Київська опера анонсувала премʼєру — балет “Сойчине крило” за новелою Івана Франка та музикою Анатолія Кос-Анатольського, що здивує глядачів вже наприкінці грудня. Над виставою працював зірковий колектив постановників, який креативно підійшов до втілення сюжету на сцені — від оновленого лібрето до унікальних декорацій та костюмів. Як і чому було змінено лібрето балету, що глядача чекатиме на сцені, з якими труднощами зіткнувся творчий колектив та як зараз виглядає “внутрішня кухня” Київської опери KВ розповів художній керівник театру Петро Качанов.
KВ: Знаємо, що на цю прем’єру кияни очікували з нетерпінням. У чому особливості і фішки балету “Сойчине крило”, як він створювався?
Петро Качанов: Спочатку ми ознайомилися із музикою концерту авторства Анатолія Кос-Анатольського. І я зрозумів, що це саме те, що нам потрібно! Ми працювали над ідеєю концерту, для якої Кос-Анатольський не підійшов за концепцією. Можна було б перегорнути цю сторінку і забути, але мені здається, я ніби відчув якийсь поштовх вищих сил. Я відчув, що “Сойчине крило”, — це музика, яка нічим не поступається тому ж Чайковському. Її мало хто знає, вона дуже якісна, пронизлива. У Кос-Анатольського є 3 балети: першим був – “Хустка Довбуша”, другим —“Сойчине крило” і третім — “Орися”. “Сойчине крило” не несе якогось політичного чи ідеологічного нашарування, це балет про життя. І вирішив, що ми будемо ставити “Сойчине крило” у Київській опері.
До того ж, впевнений, що ми повинні знати та популяризовувати українську музику. Є декілька варіантів її сприйняття для театрів. Можна робити вигляд, що її не існує, бо вона не на поверхні, можна відмовлятися ставити українське, бо його начебто немає. Якісного і талановитого. Третій варіант — це робити те, що робимо ми. Копаємо, розшукуємо, ставимо. І виявляється, що в нашій культурі є шедеври. Ми мусимо показувати їх загалу. Дуже радий, що саме нам, нашому театру, випала честь і можливість поставити “Сойчине крило” у ці важкі для України часи.
KВ: Які труднощі у вас виникали під час розробки концепції балету?
Петро Качанов: Робота над ідеєю та її втіленням – це творчий процес і я б сказав, що він був для нас типовим. Однак, хочу висловити своє захоплення постановчій групі, вона без перебільшень — зіркова. Наш балетмейстер і хореограф-постановник — це Георгій Ковтун, геніальний український хореограф, диригент-постановник, Маестро Василь Василенко, сценографом став Андрій Злобін, теж дуже відомий і видатний майстер своєї справи. Художник костюмів — Дмитро Курята, з яким ми працюємо вже не першу виставу. Цей колектив видатний, тому балет буде чудовим. Це поєднання геніальної музики і витонченої пластики, що створює відчуття балетної довершеності.
KВ: Розкажіть трохи більше про сценографію, сценічні засоби: що більше грає на створення атмосфери для глядача?
Петро Качанов: Ми побачимо, що грає більше, вже ближче до самої вистави. А зараз можу сказати, деякі речі, які були задумані, виконати технічно було дуже складно. Наприклад, була задумка зробити велике колесо, яке було б своєрідною машиною часу. Воно мало обертатися на сцені, завішане тканинами, і бути виром, який переносить дію вистави з країни в країну. Але згодом ми зрозуміли, що це колесо не може обертатися на сцені з бажаною нам швидкістю. Тож нам довелося змінити підхід, і на сцені ми матимемо дещо інше. Просто в цей час, однак не в нашому театрі і навіть не в Києві, пишемо м’які декорації. Це панорама, куліси, інтермедійна завіса і ще багато різних цікавих елементів. Бо в нашому театрі це зробити неможливо апріорі, у нас немає такого цеху, в Києві також не знайшлося майстерні, і тому зараз художники розмальовують та розписують за межами Києва. Я думаю, це буде якісний витвір декорації, оскільки автори мають дуже хорошу школу, я б сказав, видатну.
KВ: А скільки часу витрачається на створення декорацій, костюмів, тощо?
Петро Качанов: Ми намагаємося робити все дуже швидко. Таку виставу — від початку, від ідеї до вистави — нормально ставити протягом одного року. Ми ставимо її за чотири місяці. Не тому, що хочемо нашвидкоруч. А тому, що нам треба встигнути зробити декілька прем’єр, бо лише тоді, коли є в театрі прем’єри, він має право на справжнє мистецьке існування.
KВ: Як відбувається планування вистави, від ідеї до її втілення?
Петро Качанов: Ми призначаємо прем’єру, ставимо дедлайни, це є абсолютно нормальне планування, без якого б все це було набагато довшим і могло б тягнутися роками.
KВ: Скільки коштує поставити таку виставу, як “Сойчине крило”?
Петро Качанов: Вистави можна ставити у різних бюджетах. Якість вистави і її цінність не визначається бюджетом, оскільки можна і за великі кошти зробити дуже невдалу виставу, але я вважаю, що сучасні вистави, особливо балет, мюзикл, опера мають мати достойне фінансування. Коли ми ставили наш попередній мюзикл “Піноккію”, його бюджет склав біля 2 млн грн, і “Сойчине крило” буде також поруч із 2 млн грн, може, трошки більше.
KВ: Як втримати команду, виконавців для вистав, особливо в цей період, воєнний?
Петро Качанов: Коли почалася війна, дуже багато кадрів опинилися за кордоном, наші театри втратили багато, особливо це стосується балету. Українська балетна школа дуже хороша, і в багатьох країнах Європи наших солістів із задоволенням приймають. Це стосується без винятку всіх театрів.
Але незважаючи на обставини, сукупність бажання, терпіння і волі дуже змінила нашу балетну трупу. У нас з’явилися прекрасні солісти, які отримали таку школу, що дала їм величезний стрибок в їхній професійності і компетентності, підняла їх на голову вище.
KВ: Знаємо, що репертуар українською – це для вас принципова і послідовна позиція.
Петро Качанов: На відміну від багатьох людей, компаній і театрів, для нас перехід на українську не ніс жодних труднощів, бо ми всі опери, що у нас є, переклали на українську мову ще задовго до війни. Ми не чекали на мовні закони, і це не була данина обставинам чи зовнішнім впливам. Це моя принципова позиція, що ми мусимо мати в репертуарі вистави українською мовою.
KВ: Після вторгнення, як швидко театр відчув, що глядачі повертаються?
Петро Качанов: Театр — це сезонність. Не знаю, наскільки впливає війна, чи коронавірус, але завжди в театрі в осінній та зимовий період глядачів набагато більше, аніж весною чи літом. Зараз я не можу поскаржитися, що в нас нема глядачів. Вони в нас є, і я їм дуже вдячний, що вони обирають нас. Бувають повітряні тривоги, затримки вистав, може бути перенесення вистави, якщо тривога триває три години, але наші глядачі чекають і повертаються до нас. Ми існуємо виключно для глядача. Коли він є — це фактично винагорода за нашу роботу.
KВ: Як швидко розпродаються квитки і наповнюються зали?
Петро Качанов: Є така тенденція, що квитки не купують заздалегідь, великий рух розпочинається приблизно за тиждень. Хоча з “Сойчиним крилом” ситуація трохи інша — більше місяця лишається до прем’єри, а чимало квитків вже розпродано. Люди, напевно, відчувають, що, якщо є щось ціннісне, вони готові цю цінність споживати, приймати, отримувати в театрі.
KВ: Розкажіть трішки про новий нашумілий мюзикл театру “Піноккію”. Як сприйняв її Київ?
Петро Качанов: У нас була вистава, яку я дуже не любив і не люблю, їй більше 30-ти років. Мова йде про виставу “Пригоди Буратіно”. Вона була з дуже старими декораціями, морально застаріла. Але глядачі ходили, любили її, в ній була потреба, хоча я цього абсолютно не розумів. Ми зняли цю виставу з репертуару і поставили абсолютно нову. Я не люблю “повертати мерців з могил”, на мою думку, це неправильно і безглуздо, якщо є можливості дати глядачеві нову музику, новий креатив, нові декорації. І наша творча група — це Борис Севастьянов, який написав музику, режисер-постановник Віталій Пальчиков, диригент-постановник Євген Воронко, Дмитро Курята, який розробив костюми, і Дмитро Тодорюк, який ставиться до лібрето зі своїм поглядом і своєю концептуальною точкою зору, — створили таку виставу, що має успіх. Вона свіжа, нова, жива, має певну свою філософію, і люди на неї йдуть. Все те, що свіже і смачне — завжди користуватиметься попитом.
KВ: Чи було щось змінено у лібрето “Сойчиного крила”?
Петро Качанов: Я всім дуже рекомендую прочитати новелу “Сойчине крило” Івана Франка, тому що особисто для мене вона була відкриттям. Там згадується Порт-Артур, російська територія, на якій відбуваються події. Через це ми довго думали, чи варто її ставити. Але, коли я прочитав новелу, я тоді зрозумів глибину Франка. Він хотів показати два світи. Один світ наш, український — щирий, інтелектуальний, інтелігентний, і, в противагу йому, російський світ — нетверезий, бандитський, повністю нікчемний не тільки в культурному контексті, а й в контексті людської поведінки. Тому ці згадки територій ми не змінювали, це б понівечило увесь сенс. А ось, як ці світи показані в протиставленні, це вже можна буде побачити на виставі. Тут постаралися всі: і сценограф, і художник костюмів, і балетмейстер-постановник.
KВ: Демонстрація двох світів – це те, що було змінено у лібрето?
Петро Качанов: Не зовсім так. Георгій Ковтун — людина дуже творча, він як художник багато чого змінив в послідовності музичних номерів. Якщо казати грубо, йому треба було поставити щось з кінця в початок, з початку у середину… Тому для диригента-постановника Василя Василенка, який теж з самого початку фактично “потонув” у цій музиці, теж було важливо, щоб зберігся зміст не тільки філософії і сюжету, а й музики. Тому вони з Георгієм довго працювали над тим, щоб побудувати логіку викладу музичного матеріалу, і вона дещо відрізняється від того, як це написано в партитурі.
KВ: Розкажіть щось цікаве про Кос-Анатольського.
Петро Качанов: Кос-Анатольський прожив дуже цікаве життя, але життя з багатьма протиріччями. Він був депутатом 2-х скликань Верховної Ради СРСР, але безпартійним. Партія дуже негативно реагувала на тих людей, які мали родину за кордоном, а в нього був брат за кордоном, у США. Він ходив по лезу: ворог народу, й той, хто намагається прижитись в тому комуністичному режимі. У нього так само багато музики й творів про прекрасність Радянського Союзу, бо він мусив це робити. Але, в той же час, в нього є багато солоспівів, які на слуху, і ми навіть не здогадуємось, що це Кос-Анатольський. Наприклад, відома пісня “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, або “Білі троянди”. У нього також є геніальний і мелодійний солоспів “Коли заснули сині гори”, так само “Ой, піду я межи гори”. Це все Кос-Анатольський. Я скажу вам правду, я не великий знавець, я так само знав про нього, як і будь-яка людина, яка знає класику, але знову ж таки, мало знає українську музику. Більше того, я навіть зустрічав музикознавців, які так само абсолютно не знають цього геніального мелодиста. Для них це такий собі регіональний композитор. Він львів’янин, він писав, творив, багато чого зробив для регіону Західної України. І коли я почав занурюватись в його творчість, в його життя, в його біографію, то навіть познайомився з його дружиною Надією Андріївною Кос. Більше того, коли ми випустили цю афішу, мені розповіли, що син Кос-Анатольського, який зараз в Канаді, був дуже здивований, що, нарешті, ми почали звертати увагу на його геніального батька. Кос-Анатольський ніби далеко, а з іншого боку він абсолютного близько.
KВ: В яких ще країнах у рамках гастролей побував творчий колектив з початку повномасштабного вторгнення?
Петро Качанов: За час повномасштабного вторгнення в нас був один тур по Англії і Ірландії в минулому році. Зараз наш колектив проїжджає майже всю Францію, зокрема і Париж. З січня знову буде тур Великобританією та Ірландією.
KВ: Як сильно змінилась ситуація у фінансовому плані з початком повномасштабного вторгнення? Чи сильно це вдарило по фінансуванню театру?
Петро Качанов: Не сильно. Департамент культури КМДА нам забезпечує зарплату, в тому об’ємі, в якому вона в нас була. Звичайно, в наступному році буде загальна індексація заробітних плат, і вони вони стануть вищими. Насправді, вони в нас досить низькі, адже муніципальні театри отримують заробітну плату в два рази меншу, ніж національні театри, і це унеможливлює процес конкуренції.
KВ: Над чим ще зараз працює Київська опера?
Петро Качанов: Можливо, в наступному році ми поставимо ще одну, або навіть дві прем’єри. Одна буде досить оригінальна, вона не буде виключно музична. Це буде симбіоз драматичної вистави з музичною. Поки я не можу про все розповісти, однак, ми вже обговорюємо це з постановчою командою.
KВ: Які вистави Київської опери з нинішнього репертуару ви вважаєте найуспішнішими?
Петро Качанов: Якщо ми говоримо про балети, то це “Аладдін”, який збирає повні зали. Більше того, він був написаний на замовлення нашого театру Олександром Родіним і зараз йде в репертуарі одного з театрів Європи. Також “Піноккія” — це одна з моїх улюблених вистав. Варто згадати і “Богему” — оперу, яку не можна не любити, і “Весілля Фігаро”, і “Viva la mamma”. Взагалі, враження від вистави залежить від багатьох факторів. Коли вона вдала, коли повна зала глядачів, коли прекрасно грає оркестр, прекрасно співає хор, і прекрасно танцює балет, то вистава тобі подобається, ти отримуєш задоволення.
КВ: Як створювалась афіша для “Сойчиного крила”?
Петро Качанов: Ми думали, як зобразити цю виставу у короткій миттєвості. Тому що афіша — це миттєвість, на яку ти дивишся і починаєш фантазувати. У певній мірі афіша диктує рішення: йти на цю виставу чи ні. Ми думали зробити афішу зовсім іншою, ніж вона є зараз. Це мало бути зображення дівчини, балерини, яка в польоті, в стрибку, обвішана тонкими тканинами. Але я все одно розумів, що таких зображень є море, і вони зовсім не несуть потрібних смислів. І тут мені приходить ідея, чому б не використати боді-арт? Ми знаходимо художницю, Олену Семенець, яка пропонує малюнок, їдемо на студію, знімаємо і продукуємо от таку афішу. І мені здається, що вона досить свіжа і ефектна.
KВ: Скільки часу було витрачено на її створення?
Петро Качанов: Це можна було б робити довше, але в нас не було часу. Фактично за 10 днів від моменту виникнення ідеї в нас була готова афіша.
KВ: Після вистави глядач виходить з якимось думками, з якимось настроєм. З якими думками може вийти глядач після “Сойчиного крила”?
Петро Качанов: Особисто в мене протягом “прогону” “Сойчиного крила” 2-3 рази стискалося серце. Я розумів, що це дуже і дуже сильно. Знову ж таки, сильна музика, талановита пластика — вона дає результат, вона дає емоцію. Про що буде думати глядач, як він буде це сприймати, це вже питання тонкощів, індивідуального настрою, виховання, сприйняття балету. Але те, що це буде емоція “стискання серця”, я в цьому навіть не сумніваюсь.
Читайте: На Різдво у Київській опері покажуть балет “Сойчине крило”
Фото: Євген Лоюк
