У тихому дворі, в одному зі спальних районів міста Києва, він стояв у камуфляжних штанях. Це був весняний день за календарем, але не за погодних умов. Чоловік прокрутив запальничку та зробив декілька кроків до лави. Там сидів добрий знайомий, який знову випив оковитої та був не проти побалакати, бо вже ж надто багато думок зібралося у його сивій голові.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Вони розповіли мені про нове покоління та виклали погляд на його проблеми, їх думка здалася мені досить цікавою.
“Ти знаєш, у мене онука закінчує школу, випускниця, майбутня студентка, і читати любить, але з літератури постійно двійки. Не розумів чому, а виявилося, що захоплюють її твори лише зарубіжних авторів. Каже, що українська література не те, що нудна, а важка для прочитання у тому віці, який передбачає шкільна програма, надто депресивна для школярів”, – каже Олександр.
І додає: “Від тягаря такого читання й повіситися можна… Література відображає країну, правильно? З дитинства шкільна програма повинна вчити патріотизму. А у нас на уроці історії – весь час журливий, забитий, пригнічений народ, а література розповідає про те, що українці лише п`ють та плачуть. Чи потрібно це школярам? Може, це і є наша історія, але я не думаю, що її потрібно підносити у такому сумному дусі школярам”.
Олександр вважає, що гнітюча література рідної країни зі шкільних років зароджує думки про еміграцію, яка веде до нестачі спеціалістів у майбутньому.
Проблема еміграції у нашій країні справді існує, а з опитаних студентів більшість хоче поїхати за кордон. Бо вірить, що в іншій країні багато можливостей для подальшого розвитку, а рідна земля не цінує молодих талантів.
І це справді сумно, ми просто лише думаємо про проблеми України, а думками нікому й нічому не зарадиш. Цього просто не досить для того, щоб змінитися.
І справа вже не в літературі, а в сучасній молоді, яка з радістю їде розвивати економіку інших держав.
Читайте: Каждый второй украинец мечтает отправить своих детей за рубеж – результаты соцопроса
Моя подруга Саша через місяць закінчує школу і мріє про вступ до вишу. Дівчина не читає українську літературу. Вона каже: “Я розумію, що мені здавати екзамен, писати тести з прочитаних шкільних творів, але я просто принципово не хочу читати українських письменників. Вони справді викликають у мене сум і пригнічення. За роки у школі складається враження, що наша література є найбільш гнітючою, але я все-таки сподіваюся, що це не так”.
Саша також розповіла про випадки, коли у 7-8 класах, читаючи твори з української літератури, вона плакала. І скоріше не від жалю, а через думки про те, що ситуація з твору може повторюватися у житті.
“Добре пам`ятаю, коли вирішила, що читати твори своїх земляків не збираюся. Тоді я зрозуміла, що для моєї дитячої психіки це не корисно. Після прочитання я заглиблювалася у проблеми твору і бачила ці проблеми поруч, тобто, у реальному світі. Довгий час після такого читання я жила з думкою про те, що у моїй країні справді все у руїнах”, – закінчує свою розповідь Олександра.
“Коли поринеш у масштаби ситуації, яка склалася з новим поколінням стає моторошно, бо виникає питання: “Яким буде нове покоління українських дітей?” Я вважаю, що потрібно розширити можливості своєї країни, навчити дітей мислити по новому та позитивно. Хай у підростаючого спеціаліста буде гордість за свою державу”, – виклала свій погляд Ірина Едуардівна, вчитель економіки київської СШ № 91.
Вона запевняє, що тоді у дівчат та юнаків буде розвиватися й виховуватися справжня національна свідомість. І нове покоління буде справді новим.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Фото: Vox Populi
