Сумне видовище становлять з себе так звані “громадські активісти” та “популярні блогери”. Один лише приклад – вся Фейсбук-стрічка заповнена пережовуванням вето, яке Російська Федерація наклала в Раді Безпеки ООН на проект резолюції щодо створення міжнародного трибуналу по МН17. І жоден з сотень коментаторів, повторюючи пустопорожні фрази, не проявив розуміння суті питання.
Аби цю суть зрозуміти, уявімо, що резолюція була б прийнята. І що далі? Чи може якийсь суд, окрім такого, що створений і функціонує відповідно до Конституції України та Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, розслідувати злочин, скоєний на території України? – Звісно, ні. Оскільки на заваді цьому стоять стаття 6 ратифікованої Україною Конвенції з прав людини і основоположних свобод та стаття 124 Конституції України.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Читаємо перше речення 1-ї частини статті 6 Конвенції: “Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення”. Отже, суд має бути “встановлений законом”, а не резолюцією РБ ООН. Точніше, закон, який встановлює юрисдикцію щодо злочинів, скоєних на території України, має передбачати такий різновид суду, як міжнародний трибунал.
Тепер відкриваємо статтю 124 Конституції й читаємо: “Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі…Судові рішення ухвалюються судами іменем України…”. При цьому “судом” Конституція називає саме національний суд, тобто створений відповідно до Розділу VIII Конституції України. Більш того, відповідно до частини 5 статті 125 Конституції “Створення надзвичайних та особливих судів не допускається”.
Отже, нинішня правова система України виключає розгляд будь-яких правовідносин, що виникають у державі (зокрема – правовідносин у зв’язку з катастрофою літака в повітряному просторові України), інакше як національними судами. До тих пір, доки не буде змінена Конституція України, ніякі міжнародні суди (у тому числі Міжнародний кримінальний суд чи трибунал, створений ad hoc) не матимуть належної юрисдикції. Цього, до речі, вперто не розуміють ті попсуй-експерти, які закликають Верховну Раду якомога скоріше ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду.
Власне, причина криється у слові “всі” – “всі правовідносини”, саме так сказано в Конституції. Ще батько теорії множин Георг Кантор у ХІХ дійшов висновку, що слова “всі”, “все” й т.д. не можна використовувати в логічних конструкціях, оскільки в підсумку виходить нісенітниця. Для ілюстрації Кантор наводив приклад з військовим цирульником, який отримав наказ голити всіх солдат, що не голяться самі. Запитання: як цирульникові слід вчиняти з самим собою?
Слово “всі”, яке застосовується в тексті статті 124 Конституції, свого часу призвело до докорінних змін у суспільних відносинах в України й зараз впевнено веде державу до правового колапсу: зникли досудове врегулювання спорів і товариські суди, пішли в небуття комісії з трудових спорів, органи опіки й піклування перестали виносити рішення щодо порядку виховання дітей, а суди стали розглядати мільйони справ на рік, більшу частину яку цілком можна були б вирішувати й у позасудовому порядку.
Зараз в Україні суддів у 4 рази більше, ніж за радянські часи, але вони давно вже фізично не здатні розглядати той вал справ, який на них накочується. І причина цьому – слово з трьох букв “всі”.
А тепер почитайте, які зміни до статті 124 Конституції України пропонують так звані “народні обранці”, особливу увагу пропоную звернути на авторський колектив, який народив цей феноменальний законопроект:
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53621
Навіть якщо ця поправка буде прийнята, стане можливою передача Україною справ лише на розгляд Міжнародного кримінального суду (так званого Гаазького трибуналу), але аж ніяк не розгляд трибуналу, створеному ad hoc, наприклад, Радою Безпеки ООН. Тому голосування в Раді Безпеки – то був просто фарс для невибагливих глядачів, влаштований саме тому, що заздалегідь був відомий його результат.
Але, звісно, так звані “реформатори”, фейсбук-міністри й, прости господи, “блогери” (виявляється, є нині й така професія) не розуміють ані значення слова “правовідносини”, ані значення слова “юрисдикція”, ані значення слова “всі”. Їм аби по клавіатурі постукати.
Джерело: facebook
