Інтенсивність боїв, що почалися на півночі Харківської області 10 травня, потроху стихає, агресорів поступово видавлюють з території України, а нас цікавить питання: що це було? Як можна оцінити ці всі події і їх наслідки. Це зрада? Перемога? На жаль, коментатори трактують одні й ті самі події відповідно до власних політичних вподобань, підігріваючи й без того перегріті суспільні емоції. Тим більш, що ситуація навколо Вовчанська дійсно змінювалась калейдоскопічно, а маніпуляції інформацією позбавляли нас можливості оцінити картину цілком. Можливо, щоб оцінити наслідки травневих боїв, знадобляться місяці чи роки. Але вже зараз можемо сміливо говорити, що ця битва стала викликом й випробуванням для тих частин Національної гвардії, які були сформовані у рамках рекрутингової кампанії “Гвардія наступу”. І витримали вони це бойове хрещення найкращим чином, про що ми й спробуємо зараз розповісти.
Як давали відсіч
Чи були зведені укріплення на кордоні – це питання для деяких стратегів стає чи не самим головним. На жаль, лінія кордону не завжди узгоджується із рельєфом, тож в деяких місцях їх було будувати недоцільно, а в деяких – неможливо через постійні обстріли ворога. “Окопатися там було просто неможливо”, – запевняє учасник тих подій, з яким нам вдалося поговорити. Але це зовсім не означає, що кордон не був достатньо укріплений: російське угрупування чисельністю близько 37 тисяч чоловік, що вторглося до Харківської області, теж досить швидко переконалося у цьому. Тисячі росіян, в тому числі із підрозділу сил спеціальних операцій “Сенєж”, знайшли собі могили під Вовчанськом, Лук’янцями та Липцями.
Зайнявши декілька сіл поблизу Липців, та вийшовши на околиці Вовчанська, ворог, певно, хотів використати фактор раптовості та чисельну перевагу і опір, який він зустрів тут, був зовсім неочікуваним. З агресором вступили в бій, в тому числі бійці 3-ї бригади оперативного призначення НГУ “Спартан”, яку свого часу очолював нинішній командуючий НГУ Олександр Півненко, а зараз нею командує підполковник Олексій Хільченко.
Підполковник Олексій Хільченко
Сама бригада була укомплектована харків’янами, і їй не вперше доводилось давати відсіч ворогу на рідній землі: вона брала участь у захисті Харкова в лютому 2022, а згодом – в Слобожанському контрнаступі восени того ж року. Так що на території Харківської області нашим нацгвардійцям довелося вести бої не вперше, а те, що серед них переважно були місцеві мешканці, лише додавало їм вмотивованості. Незважаючи на те, що російська артилерія, КАБи, FPV-дрони надзвичайно активно працювали у місті, наші військовослужбовці тримали позиції попри все.
Крім того, назустріч ворогу було миттєво перекинуто 13-ту бригаду НГУ “Хартія” – наймолодший на сьогоднішній день підрозділ НГУ. Офіційною датою її створення вважається березень 2023 року, хоча основу її склали бійці харківського добровольчого формування з такою ж назвою. Із самого початку бригада створювалась за зразком бойових одиниць НАТО: її структура, системи навчання та забезпечення створювались за самими передовими стандартами, а після злагодження частина під командуванням полковника Ігоря Оболенського півроку тому зайняла позиції під Лиманом на Донеччині поряд з 1-ю та 12 бригадою НГУ. Раптова передислокація стала для неї випробуванням, який “Хартія” ті її командир полковник Ігор Оболенський пройшли з честю.
Командир бригади “Хартія”, полковник Ігор Оболенський
Теоретична частина (а навчання в НГУ триває не менше 60 днів), доповнена отриманим на фронті досвідом, допомогла гвардійцям провести операцію самим ефективним чином: бригада з ходу вступила в бій з ворогом, зупинивши його наступ в районі населеного пункту Липці. Як згодом згадував безпосередній учасник подій, ситуація ускладнювалась активним застосуванням противником КАБів. “Доводилося як можна більше закопуватись, як можна більше і ретельніше готувати фортифікаційні споруди”, — описував він згодом ті бої. Інші свідки боїв відзначають високу майстерність офіцерів “на землі” на тлі того, що використання дронів було із ряду причин обмежене: бригада вступила в бойові дії прямо з маршу, позиції ворога були недостатньо розвідані, крім того розташування наших та ворожих частин змінювалось так динамічно, що провести повноцінну розвідку і бити безпілотниками по виявлених цілях було просто неможливо. Однак у підсумку ворогу так і не вдалося посунути українські позиції під Липцями, попри те, що в цьому напрямку за нашими даними й планувався основний прорив в напрямку Харкова.
Тим часом на Лиманському напрямку позиції “Хартії” зайняли “азовці” із 12-ї бригади під керівництвом легендарного Дениса Прокопенка. Військовий талант легендарного “Редіса” допоміг утримувати фронт навіть меншими силами, жодної позиції не було втрачено. В житті таке керівництво нагадує вищу математику: потрібно прораховувати до снаряду, кількість боєприпасів, кількість безпілотних апаратів, необхідних для того, аби мінімізувати втрати піхоти.
Підполковник Денис Прокопенко (“Редіс”) – легендарний командир “Азову”
Пліч-о-пліч з “Азовом” напрямок залишилися прикривати бійці 1-ї Президентської бригади оперативного призначення на чолі з підполковником Антоном Задорожнім. Один з наймолодших офіцерів НГУ, що пройшов шлях від солдата до комбригу, вступив у бойові дії вже на другий день війни біля Рубіжного, потім воював на Бахмутському напрямку в районі, відомому як “М’ясокомбінат”, на основному напрямку просування противника. У січні 2023 бригада була реформована в рамках “Гвардії наступу”, отримавши назву “Буревій”, що бійці звикли розшифровувати, як “бригада утилізації російських військових”. Фактично, під Лиманом 1-й і 12-й бригадам самотужки довелося тримати наступ ворога, що планував прорвати тут фронт, поки українські підрозділи були відтягнуті до Вовчанська – що потребувало неабиякого професіоналізму та військового досвіду.
Підполковник Андрій Задорожний пройшов бойовий шлях від солдата до комбригу
Уже 16 травня Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що Сили оборони зірвали плани армії РФ максимально вклинитись у глибину міської забудови Вовчанська на Харківщині й закріпитися там. Однак бої на околицях розтягнулися ще на три тижні. Витіснять ворога взялися в тому числі і воїни батальйону “Свобода”, що входить до 4-ї бригади оперативного призначення НГУ “Рубіж”. Свого часу добровольці із “Свободи” зачищали від ворога Ірпінь, Бучу й Гостомель. Зараз вони уже в складі повноцінного оперативного з’єднання так само методично зачищали від загарбників Вовчанськ. Тут кожна вулиця ставала фронтом, кожний будинок – укріпрайоном.
“Це щоденний героїзм військових. Хотів би говорити за нашу 4 бригаду Нацгвардії. Ми чітко розуміємо важливість взаємної підтримки. Працюємо, боремося плече до плеча для того, щоб максимально знищувати ворога і не давати йому просуватися. Оптимізм вселяє те, що рано чи пізно вони мають закінчитися. Має закінчитися їхня техніка. Зокрема завдяки роботі операторів FPV, артилерії тощо”, – розповідав з місця боїв лейтенант батальйону “Свобода” Володимир Назаренко. Перехід до оборони і відступ ворога підтверджував і офіцер секції планування бригади “Рубіж”, майор Нацгвардії Дмитро Кожубенко. “Наразі ситуація на Харківському напрямку стабілізувалася. Противник нормально отримав по шиї. В деяких напрямках, безпосередньо в районі оборони бригади, противника було відкинуто, на деяких він продовжує окопуватись”, – акцентував він, добавивши, що росіяни стягують резерви на деякі напрямки Харківщини, оскільки через втрати повністю розгубили весь наступальний потенціал.
Але вже зараз можна сміливо говорити, що взяти Вовчанськ ворогові не вдалося. Для пропаганди вояки “Ахмата” ще знімають свої тік-токи в сірій зоні, однак висока майстерність українських захисників зірвала усі їх задуми.
В чому полягали плани ворога?
Звичайно, що реальні цілі у агресора відрізнялися від декларованих. В публічному полі російське керівництво заявляло про плани оточити Харків, Владімір Путін говорив про “санітарну зону” навколо Бєлгорода. Звичайно ж, це було неправдою, а швидше інформаційно-психологічною операцією, яка підкріплювалася безжальними обстрілами міста. Звичайно, що це була відверта дезінформація: зібраного угрупування явно було недостатньо для штурму нашого обласного центру. Тим більше, що із дозволом Україні на удари по території ворога західною зброєю, росіянам вже самим довелося створювати “буферну зону” вже на території Росії, відводячи у глиб свої війська.
Як ми вже згадували, ймовірною метою наступу на Півночі країни була дестабілізація фронту на Сході. Ворог очікував на панічне перекидання українських частин з донецько-луганського напрямку на Харків. І саме після цього мали відновитись наступальні дії із виходом на так звані “кордони ЛДНР”, які для агресора перетворилися на справжню нав’язливу ідею. Те, що російський наступальний потенціал зовсім вичерпався, вже визнають і самі російські “воєнкори”. Тож напад на Вовчанськ був відчайдушною спробою відтягнути українські сили із Донбасу, який агресору так і не вдалось здійснити – його самого у ці дні потіснили під Куп’янськом. І, головне, що ворог, зазнавши відчутних втрат, не досягнув ніяких успіхів і під Вовчанськом.
“Найбільше ми боялись, що росіянам вдасться вийти до Верхнього Салтова та до річки Сіверський Донець, але їм не вдалося і цього. Так що вся авантюра обернулася для агресора лиш сотнями додаткових вбитих. Ба більше: ми все чекали, що вони ударять не на Вовчанськ, а полізуть на Чернігів чи Суми. Очевидно, такі плани у них дійсно були, але після боїв на Харківщині, вони навряд чи ризикнуть їх реалізувати”, – повідомляє наше джерело. Таким чином, вже зараз можна стверджувати, що на Вовчанському напрямку ворог не лише не досяг поставлених цілей, але і змушений наразі серйозно коригувати свої первісні плани. Фактично, під Харковом ми відвели небезпеку від інших обласних центрів – у першу чергу, Сум та Чернігова. І нам не тільки варто подякувати кожному бійцю, але й не забувати командирів-нацгвардійців, чиїми зусиллями вдалося зупинити агресора. І не просто зупинить, але й отримати неоціненний бойовий досвід. Якщо ми візьмем до уваги, що війна – це вміння реагувати на несподіванки, то наші вояки під Вовчанськом склали цей екзамен найкращим чином. Видно, пророче написав відомий харківський поет Сергій Жадан у марші для “Хартії”:
Гаснуть імперії, валяться трони,
Військо виходить на східні кордони.
Військо повернеться із походу –
З нами правда українського сходу!
До речі, сам письменник, музикант і великий патріот українського Харкова на початку червня теж прийняв рішення долучитися до бійців 13-ї бригади. “Вступив до лав 13 бригади НГУ “Хартія”. Проходжу вишкіл”, – написав він в соцмережі.
Сергій Жадан проходить вишкіл у 13-й бригаді НГУ
Лише за кілька днів до цього Сергій Жадан встановив своєрідний літературний рекорд, зібравши у столичному Палаці спорту близько 4 тисяч слухачів на презентацію своєї збірки “Всі вірші”, зібрані гроші від якого також були передані ним на потреби бригади.
