Дежавю. Із по суті скасуваними окружним адміністративним судом виборами районних рад в столиці повторилася ситуація 1998 року, коли Конституційний суд, дуже чутливий до настроїв Банкової, відмінив за день до голосування вибори Київського міського голови.
Конституційне подання 46 народних депутатів України, які ініціювали це питання, представляв в суді Роман Безсмертний.
Міська територіальна комісія тоді почала виборчий процес, зареєструвала кандидатів, вони провели агітацію. Уже навіть були надруковані бюлетені. Але КС в пожежному темпі почав розглядати дане питання, засідав день і ніч. І в суботу, 28 березня 1998 року, напередодні дня голосування, у порушення всіх регламентних процедур, о 12.00 спеціально зібрався для того, щоб оголосити своє рішення. Субота, як відомо, неробочий день. А згідно із законом рішення Конституційного Суду має оголошуватися на наступний, до того ж робочий день. Вони визнали неконституційність постанови Верховної Ради щодо проведення виборів в столиці. Прокуратура тут же негайно розгорнула роботу. Підключилася і міліція. Почали вилучати бюлетені з дільниць, навіть вночі займалися цим. І коли вранці, в неділю, люди прийшли на виборчі дільниці, там уже не було бюлетенів з прізвищами кандидатів на пост київського міського голови.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Найцікавішим було те, що ще з ранку в суботу я зустрічався з представниками Ради Європи, та, вже знаючи про це рішення Конституційного Суду, яке на той момент ще не оголошували, повідомив гостям про такий поворот подій. Бачили б ви їхні обличчя — здивовані, розгублені … Вони, мабуть, навіть не могли навіть припустити такого.
Тоді влада перестраховувалася. Закриті рейтинги показали, що їхній ставленик Омельченко не мав шансів на перемогу. Ось і пішли на такий кардинальний крок, як скасування виборів. Небезпідставність такої тривоги показали вибори до Верховної Ради, які відбулися наступного дня після оголошення вердикту конституційних суддів, 29 березня 1998 року, коли партія Омельченка, блок “Трудова Україна”, у виборчому списку якого під №7 він значився, в Києві, незважаючи на всі титанічні зусилля команди тодішнього градоначальника, отримав лише 1,195% і виявився на 17-му (!) місці, і так і не зміг подолати 4-х відсотковий бар’єр в масштабах України і потрапити до парламенту.
18 років пройшло, а нічого не змінилося. Влада продовжує грати з людьми в наперстки. Однією рукою зі скрипом під тиском громадськості ухвалює рішення про вибори столичних райрад, іншою через суд їх зупиняє. Чого сьогодні злякалися?
Ми ж розуміємо, що суддя Огурцов не самогубець. Накладаючи заборону на вчинення ЦВК будь-яких дій щодо виборчого процесу з оголошених виборів депутатів районних у місті Києві рад до набрання чинності постановою суду за результатами розгляду позову, і призначаючи наступне засідання на 9 лютого, тобто тоді, коли закінчаться усі терміни для подання кандидатур до складу районних у місті Києві виборчих комісій і формування нового складу цих ТВК Центральною виборчою комісією, він усвідомлював, що у такий спосіб торпедує ці вибори, і не міг на це піти без якихось гарантій уникнення відповідальності за таке свавілля від можновладців. А ви кажете судова реформа…
Можна по-різному ставитись до самої ідеї відновлення районних рад. Проте рішення такого ґатунку мають прийматися не в стилі адміністративно-командної системи. А прозоро, відкрито, уповноваженим на це органом,тобто Київрадою, і не після початку виборчого процесу.
А так дуже “по-європейськи” вийшло. А судді Огурцову мабуть не дають спокою лаври Герострата…
