купується і багато. Своїм коштом. Чому б місту не докупити на цю лікарню потрібне їй обладнання – не знаю. Вважаю, що якраз сюди й варто вкидатися системно.
Партнерські відносини
Перша. На самому початку повномасштабної в лікарню завезли і ввели у експлуатацію вартісне американське обладнання. Лікарні було вкрай потрібно, а американці вивозили що могли аби куди зі складу на Броварській окружній. Формулювання: «Потім повернете чи розрахуєтесь». Не повернули, не розрахувалися. Місто було готове профінансувати закупівлю подібного обладнання, щоб у лікарні не виник його дефіцит. Натомість лікарня пішла у війну. Використовуючи родинні зв’язки з людьми, що близькі до Президента. То ж навіть виграла апеляцію. Чого хотіли добитися? Незалежно від
рішення Верховного Суду, в який американці точно підуть чи вже пішли, все буде погано. Або все ж таки обладнання прийдеться повертати і невідомо, закупить вже тоді місто аналогічне, або результатом стане низка статей у світових ЗМІ про корупцію людей з оточення Президента і вибірковість українського правосуддя за умови тиску на нього з боку ОП. Повторюю. Річ не про господарський спір. Річ йде про елементарний «кидок». І якщо навіть я знаю, хто просив і хто телефонував, то американці про це стовідсотково знають.
Друга. Працює на партнерських засадах з цілим рядом міжнародних організацій. Гранти на кілька мільйонів євро для закупівлі обладнання по системі фіфті фіфті. Робота з програмами від урядів європейських країн. Постійна співпраця з низкою дуже серйозних фондів, які безоплатно передають лікарні важливе і вартісне обладнання таке, наприклад, як ліжка, матраци, тощо.
Можна порівнювати і далі. Але думаю, досить. Все зрозуміло і так.
Колись я мав можливість поспілкуватися з людиною, яка, скажу так, дотична до міської медицини.
Заговорили про першу лікарню. «Знаю, що все погано. На твій погляд: чому?» «Все просто, – відповідаю. – Все вирішують кадри».
Маючи такий рівень значущості та зв’язків – не налагодити нормальну співпрацю з Національною службою здоров’я, міською владою – потрібно думати чимось не тим чи мати інші цілі.
Як я розумію, люди, які фактично взяли нині під контроль цю лікарню, що ми домовилися називати першою, нав’язавши міській владі свого директора, готують яскравий розпил коштів міського бюджету під назвою «повна реконструкція лікарні». Подібне вже проходили у Пущі-Водиці, шорох був великим.
Особисто я за те, щоб реконструкція лікарні відбулася. Більш того, вона необхідна давно. Але за умови зміни її менеджменту і участі самої лікарні в цій реконструкції. Інакше вийде не реконструкція, а розкладання грошей по карманах будівельників і тих, хто цю схему запустить.
І все це пройде під пильним небаченням проблеми тими, кому в житті нічого не потрібно. Навіть безкоштовна гуманітарка.
