Ось і настав той довгоочікуваний момент, коли кожен може “насолодитися” повним текстом рішення Київського апеляційного адміністративного суду, яким визнано законним затвердження Детального плану території (ДПТ) Рибальського півострову в Києві.
Детальніше про історію питання тут.
Особисто я очікував цікавих юридичних “знахідок” від “досвідченої колегії” Бабенка, Кузьменка та Степанюка, адже, враховуючи нахабство при порушенні законодавства задля протягування зазначеного ДПТ, перед ними була поставлена дуже нетривіальна задача. На жаль, мої очікування не справдилися – навіть доктор юридичних наук, професор і одночасно головуючий суддя Костянтин Бабенко, виявився неспроможним якісно виконати замовлення і був змушений піти на банальну фальсифікацію змісту доказів у своєму рішенні.
В мене вже є особистий досвід із рішеннями, коли судді фальшували зміст одного доказу, “забували” про інший, потім витончено це “топили” у об’ємному аналізі всіх інших, менш принципових доказів. Але цього разу “обдарована команда” Віталія Кличка не залишила суддям жодного шансу навіть на такий підхід – колегія була вимушена проігнорувати зміст рішення першої інстанції та надані мною докази і сфальшувати зміст ВСІХ ключових доказів зі сторони відповідача, використаних для обґрунтування свого завідомо неправосудного рішення.
Не буду голослівним і проаналізую цей суддівський “шедевр” разом із доказами, на які вони посилаються (всі відповідні зображення для цього аналізу знаходяться за цим посиланням.
Перша частина рішення апеляції присвячена “доказуванню”, що положення ДПТ не суперечать положенням чинного Генплану Києва.
1) “Зазначений Детальний план території розглянуто та рекомендовано до затвердження Архітектурно-містобудівною радою при Департаменті містобудування та архітектури м. Києва (Протокол засідання секції містобудування та архітектури архітектурно-містобудівної ради від 30 червня 2016 року у справі № 008-а-16)”
БРЕХНЯ! У протоколі зазначено, що ДПТ рекомендовано з урахуванням пропозицій і рекомендацій та внесення відповідних змін. А серед цих рекомендацій – вимога привести ДПТ у відповідність до положень чинного Генплану Києва. Ви будете взагалі шоковані, скільки перевели паперу в апеляційних скаргах представники Київради та Департаменту містобудування старанно розписуючи, що результати розгляду на АМР мають лише рекомендаційний характер і на них взагалі не можна посилатися. І навіщо так було напрягатися, якщо заради них судді все одно потім банально сфальшували зміст цього документу?
2) “На зазначеній території об’єднано кілька форм використання, тому її віднесено до поліфункціональної зони використання, що підтверджується Схемою планувальної структури Генерального плану м. Києва до 2020 (Т.4, а.с.63)”
БРЕХНЯ! Рибальський відповідно до цієї схеми знаходиться у центральній планувальній зоні, й відноситься частково до території виробничо-промислових районів та частково до території природничого комплексу.
3) “На території земель комунальної власності в межах вулиць Електриків, Набережно-Рибальська у Подільському районі міста Києва, а саме встановленою Схемою організації промислових та комунально-складських територій Генерального плану м. Києва до 2020 року визначено наступні напрямки використання території: поліфункціональне використання без збереження пріоритету існуючих функцій”
БРЕХНЯ! Центральна та північно-центральна частина Рибальського за цією Схемою (згідно їхньої власної інтерпретації цієї Схеми, що я окремо прокоментую нижче) віднесені до “поліфункціональної” ЗІ ЗБЕРЕЖЕННЯМ пріоритету існуючої ПРОМИСЛОВОЇ функції. Західна частина віднесена до “поліфункціональної” ПРОМИСЛОВОЇ території без збереження пріоритету існуючих функцій. Тобто, там передбачена наявність промислової функції, але вона не є пріоритетною – можна розмістити комунально-складські об’єкти, але розміщення житлової та громадської забудови поряд із наявною промисловою прямо заборонене. І лише східна частина Рибальського віднесена до “поліфункціональної” КОМУНАЛЬНО-СКЛАДСЬКОЇ території без збереження пріоритету існуючих функції – там не передбачено розміщення промислових об’єктів і разом із комунально-складською забудовою можливо розміщення громадської, АЛЕ НЕ житлової.
Але ми зробили цей аналіз цієї Схеми виключно для того, щоб показати, що вони навіть у своїй власній брехні заплуталися, адже НАСПРАВДІ, ні Генеральним планом міста Києва, ні Законами, у т.ч. Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності”, ні ДБНами не вживається поняття “поліфункціональне використання”, воно просто відсутнє. Це вигадка шахраїв від містобудування, зокрема Департаменту містобудування КМДА та відповідного комунального інституту, які вирішили, що вони можуть змінювати закони. А точніше, не змінювати, а просто плювати на закони.
Чинним на даний час ДБН Б. 1.1-15:2012 “Склад та зміст генерального плану населеного пункту”, а саме: підпункт б) пункту 5.5.2 передбачає, що території існуючої забудови різного функціонального призначення поділяються на: 1) житлову забудову; 2) громадську забудову; 3) ландшафтно-рекреаційну; 4) зелених насаджень загального користування; 5) спеціального призначення; 6) виробничі; 7) складські; 8) комунальні; 9) магістральних та житлових вулиць та доріг та іншого транспорту; 10) головних споруд інженерної інфраструктури; 11) об’єктів соціальної інфраструктури; 12) території, що мають статус земель історико культурного призначення; 13) природно-заповідного фонду; 14) сільськогосподарських угідь; 15) водних поверхонь.
І ЖОДНОЇ поліфункціональної території НЕ передбачено. Це вичерпний перелік!
Однак чиновники вирішили наплювати на всі існуючі норми, беруть дві суміжні території різного функціонального призначення і називають їх поліфункціональними, а значить, тепер там можна будувати все, що завгодно. Але суд проігнорував наші аргументи та посилання на чинне законодавство і Генеральний план, де “поліфункціональних територій” нема, бо вони існують виключно в уяві чиновників-шахраїв, а тепер, як виявилося, і суддів.
Саме із цієї потрійної брехні, судді роблять висновок, що “передбачене ДПТ функціональне призначення території (для житлово-громадської забудови, території спецпризначення, зелених насаджень загального користування, комунально-складського призначення) не суперечить визначеному у Генеральному плані поліфункціональному використанню територій, а є уточненням його положень щодо планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини населеного пункту, не змінюють функціональне зонування його територій”. От тільки в Генплані поліфункціональних територій немає і бути не може, бо кожна територія має свою функцію, перелік яких наведено вище.
Хочу зазначити, що при цьому вони ще і повністю ігнорують поданий мною доказ порушення положень Генплану – основну схему діючого генплану, яка (ви будете сміятися) навіть називається офіційно “КИЇВ. ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПЛАН.”
Друга частина рішення апеляції присвячена “доказуванню” проведення громадських слухань із дотриманням вимог законодавства.
4) “У газеті “Хрещатик” (випуск №20 (4790) від 23 лютого 2016 року оприлюднено проект Детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-рибальської дороги у Подільському районі м. Києва та повідомлено, що матеріали зазначеного проекту розміщено в приміщенні Подільської державної адміністрації за адресою: м. Київ, вул. Контрактова, 2 та на сайті www.kga.gov.ua”
Я навіть не знаю, яким словом можна назвати це “оприлюднення проекту”. Повідомлення про проведення громадських слухань, яке не відповідає вимогам навіть до подібних повідомлень, і не містить жодних графічних матеріалів, ще й розміщене в розділі “Реклама” (РЕКЛАМА!), це оприлюднення проекту ДПТ?
Але головне, що ані в приміщенні Подільської РДА, ані на сайті Департаменту, проект ДПТ не було розміщено – цьому питанню була присвячена значна частина апеляції Київради та Департаменту і все зводилося до твердження, що вони не зобов’язані надавати докази виконання вимог законодавства.
Щоб зрозуміти різницю між проектом ДПТ, оприлюднення якого є обов’язковим для проведення громадських слухань, та матеріалами, які було оприлюднено Департаментом, раджу порівняти проект ДПТ, який був оприлюднений ПІСЛЯ затвердження Київрадою та тим, що було розміщено для проведення громадських слухань.
Реальний проект: близько 120 сторінок тексту (це без додатків) та 15 графічних схем. Натомість, до затвердження Департамент розмістив півтори сторінки тексту та 7 графічних схем із ДПТ. І законодавство чітко визначає необхідність оприлюднення всього проекту ДПТ для громадських слухань, а не лише кількох обраних сторінок.
5) “Третьою особою – Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) приймалися пропозиції громадськості для їх розгляду та врахування у проекті Детального плану території, що підтверджується наявними у матеріалах справи Журналом реєстрації пропозицій та зауважень громадян до проекту Детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-рибальської дороги у Подільському районі м. Києва та Звітом про результати розгляду та врахування пропозицій громадськості, юридичних, фізичних осіб під час проведення громадських слухань проекту Детального плану території в межах вулиць Електриків, Набережно-рибальської дороги у Подільському районі м. Києва (Т.1, а.с.73-79)”
Це із серії “на сараї теж написано, а там дрова лежать”. Є лист Подільської РДА, яка займалася цим Журналом пропозицій. Дивна річ, але там це називалося “результати оприлюднення ПРИЙНЯТИХ ПРОЕКТНИХ РІШЕНЬ щодо розроблення ДПТ”. Оприлюднили окремі проектні рішення, а не проект ДПТ, написали на журналі для пропозицій необхідну назву – і вуаля, ось вам і доказ проведення громадських слухань самого проекту!
Але зупинимося на цьому доказі. Зауваження до проектних рішень ДПТ у журнал вносила лише одна людина – співавтор діючого генплану Сергій Дюжев. Зверніть увагу на перше зауваження. Пан Дюжев акцентує увагу, що у даному ДПТ здійснено (дослівно): “принципове та цілковите відхилення (навіть – ігнорування) від планувальних рішень діючого Генерального плану”.
А що на це відповіли Директор департаменту містобудування та директор розробника проекту ДПТ? Вони визнають зауваження співавтора діючого генплану, а порушення положень генплану пояснюють тим, що ДПТ розроблений у відповідності до ПРОЕКТУ нового Генплану. Суд апеляційної інстанції “дослідив” доказ, зробив висновок, що він є підтвердженням проведення громадських слухань, але повністю проігнорував, що насправді це виключно доказ грубого порушення діючого генплану під час розробки ДПТ.
6) “Позивачем право на подання пропозицій до містобудівної документації у передбаченому законом порядку реалізовано не було, тому його права та інтереси не порушено”
Цитую діючу на той час редакцію цього самого закону: “ОПРИЛЮДНЕННЯ проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування”.
Стривайте, а коли проект ДПТ оприлюднили? Ах, дійсно, я забув – суд же “встановив”, що його оприлюднили у газеті “Хрещатик” №20 (4790) від 23.02.2016.
А якщо серйозно, вище я вже зазначав, що проект ДПТ не був оприлюднений, тож мене якраз і було повністю позбавлено передбаченого Законом права на подання зауважень саме до проекту ДПТ. До чого я мав подавати пропозиції, які відповідно до прямої вимоги Закону мають бути обґрунтовані в межах відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, будівельних норм, державних стандартів і правил? До семи картинок, зміст яких розписаний на 120 сторінках НЕоприлюдненої текстової частини та невідомо якого об’єму додатків?
Кому цікаво, це питання досліджувалося під час розгляду позову у першій інстанції та детально розписано у відповідному рішенні.
Суд першої інстанції це детально дослідив і визнав порушення процедури проведення громадських слухань. Але в апеляції сталися дивні метаморфози, і порушення ніби випарувалися…
7) Я відмітив цю відносно велику частину на скріншоті рішення і не буду її цитувати, щоб не займати місце. Просто раджу її уважно прочитати – це та сама “судова практика, що склалася”, про яку після оголошення резолютивної частини розповів наш видатний науковець (доктор, професор) і одночасно “суддя” Бабенко. Якщо коротко, позиція наступна: законодавство ВИМАГАЄ наявність графічних матеріалів у повідомленні про початок громадських слухань, але якщо графічні матеріали були розміщені десь в іншому місці, або і не розміщені взагалі, то на вимоги законодавства можна і начхати.
Після цього рішення, у мене виникло два питання, на які я поки не можу знайти відповіді.
Перше: навіщо суддя Бабенко намагався вигнати журналіста з відеокамерою, якщо все одно цей маразм із гордою назвою “Постанова іменем України” все одно обов’язково розміщується у відкритому доступі?
Друге: за якою статтею Кримінального кодексу краще вимагати відкриття кримінальної справи проти цих суддів? Юрій Луценко, не підкажете, це за ст. 375 за постановлення завідомо неправосудного рішення? Чи краще за “модною” для ГПУ статтею 256 за заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинної організації та укриття їх злочинної діяльності?
Чи краще одразу починати шукати у Законі “Про державні нагороди”, яке “покарання” передбачене за завідомо неправосудне рішення в інтересах бізнесу діючого Президента України?..
P. S. З нетерпінням чекаю, як “новий реформований” Верховний Суд буде мучитися вигадуючи підстави, щоб не задовольнити нашу касацію…
Юрій Левченко, депутат Верховної Ради
