В Україні за весь час Незалежності домінувала політика “дешевої робочої сили”. Ця політика навіть набула “офіційного державного статусу” за часи другого Президента Леоніда Кучми. Саме Кучма публічно закликав іноземних інвесторів вкладати в Україну, бо наша країна має таку інвестиційну перевагу як низькооплачувану, але висококваліфіковану робочу силу.
Маємо наступні результати такої політики:
-
працююча людина стала генератором бідності, споживча спроможність зарплат українців стала багатократно меншою ніж в Євросоюзі;
-
український олігархат майже задарма сконцентрував в своїх руках левову частину національного багатства країни, розрив в доходах пересічних українців і “бізнес-еліт” катастрофічно зростав;
-
економіка деградувала, перетворюючись в сировинну; робочі місця скорочувалися, міграція з України наростала, чисельність населення різко скорочувалася;
-
іноземні інвестиції (за мінусом спекулятивних) в економіку України є в десятки разів меншими у порівнянні з постсоціалістичними країнами.
Наступники Кучми фактично продовжили “курс на дешеву робочу силу”:
-
за жодного Президента не було виконано норми Конституції (статті 43 та 48) в частині права заробляти на життя працею, яка б забезпечила достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;
-
не було забезпечено виконання ратифікованої Україною Європейської соціальної хартії;
-
жоден гарант Конституції не домігся визначення державної соціальної гарантії мінімальної зарплати в розмірі, не меншому за конституційну величину прожиткового мінімуму.
Більш того, наднизька вартість праці подавалася, як чи не головна перевага України.
“У нас є дешева і дуже кваліфікована робоча сила, абсолютно фантастична логістика”, – хвалився п’ятий Президент Петро Порошенко під час зустрічі з індонезійськими бізнесменами, запрошуючи їх на український ринок.
“В антирекламі України зацікавлені багато країн та іноземних компаній, бо тут є дешева робоча сила. Проте Україна є інвестиційно привабливою державою” – стверджував до великої війни росії проти України Президент Володимир Зеленський.
Вся діяльність провладної монобільшості у 2019-2021 роках була націлена на створення кращих умов для бізнесу – майже виключно за рахунок звуження трудових прав працівників, зокрема, щодо належної і вчасної оплати праці.
Сумнозвісна голова комітету Верховної Ради з питань соціальної політики Галина Третьякова (фракція “Слуга народу”) послідовно цинічно і публічно наїжджала і дискримінувала права працівників в інтересах бізнесу. При цьому був присутній ще один діяч – голова комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев.
https://www.youtube.com/watch?v=ADcfuv5VnpQ
З початком повномасштабного рашистського вторгнення права трудящих зазнали суттєвих обрізань. Причому значна частина погіршень не була пов’язана з воєнним станом – антитрудове лобі бізнесу в парламенті фактично скористалися війною для отримання антиконституційних преференцій за рахунок прав найманих працівників.
В такій драматичні ситуації вкрай несподівано і, водночас, очікувано пролунав заклик Президента Володимира Зеленського зупинити політику “дешевої робочої сили”.
На пленарному засіданні Верховної Ради з нагоди 27-ї річниці ухвалення Конституції Володимир Зеленський визначив принципово новий вектор соціально-трудової політики проголосивши: “Україна перемоги відмовиться від ідеї, ніби праця українців і українок має бути дешевою, бо нібито дешевизна праці наших людей була конкурентною перевагою України. Ми ставимо собі за мету досягти такого рівня оплати праці, який можна було б визначити за формулою “сусіди у Євросоюзі плюс 30%””.
У цього рішення є багато причин – економічних, соціальних, демографічних, політичних. Серед них, зокрема, усвідомлення того, що тільки через радикальне підвищення заробітної плати можливо:
-
відродити належний споживчий попит, а відтак – повернути українській економіці сенс створювати нові робочі місця;
-
забезпечити стале і повнокровне наповнення державного і місцевих бюджетів, бо саме податок з доходів громадян, що утримується із зарплат, є головним наповнювачем державної скарбниці;
-
реально мотивувати до повернення в Україну вимушених емігрантів і заробітчан;
-
не просто зробити Пенсійний фонд (ПФ) бездефіцитним, а кратно збільшити пенсії українцям через відповідне зростання надходжень Єдиного соціального внеску (ЄСВ) до ПФ;
-
мотивувати народжуваність і гармонійний розвиток сім’ї та зростання тривалості продуктивного і якісного життя;
-
суттєво скоротити тіньову зайнятість та тіньову економіку, а відтак принципово обмежити фінансові можливості для корупційних оборудок;
-
почати реально наближатися до Європейських стандартів і скорочувати час до повноцінного членства в Євросоюзі.
Здавалося б, таке позитивне революційне рішення Президента мало викликати негайну бурхливу діяльність Уряду, роботодавців, профспілок, в тому числі шляхом:
-
розгортання багатопланової законотворчої роботи, зокрема через принципове переосмислення ідеології і змісту проекту Трудового кодексу;
-
формування принципово нової сучасної проєвропейської Генеральної угоди між урядом, роботодавцями та профспілками;
-
складання Суспільного договору про взаєморозуміння у сфері праці, цінової політики та конструктивному вирішенню трудових спорів і конфліктів як на період воєнного стану, так і в період повоєнної розбудови;
-
реанімування роботи головного майданчика соціального діалогу – Національної тристоронньої соціально-економічної ради тощо.
Однак минають дні за днями, тижні за тижнями, а так звані “соціальні партнери” в особі керівників органів виконавчої влади, бізнесу і профспілкових організацій навіть не заявляють про наміри такої роботи.
Не менше здивування викликає повне замовчування ініціатив Президента в профільному соціальному комітеті Верховної Ради з боку його очільниці Галини Третьякової.
Ймовірно, вони всі знаходяться в ступорі від необхідності розвернути свою діяльність на 180 градусів. Або ж це відвертий прояв саботажу Президентської Ініціативи на виконання Конституції України та Європейської соціальної хартії.
Читайте по темі: Українці час війни стали біднішими в 5 разів: чи на часі соціальний діалог?
Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносин
