Про мажоритарку і не тільки

Про мажоритарку і не тільки

Сьогодні часто можна почути, як дехто з наших політичних лідерів намагається нав’язати нам думку про виключну демократичність пропорційної системи виборів. Спочатку не звертав на це увагу, але коли почув цю думку із “зомбоящика” кілька разів, та ще й вправно приправлену аргументами на зразок: “Мажоритарка – це щуриний лаз для олігархів, які скуповують безпринципних виборців”, мене це насторожило. Відразу з’явилося враження, що мені хтось намагається нав’язати свою думку за допомогою маніпуляцій. Вирішив самостійно, без допомоги ЗМІ, сформувати свою позицію, використовуючи власний досвід та знання.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook 

І так. Припустимо, вони праві: мажоритака – це погано, пропорційка – добре. Та давайте, всеж, оцінимо детально, як організована пропорційна система, і хто в ній є хто. Для початку запитаємо в себе, що потрібно, щоб вивести партію у фінал перегонів загальноукраїнського масштабу та подолати прохідний бар’єр? Відповідь очевидна – багато, ні, дуже багато, а може ще більше грошей і вплив на ЗМІ, причому без ТБ ну ніяк. А в кого все це є?.. Здається, “власників заводів, газет, пароплавів” у нас називають олігархами. Ось і виходить, що яку б картинку нам не показували, з якими б прапорами не ходили, а хто пройде або хто не пройде до ВР вирішують знову ВОНИ.

Та зачекайте, а як же відкриті списки, про які так часто розповідають нам прихильники пропорційної системи. Ми ж усі знаємо, що це справжня “Європейська система виборів”. Та зачекайте, а хтось із них детально розказав нам про те, як саме вона організовується? Можливо крім бюлетеню з партіями нам дадуть ще з півсотні бюлетенів зі списками, де ми будемо уважно переглядати по 450 кандидатів у кожному? Ні, ніби-то якась нісенітниця. А, знаю, партійні організації будуть проводити свої “Праймеріс” (попередні вибори), і вся країна буде детально спостерігати, як у півсотні суб’єктів політичного життя вирує процес чесного попереднього відбору. Ой-вей, побувавши не в одній партії, скажу чесно, голова партії, або людина, що приймає рішення, винесе список на з’їзд, і всі за нього проголосують. І добре, коли з кимсь порадиться чи до когось прислухається. Як показує практика: “Хто платить, той і музику замовляє.” І знову щось не те.

Добре, припустимо, що всі кандидати в списках – люди неймовірно популярні та принципові, і нам туди заглядати не варто (хоча сумніви точать). Кого будуть слухати ці депутати? Чиї накази виконувати? Тих виборців, яких вони не бачили в обличчя, той електорат, з яким вони спілкуються, в кращому випадку, через телевізор, чи тих осіб, котрі включили їх у список, відкривши дорогу у чарівний світ влади. І байдуже, хто буде тими особами: чи багаті бізнесмени-спонсори, чи партійні боси, а влада в державі належатиме саме їм. Саме ці люди, за визначенням, стають олігархами та з поза куліс керуватимуть державою. (Олігархія — від давньогрецького (ὀλίγον [oligon]) – “небагато”, та давньогрецького (ἀρχή [arche]) – “влада” — влада небагатьох.)

При такій системі жоден з депутатів не має прямої відповідальності перед жодним з громадян. Всі для всіх, або, в реалії, ніхто ні для кого. І, повірте мені, у віддалених районах, у забутих селах депутатів таких не побачать роками. Ну і говорити про будь-які варіанти з достроковим відкликанням, як формою політичної відповідальності, годі й мріяти. Хоча ні. Ті самі спікери, що проповідують нам пропорційну систему, поговорюють і про імперативний мандат, коли за рішенням партійного з’їзду неслухняного депутата можна буде позбавити мандата. Чули щось про кріпосне право?.. В такому варіанті партійні керівники взагалі стануть повними володарями своїх депутатів: “Кого хочу взяв, кого хочу прогнав.” Ну хто там буде цікавитись думкою людей, коли твоє майбутнє цілком в руках партійного боса, коли він твій цар і бог.

“Хоч, правда, яка розумна є цьому альтернатива?”

Повернемося до цього “пережитку олігархії” – мажоритарної системи: кожний депутат прив’язаний до свого округу; не зобов’язаний своїм мандатом нікому крім виборців, котрі для тебе цар і бог; ідея імперативного мандату набуває геть іншого окрасу, коли виборці, а не партійні боси, можуть проголосувати за відклик депутату, якого обрали, і, нарешті, діє залізне правило: “Хочеш бути обраним вдруге – виконуй накази виборців”. Хоча, з точки зору політика, можливо, це і не зручно постійно спілкуватись з народом, який постійно від тебе чогось хоче, чогось вимагає. Жах!

“Але є одне але” – ми дійсно спостерігаємо, як сьогодні, на великих виборчих округах (по 120 тисяч виборців, або 240 тисяч жителів) грошовиті мішки в той чи інший “порівняно законний” спосіб скуповують голоси. І, не дивлячись на високий ріст самосвідомості населення, немає кінця цьому неподобству. “Що робити?” – спитаєте ви, а я відповім: “Ключове слово тут “ВЕЛИКІ”. На великому окрузі, дійсно, важко перемогти без значних ресурсів. А давайте приберемо напівпропорційну систему, коли половина парламенту обирається за списками, а половина за мажоритарними округами. Відразу округи стануть вдвічі менше, водночас їх стане вдвічі більше. Хоча і цього здається мало.

Була би моя воля, я б їх ще вдвічі поділив. Тоді округ стане близький до розмірів середнього району нашої країни чи трохи більшим. В такому випадку людина середнього достатку та достатньо політично активна, що має багато комунікацій серед земляків, але “своя” може достойно конкурувати з грошовими мішками. Тут же прихильники Олега Ляшка заперечать мені: “Досить вже годувати цих дармоїдів, і так їх розвелося!” А я відповім: “а не потрібно їх годувати, працюють же місцеві ради на громадських засадах”.

Від депутатів вимагається приймати рішення на сесіях та детально розглядати питання на комітетах. І якщо чесно, в розробці законів беруть участь спеціалісти ради або Кабмін, а самі депутати лише формально підписують закон, як автори, що володіють законодавчою ініціативою. Взагалі було б добре, щоб у розробці законів брали участь вчені і експерти, і щоб вони перед депутатами доповідали свої концепції, а депутати приймали рішення і голосували за закони.

За таких обставин соціально-класовий склад Верховної Ради може разюче змінитись, а якщо ще й відмінять недоторканість… От тоді маємо шанс отримати парламентарів, які представляють більшість громадян не тільки за електоральними ознаками, але й за статками, соціальними групами, і т.ін. Тоді, можливо, нашим народним депутатам стануть зрозуміліші потреби більшості громадян. А то, ну як можна зрозуміти проблему підготовки до навчального року багатодітної сім’ї, коли стоїть вибір між “Lamborghini” чи “Ferrari”, дуже важко.

Залишилося розглянути лише останній аргумент пропорціоналістів – політична структурованість парламенту та, відповідно, його політична відповідальність за прийняті рішення. І це питання можна вирішити досить просто, буквально у два кроки. Перше – кандидатів висувають партії. Друге – уряд формує коаліція, що складається з фракцій.

Ось так нібито просто ми з вами розробили рецепт переходу країни від олігархічної системи до демократичної. Питання лише в одному, а хто це реалізує? Крім нас з вами нікому. Адже політичний істеблішмент надзвичайно швидко пристосувався до результатів чергової революції. Тут майже за класиком: “Революцію задумують генії, реалізовують фанатики, а її плодами користаються негідники”. Головне не дати себе переконати в тому, що головним завданням революції було – прогнати диктатора. Не забувайте, хоча основною причиною, що підняла маси, була безпрецедентна узурпація влади однією особою, все ж влада ця належить народу. “Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ” – саме так каже стаття 5 Конституції України. Так і хочеться звернутися до “великих дядь і тьоть” з української політики: “Відібрали іграшку в хулігана, не забудьте повернути дитині, не залишайте собі…”

КиевVласть

Поділитися
Поділитися
Поділитися
Рекомендуємо до перегляду
Оцифрування та електронні замки: у Києві визначились з управлінням комунальною власністю до кінця 2027 року
Оцифрування та електронні замки: у Києві визначились з управлінням комунальною власністю до кінця 2027 року
09:00 Нещодавно столична міськрада ухвалила програму управління об’єктами комунальної власності, розраховану на період 2025-2027 років. Усього на її реалізацію планується витратити 251,3 млн гривень,…
Справи насущні: скільки та на що у листопаді 2024-го витрачала Баришівка
Справи насущні: скільки та на що у листопаді 2024-го витрачала Баришівка
09:00 В листопаді бюджетні замовники селища Баришівка на Броварщині уклали договорів на кругленьку суму – понад 26 млн гривень. Найбільше грошей спрямували на облаштування…
Бюджет Києва-2025: на що чиновники планують витратити 90 млрд гривень
Бюджет Києва-2025: на що чиновники планують витратити 90 млрд гривень
09:00 Столична влада ухвалила бюджет Києва на 2025 рік та внесла зміни до Програми економічного та соціального розвитку (ПЕСР) в частині видатків на наступний…
Banner
QlU7mDx4