Багато років в мене була найкраща робота в світі. Від газети “Бізнес” я їздила по містах та селах на допомогу підприємцям, яких кошмарили правоохоронні, контролюючі та надзорні органи. Найчастіше такі історії ставалися, коли бізнеси воювали одне з одним, а ментів, контролерів та прокурорів наймали. Журналісти в цьому випадку теж були силою або ж засобом досягнення мети.
Ми лівих грошей від підприємців не брали, як і участі в господарських розбірках, і не бажали, щоб нас несвідомо використовували. Тому, коли я отримувала якийсь сигнал, то, перш за все, повинна була розібратись (по документах, завдяки інтуїції та знанням), чи не обманюють нас. Якщо ж не змогла відразу розібратись, то, відповідно, стаття не виходила, а я не отримувала за неї гонорар від газети.
Все це я кажу, тому що в мене капець яка чуйка на замовних поліціянтів, зокрема і на рейдерські схеми по віджиму бізнесу, справи, земель.
Цього року вперше за багато років регулярного проведення Водосвяття на Йорданському озері я побачила замовного поліціянта на нашому святі. Спочатку він підійшов та причепився до історичного театру “Камелот”, бо в них нібито “стріли гострі”. В той момент артисти саме огородили діляночку для ігор з дітьми кольоровими прапорцями, розклали м’які булави та дістали луки зі стрілами.
Потім він покрокував до палатки Червоного Хреста, але зрозумів, що там ловити нічого – все офіційно і навіть американець-волонтер людям чай-каву роздає.
Я підійшла до нього сама, представилася, як організатор, він увімкнув диктофон в телефоні та почав мене давити, натякаючи, що йому маряться різні порушення. Але ж в нас волонтерське безкоштовне свято, історія та традиції, всі дозволи є, більш того, на ділянці з самого ранку крім Червоного Хреста, чергує ДСНС та поліція.
В решті решт на нього вже наїхала я, бо поліцейська машина проїхала по парковій доріжці, на яку витрачено бюджетні мільйони. Дядька трохи зніяковів та задав останнє питання, яким себе видав, як то кажуть, із потрохами:
– А з якого переполоху саме ви проводите церковне свято?
Звісно, після цього він вислухав повну лекцію про історію річки Почайна, як вона була знищена та забута за радянські часи, як повернута вже в наші часи завдяки діяльності ГО “ГР Почайна”, про перейменування метро, нібито технічні, але живі озера, боротьбу за природу та історію, Поштову площу, як місце хрещення.
Під кінець я запитала в нього посвідчення, щоб сфотографувати. Не показав, хоча й зобов’язаний.
Цей факт та його останнє запитання, згідно мого досвіду, можуть свідчити про те, що дядьку попросили прийти та “покошмарити” мене, а роги цього замовлення стирчать зі сторони церкви.
А в нас зараз триває конфлікт із парафією Православна Церква України, яка хоче побудувати на Йорданському озері триповерхівку із храмом на першому поверсі і, судячи з усього, за рахунок земель парку, та проводити замість нас свята Хрещення та Водохреща.
Ввечері 5 січня, коли ми проводили перший день свята, до нас на озері підходили хлопці з ДФТГ “Оболонь” та, ховаючи очі, розповідали, що Сергій Бережний, священник цієї парафії та їхній капелан, попросив за нами доглядати нібито «щоб не було п’яних».
Тобто в нас був військовий патруль, і добре, що то були нормальні люди. Бо за суттю капелан ДФТГ почав використовувати військових для своєї мети, і розуміючи, як працює людська психіка, особливо під час війни, коли смерть ближніх є повсякденністю, а священики грають особливу роль, стає трохи моторошно.
Я запитала хлопців з ДФТГ “Оболонь”:
– Ви хоч не почнете в нас в парку копати незаконний котлован, нам хоч не доведеться з вами боротися?
Вони замахали головами «ні», але я розумію, що то лише справа часу та подальшої розкрутки конфлікту. Той, хто пішов у всі тяжкі, готовий здати усі наші напрацювання, тільки б добитися свого.
Мабуть, ви бачили нещодавні публікації в різних ЗМІ щодо будівництва Музею хрещення на Йорданському озері. Хтось з журналістів написав першу публікацію, тому що його «попросили», десь вже пішло копірайтом. Але треба розуміти, що ця ідея повинна бути реалізована не на Йорданському, а на Поштовій площі, де для цього є історичні підстави та археологічні знахідки, де вже є Пам’ятка історії та археології національного значення – місце хрещення киян в гирлі річки Почайни. Згідно Закону про музеї та музейну справу, для створення музею потрібна колекція, там вона є.
Що ж до музею на Йорданському – це лише красива казка для проштовхування будівництва церкви, і водночас дуже небезпечна казка, оскільки внаслідок її реалізації (не дай Бог) це надасть підстави місцевій владі забудувати Поштову площу торговельним центром. Бо навіщо ж нам два Музеї хрещення?
Крім того, 5 січня з’явилась публікація, в якій давній бридкий ворог Почайни знов почав поливати річку брудом, називаючи «говноканалом». На фейсбук-сторінці автора цього висеру (вибачте, але іншого слова не маю), парафіяни церкви на озері його цілком підтримали.
Вони самі називають річку Почайну «говноканалом». Більш того, реакція парафіян та спосіб життєдіяльності автору висеру надає підстави вважати, що його публікацію замовили саме вони, і саме тому, що бруд на Почайну – це єдине, що мене особисто торкає за живе.
Ви тільки вдумайтеся. Церква тепер поливає брудом Почайну, всю історичну роботу, проведену по її відродженню та відновленню ГО “ГР Почайна”, з якою до встановлення церкви співпрацював і їх батюшка, яка йому встановила храм-МАФ в 2019 році. І все це заради того, щоб люди, які займаються Почайною, не мали змоги стати у них на заваді та не дали забудувати парк та віджати культурний проект по відродженню річки, на яку їм глибоко начхати.
Тобто зараз парафіяни Храма на Йордані (тільки нещодавно вони почали додавати в назву Почайну) плюють в колодязь, з якого збираються не те що пити, а промислово видобувати живу воду легендарної річки Йорданської.
Якесь дуже тупе рейдерство, вам не здається? Зараз ці парафіяни здатні знищити парк на озері та вбити Почайну, щоб поставити церкву. І яка ж то буде церква?
Зло від добра відрізняє не ціль, бо кожному свої цілі можуть здаватися благородними, а спосіб її досягнення.
Але хочу підкреслити, що я добре розумію, що Сергій Бережний – це не все ПЦУ. І навіть керівництво ПЦУ – це не все ПЦУ. Слава Богу, у Почайни є отець Георгій Коваленко, який освячує її води кожного року, не дивлячись ні на що.
А тим паче я розумію, що ПЦУ – це не все християнство. Цього року я дуже вдячна Українській греко-католицькій церкві, яка вперше провела освячення води на озері Йорданському, і це було дуже красиве і сильне дійство.
Сподіваюсь, що греко-католики тепер будуть з нами завжди. Це надасть певного балансу та навчить європейського підходу.
З мого багатого досвіду розгрібання конфліктів, в ході яких використовуються брудні рейдерські засоби, все, що можна зробити – це йти далі та створювати своє, не забуваючи про чіткі юридичні кроки для запобігання явним злочинам. Чим ми і збираємося зайнятись.
Врешті решт, конфлікт – це завжди енергія. Дякуючи цьому, в нас з’явилась сильна спільнота, яка за парк, за природу, за екуменізм, за прийняття усіх вірувань та релігій, поки в їх носіїв є головне – людська совість та дотримання закону.
- Поки надіслала офіційні запити, щоб таки з’ясувати особу засланого на Водосвяття поліціянта та на яких підставах ДФТГ “Оболонь” 5-го та 6-го січня здійснював патруль озера Йорданське і кого саме повинен був відловлювати. Якщо рідновірів та колядників, це не є гарно.
