Блокування сесії Київради минулого тижня деякими фракціями – не такий вже безневинний вчинок і прохідний випадок, як декому здається.
Ці події, так виглядає, були скоріш за все інспіровані зовні. Повірте, я через це пройшов, коли штучний параліч міської ради 25 років тому, якраз в ці дні липня 1996 року, став вирішальним елементом тодішнього перевороту на Хрещатику і узурпації влади виконавчими структурами. І знаю, як воно робиться не зі слів.
От з якого такого дива депутати-блокувальники так різко підбадьорилися?
Формальним приводом їхнього демаршу стала незгода з проєктом рішення “Про внесення змін до переліку та персональний склад постійних комісій Київської міської ради IX скликання” від 21 грудня 2020 року, внесеним Віталієм Кличком.
Я подивився цей документ.
Він передбачає “міграцію” кількох депутатів між комісіями, а також ліквідацію комісії з питань охорони культурної спадщини, яка так і не провела жодного засідання.
Цей проєкт жодним чином не впливає на баланс сил в комісіях, і не зачіпає таких впливових і “хлібних” в шкалі депутатських цінностей комісій як бюджетна, земельна тощо. Може він не задовольнив чиїсь конкретно забаганки й надмірні амбіції, але це тим паче не може бути мотивом для такого розгулу пристрастей. На всіх керівних посад не вистачить, а депутатського мандату цілком достатньо, щоб працювати на користь своїх виборців, якщо для цього прийшли.
Коли я був у Верховній Раді України III скликання, відмовився від пропозицій фракції обиратися головою регламентного комітету, потім головою підкомітету та заступником голови бюджетного комітету, а залишився просто членом цього комітету, і нічого, був одним з найактивніших депутатів, до позиції якого прислухалися. Тож не було ніяких об’єктивних причин влаштовувати 22-го липня весь цей рейвах, внаслідок якого те засідання столичної міськради було найдаремнішим в цій каденції, депутати не прийняли жодного рішення з запланованих понад 200 питань порядку денного і з тим ганебно пішли на канікули.
До того ж, не забуваймо, склад комісій був затверджений ще в грудні минулого року. Що заважало за понад півроку виправити ситуацію? Щось не було видно якоїсь активності для цього. Ба більше, чимало з тих, хто блокував трибуну днями, тоді голосували за це та інші кадрові рішення і їх усе задовольняло. А деякі із фракцій, які 22-го протестували, тоді, пів року тому, отримали не співмірну з їх електоральною вагою кількість керівних посад в комісіях. Та й проєкт цього спірного рішення, я так розумію, не був таємницею. Пройшов комісії тощо. Чому ж тільки на сесії стався у частини депутатів такий сплеск емоцій?
Таку їх поведінку важко пояснити, окрім одного – отриманими командами від зовнішніх поводирів, які, слід очікувати, зараз почнуть ширити тези про те, що Кличко втратив контроль над Київрадою, депутати його не визнають і т.д. і т.п. Тим самим готуючи ґрунт для призначення нового голови КМДА. Склад цих “бунтівників” дивним чином співпадає з контурами гіпотетичної групи підтримки можливого нового керівника міськдержадміністації, у разі ухвалення такого кадрового рішення, про що пишуть деякі видання, і вказують на них як на теоретичних вигодонабувачів в цій ситуації у вигляді обіцяних посад секретаря ради, голів ключових комісій, керівників структур адміністрації.
Варто, з іншого боку, наголосити також, що в секретаріаті ради цю ситуацію просто проспали. І секретарю Київради необхідно було не займатися політичним туризмом і не прохолоджуватися тиждень в Тбілісі в абсолютно пустопорожній поїздці, а готуватися до сесії. Якщо не знали настрої депутатів, гріш їм ціна, якщо знали і розраховували, що якось пройде, це вже авантюризм. Досвіду і підготовки не вистачило. Зайва самовпененість підвела.
Я не стаю на ту чи іншу сторону. Нехай розбираються самі в своїх взаємовіносинах.
Але закликаю усіх учасників цього політичного спектаклю, що розігрується на наших очах, діяти відповідально і по закону, не допустити розвитку подій за сценарієм 25-річної давнини, що матиме згубні наслідки для Києва й киян.
Леонід Косаківський, Київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 – 1998 рр.