Реформа шкільної освіти болісний процес. І в першу чергу тому, що сьогодні ламаються не тільки стереотипи – якої бути школі майбутнього, але й цілі бізнес-конструкції, які розквітли в українських школах за часи Табачника.
Нове МОН намагається реформувати школу, впровадити європейські цінності та стандарти освіти, але не усім це подобається.
Днями розгорівся скандал навколо платних навчальних програм, таких як Інтелект України, Крила успіху, Росток и декількох інших, яки не пройшли затвердження МОН. Причина проста – усі ці програми платні – батьки дітей повинні кожен місяць сплачувати по 200 гривень за навчальні зошити. Офіційна позиція МОН, цитую: “Містять потужний “комерційний” компонент. Начебто батьки мають кожного місяця купувати робочі зошити та інші навчальні матеріали, що є порушенням рівних можливостей доступу до державної освіти”.
Цікаво, що батьки, вчителі, та так звана “освітяньска громадкість” горою стали на захист платного навчання, отак юрбою кинулися підтримувати приватний бізнес в державних школах. Що тільки не закидали чиновникам, яки намагаються дати всім дітям рівні шанси на освіту. Виявилося, що майже 2 тисячи гривень за рік навчання, це не кошти зовсім, усі заможні та спроможні! Держава за державні кошти готова забезпечити всіх школярів підручниками, та ні не треба, кажуть активісти, хочемо платити, “бджоли против меда”! А ось коли проїзд на гривню дорожчає, так усі хоч пішки йти готові!
Не тільки платне навчання панує в наших школах, а ще і конкурси і іспити, список яких вже складає десятки назв – це теж бізнес. Освітяне-підприємці, за тих же часів Табачника, розробили цікаву систему підробітку на дітлахах, запровадивши такі конкурси як “Геліантус”, “Кенгуру”, “Левеня”.
В ЗМІ за останній період вийшла низка гучних матеріалів, автори яких розклали по поличках не тільки абсолютно непрофесійно розроблений контент конкурсних завдань “Геліантуса” та його чорну касу, але й розповіли про російське походження цього контенту.
Як і в випадку з “Інтелектом України”, де автори та засновники, усі професора, та доктора, “Геліантус” теж вигадав заслужений вчитель України Руслан Шаламов. Міжнародну, тобто україно-російську гру “Геліантус” Шаламов започаткувал ще в 2010 році. Спочатку гра була безкоштовна, однак потім вона тихесенько переросла в прибутковий бізнес відомого автора підручників та його російських спільників.
За традицією заробляють освітяни-підприємці на шкільних зошитах та на брошурках. Вартість яких “3 копійки”, але батьки чомусь купляють їх за зовсім іншим цінам.
Наприклад, брошурки “Геліантуса” продають по 16-20 гривень – 4 маленьких сторінки, надрукованих на “туалетному” папері. За словами вчителів, вони збирають кошти по класам та передають їх методистам, яки потім відправляють “касу” організаторам – ТО “Соняшник”. Може й не дуже добре рахувати чужі гроші, але я не втримався – за приблизними розрахунками чорна каса (яка йде мимо ДФС прямісінько в кишеню засновників ТО “Соняшник” Руслана Шаламова та Юрія Морщавки ) може складати мільйони гривень!
Сьогодні в Україні понад 3,5 млн. школярів, які навчаються в 1-11 класах, тому зрозуміло, що бізнес на освіті – це дуже прибуткове зайняття. Тому буде дуже непросто навести порядок в школах та видворити з навчальних класів всіх цих підприємців, які звикли, що на дітях можна і потрібно заробляти.
Стосовно україно-російськой гри “Геліантус” журналісти, разом з громадськими активістами звернулися до МОН з вимогою розібратися з приватними конкурсами в українських державних школах. Але, керівництво Міністерства досі не відповіло на запит спільноти. Більш того, як з’ясувалося, заступник міністра МОН Павло Хобзей, автограф якого стоїть на усіх листах-рекомендаціях щодо проведення гри “Геліантус”, переадресував запити до Інституту модернізації змісту освіти. Неймовірно, але саме цей Інститут і координує діяльність організаторів чисельних “прибуткових” конкурсів в українських школах! Тож, можна собі уявити якими врешті можуть бути відповіді. Але реакція “Геліантуса” не змусила себе чекати – керуючись принципом – кращий захист, це напад, вони далися до погроз та взаємозвинувачень.
Тому я знов звертають до Міністерства освіти та науки: чому сумнівні конкурси та ігри російського походження, які проходять за тіньовими схемами, досі підтримуються МОН та рекомендуються до проведення в державних українських школах? Не хотілося б припускатись думки, що чиновники МОН також задіяні в корупційних схемах цих вельми дохідних конкурсів та ігор.
Іван Сердюк, журналіст, активіст, голова ГІ “Громадський омбудсмен”
