Гасло “чим гірше народові – тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об’їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв’ю з головою Згурівської районної ради Олександром Івченком.
KV: Охарактеризуйте бюджет Згурівського району 2016 року. Чи буде приріст у 2017 році?
Олександр Івченко: В 2016 році план бюджету виконано на 134,7%. З минулого року залишилося близько 1,7 млн гривень залишків. Ці гроші ми розподілили на фінансування наших програм і освіти.
Порівняно з минулим роком податків до бюджету надійшло більше на 52%. Головні наповнювачі – це СП ТОВ “Нива Переяславщини” (13%), ТОВ “Краєвид” (5,4%), СТОВ “Урожай” (5,1%), ТОВ “Українська молочна компанія” (4,9%), ТОВ “Ван Хоф Юкрейн ЛТД” (3,8%).
KV: Ви подали до ОДА інфраструктурні проекти на співфінансування?
Олександр Івченко: Так, першочергові – це ремонт дорожньої інфраструктури та впровадження енергозберігаючих технологій у бюджетних закладах. До області ми подали низку проектів капітальних ремонтів доріг (смт Згурівка, села Турівка, Черевки, Середівка, Великий Крупіль, Красне), проекти реконструкції будинку культури і будівництва міні-фубольного поля зі штучним покриттям (смт Згурівка), проекти будівництва водогонів, бюветів, буріння свердловин на воду (смт Згурівка, села Красне та Черевки). Ці об’єкти є дуже важливими для району.
Сьогодні ми мало покладаємо надій на те, що нам допоможуть із будівництвом районного будинку культури, на що потрібно більше 13 млн гривень. Наразі такого будинку в нас немає, доводиться проводити всі зібрання, свята і прийоми у адмінбудинку. Також можуть знехтувати пропозицією щодо футбольного поля, хоча для наших численних футбольних команд в районі це дуже актуально.
Читайте: Сезон инвестиций: актуальные предложения для бизнеса в Згуровском районе
KV: Згурівщина – сільськогосподарський край. Чи є проблеми із розподілом земельних паїв?
Олександр Івченко: Звичайно є. Є земля – отже є і проблеми. В середньому у Згурівському районі паї по 2-4 га. За них йде конкуренція між аграріями. Проблеми виникли ще під час поділу на паї. Гадаю, цей процес у нас проводився поспіхом, необдумано. Свого часу розпаювали все, що можна було розпаювати, сільрадам не залишили навіть земель запасу та ділянок для соціальної сфери.
KV: Чи варто продовжувати дію мораторію на продаж сільськогосподарської землі?
Олександр Івченко: Звичайно. Я б узагалі не ставив на порядок денний обговорення відміни мораторію найближчі 10 років. Сумніваюсь, що до цього часу населення України заживе заможно, і кожен зможе купити собі клаптик землі. Зняття мораторію вигідне не аграріям, а великому бізнесу. Якщо дозволити продаж сільськогосподарської землі зараз і відкрити ринок землі, земля Київщини ризикує опинитися у недбалих руках монополістів.
Тому наші фермери проти зняття мораторію. Вони кажуть, як тільки відкриють ринок землі, завтра приїде хтось із мішком грошей, і всі запропонують на продаж свої ділянки. А фермер, який довго обробляв землю, може лишитися ні з чим, бо в нього такого мішка з грошима немає.
KV: Чи вдосталь з у вас робочих місць на підприємствах?
Олександр Івченко: З кожним днем робочих місць лишається менше і менше. В нас район аграрний, промислових підприємств дуже мало, в основному є робота у сільськогосподарській сфері. Тим паче, підприємства почали закуповувати сучасну техніку, яка зменшує необхідність людського втручання у процес а іноді й управління нею важко опанувати.
KV: Раніше у медіа часто обговорювалася проблема виділення земельних ділянок учасникам АТО та маніпуляції чиновників з цього приводу. Чи виділяються зараз у Згурівському районі земельні ділянки “для своїх” під виглядом наділів для АТОшників?
Олександр Івченко: Скандал, який останнім часом викликав найбільший резонанс, розгорівся навколо двох земельних ділянок. Одна з цих ділянок у Держгеокадастрі вважається територією поза межами району. Була виділена Держкомземом з численними порушеннями. Місцева прокуратура звернулась до суду щодо відміни рішень про передачу і повернення її державі.
Однак, сьогодні це питання вже не є гострим. Ми забезпечили всіх учасників АТО землею і без цих ділянок. В нас оформлено 189 заяв від учасників бойових дій, які є жителями нашого району.
KV: Чи працює в районі Prozorro?
Олександр Івченко: Prozorro у нас працює, хоча є кілька нюансів у процесах закупівлі. Наприклад, купували на Згурівську селищну раду трактор. Переміг у конкурсі підприємець, який не подав вчасно документи. Він так і не вийшов на зв’язок. Довго чекали, а потім вирішили звернутися до підприємства, яке пропонувало дорожче. І хоча покупка була для нас терміновою, потім почули немало звинувачень в маніпуляціях з процедурою закупівлі.
Старе і звичне завжди здається кращим, як не крути, хоча і воно потребує змін. Я за те, щоб залишити в системі лише покупки по 200 тис. гривень і більше. Купувати у ній абсолютно все, навіть відносно недорогі товари та послуги, – недоцільно. Це не настільки великі затрати і не настільки великий ризик зловживань для Згурівського району.
*KV: Які соціальні проблеми в районі потребують негайного вирішення?
Олександр Івченко: Наш район після аварії на ЧАЕС активно приймав ліквідаторів. Звідси – проблема онкозахворювань. У нас на обліку стоїть 500 осіб. Здавалося б, небагато, але відносно загальної кількості населення – 17 тис. – це суттєво. Знову ж таки, державна програма за цим захворюванням раніше була, тепер не працює.
Є проблема кадрів в освіті і медицині. Якщо нічого не зміниться, то через декілька років 70% спеціалістів покинуть робочі місця й підуть на пенсію. Інтерни від нас тікають, мовляв, перспектив на Згурівщині нема. Та й умови роботи погані. Приміщення центральної районної лікарні – колишні конюшні – має вигляд, наче хата-мазанка. Але ми вже розробили до співфінансування проект, подали на обласний рівень і сподіваємося на його успіх.
До речі, щодо відсутності матеріальних перспектив – неправда. Після подій на Сході до нас переїхала сім’я кваліфікованих лікарів – анестезіолог і терапевт. Ми надали їм квартиру, люди живуть і спокійно собі працюють. Також плануємо переобладнати в житлове приміщення для “бюджетників” колишній гуртожиток, але він перебуває на балансі Міносвіти.
KV: Ви просили передати це приміщення на баланс району?
Олександр Івченко: Так, ми вже писали декільком губернаторам, щоб нам передали цю будівлю на баланс. КОДА звернулася з листом до Міністерства освіти. Поки що відповіді ми не дочекалися.
Знову ж таки, повертаючись до найбільших проблем району, варто зазначити і малокомплектність шкіл. Держава дає близько 16 тис. гривень на рік на одного учня, а у нас місцями ця сума доходить до 54 тис. гривень. Минулого року у нас була школа в селі Красному, яка терміново потребувала оптимізації, хоча вона і найновіша в районі. На 5 учнів – 12 вчителів. Це ненормально, як для перших, так і для других. Школу не без спротиву громади закрили. Приміщення передали селу, щоб його зберегти. Зараз там розміщені всі структури: ФАП, сільрада, бібліотека. Ще зробили там 2 групи дитячого садка. Я коли виступав на зустрічі з громадою, оголосив: усе у ваших руках. Робіть дітчок – і школу відкриють.
KV: Дітей зараз возять на навчання у іншу школу?
Олександр Івченко: Так, діти зараз навчаються у Згурівці. Тут і матеріально-технічне забезпечення краще, є фізкультурно-оздоровчий комплекс, комп’ютерні класи.
Але шкода, що школу в Красному довелося закрити. Це було моє перше місце роботи, потужна школа. Працюючи наприкінці 90-х у відділі спорту Згурівської райдержадміністрації, я всім вихвалявся, що у мене є село в районі, де 2 спортзали: один у школі, один у клубі. Їх ще колгосп будував. Зараз спортзал у клубі своїм технічним станом дещо нагадує Брестську фортецю…
KV: Які громади створюються в межах Згурівського району і чи є пов’язані з цим конфлікти на місцевому рівні?
Олександр Івченко: Наш район за перспективним планом – це одна об’єднана громада. Сюди входить 41 населений пункт – 20 сільських і одна селищна рада. 4 сільради це питання ще не розглядали, всі інші прийняли рішення утриматися від пропозиції селищної ради.
KV: Тобто, поки що немає жодного села, яке б дало згоду на об’єднання?
Олександр Івченко: Є такі, яким діватися просто нікуди… Ми межуємо з Чернігівською областю. Села на околиці району навіть не мають грошей, не мають бюджетоутворюючих підприємств. В іншому разі вони просто залишаться біля розбитого корита.
Загалом, в цьому питанні на нас ніхто не тисне, однак немає жодної роз’яснювальної допомоги. Коли президент Петро Порошенко представляв нового голову КОДА – Олександра Горгана – він дав чітку настанову: зробити у роботі ставку саме на створення громад. Що маємо натомість? Немає жодної довіри до реформаторів як зі сторони громади, так і зі сторони сільських голів. Останні сьогодні мають, наприклад, визначені законом функції та повноваження, а що з ними буде завтра, ніхто чітко пояснити не може.
KV: Згурівський район взагалі не отримує інформації щодо суті адмінтерреформи?
Олександр Івченко: Чому ж ні? Приїжджав голова офісу реформ Володимир Удовиченко. Цього агітатора адмінтерреформи в нас ледь не закидали шапками. Обіцяють багато, але захмарним обіцянкам ніхто у нас не вірить.
Для нас яскравим прикладом перспектив реформування сьогодні є Калитянська громада. Незрозуміло, яким чином там змінився рівень життя після об’єднання. Незрозуміло, хто такий староста села, які будуть бюджетні надходження, як буде вестися розподіл… Думаю, все буде як завжди: центр громади буде на себе витрачати більше грошей, ніж на околиці, хоча те чи інше село може давати набагато більше в бюджет, ніж районний центр.
KV: Тож, у цьому році можемо не чекати появи на мапі Київщини Згурівської об’єднаної територіальної громади?
Олександр Івченко: Цього року, думаю, ні. Це – процес довгий, і ми будемо все проводити згідно процедури та закону. Поки що держава заманює бюджетним пряником, а ми з сільськими головами боїмося, що це об’єднання не дасть нічого доброго.
Є навіть непорозуміння з двома сільрадами. Великий Круглик і село Жуківка планують приєднуватися до Березанської ОТР. Кажуть, що в Березані їм буде краще, бо “там залізниця є”. Я такого не розумію. Невже вони думають, що після об’єднання зі Згурівщною їх на залізницю будуть за перепустками пускати? Ще одна причина – “там лікарня”. Знову ж таки, зараз проводиться поділ на госпітальні округи, і не варто розглядати це як перевагу. Немає гарантії, що лікарня збереже свій статус в тому вигляді, що і зараз.
Згурівщина зацікавлена в тому, щоб зберегти село Великий Круглик. Там розташоване велике підприємство ТОВ “Українська молочна компанія”. Це потужне, сучасне підприємство, де молочне стадо сягає 7 тис. голів. Корови теж непрості – кожна вартує по 2 тис. євро. Не соромно показати таке підприємство іноземцям, не кажучи вже про те, що це – робочі місця і регулярні надходження в бюджет.
KV: У Вас була розмова з головою Березанської міської ради щодо цього села?
Олександр Івченко: Ні, ми про це не розмовляли. Згурівщина наче осторонь стоїть і споглядає на це все… Знаю, що голова Згурівської РДА мав таку розмову, і Володимир Тимченко начебто не зазіхає. Але хто ж вам зізнається в такому? Я розумію, що якісь “гінці” з Березані все ж навідувалися у Великий Круглик.
KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру в політиці?
Олександр Івченко: Я неамбітна людина. Коли йшов у депутати, не мав на меті сісти у крісло голови районної ради. Мене обрали не з першого разу, – ми конкурували із нинішнім головою райадміністрації.
З приводу планів на майбутнє – мої повноваження діють до 2020 року і я вважаю, що далі йти ще рано. Мені бракує досвіду. Хотілося б зробити більше для району – вирішити питання медицини, освіти.
Хотілося б розвивати в районі спортивне виховання, бо інвентарю в школах майже не залишилось. Я думаю, було б доречним ввести в сільську структуру місцевого самоврядування посаду спеціаліста з фізичної культури і спорту. В нас у районі є 22 футбольні команди. Це суттєвий показник. Тому одна з моїх цілей – відновити сферу фізичного виховання в районі.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар’єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі
Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки”
Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти”
Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі”
