Слідом за українською армією 1 квітня вирушив на звільнені території Чернігівщини. Козелець, Стара Баснь, Боровиці, Піски, Новий Биків… Всюди понівечені обійстя і зламані людські долі. Мертві українські цивільні, мертві окупанти, мертва і жива, “затрофеєна” дбайливими вояками, ворожа техніка, уламки розмов, вражень і історій. Все це – у репортажі для “КиївВлади”.
З Києва до Козельця ми протискалися козиними стежками. Траса Е95 на період нашої вилазки була частково перекрита і на деяких ділянках контролювалася окупантами. За кермом моторний парубок Петруха. На грудях автомат-кулемет для ближнього бою. Петруха знає про цей край все і всіх, бо це його земля. На блокпостах часто не доходить до перевірки документів. Чоловіки просто дивляться одне одному в очі. Петруха агітує самооборонців оформлятися.
В’їжджаємо в Козелець – він зустрічає нас великим затишком Собору Різдва Богородиці. У вісімнадцятому сторіччі храм збудували на замовлення козацької родини Розумовських. Серед вранішньої сірості лихої весни його білі барочні форми заспокоюють. Далі нам в Бобровиці. Дорогою Петруха розмірковує про повоєнні порядки і про дядьків, які сховалися від війни.
На околиці Бобровиці стоїть потрощений Т72, башню якого після вибуху боєкомплекту відкинуло на кілька десятків метрів. Цей танк в бою Петруха з побратимами забрав у окупантів – екіпаж втік, БТРа спалили, піхоту частково знищили.
З Бобровиць дорогою у дві смуги рухаємось серед полів до Ярославівки. На шляху – розстріляний цивільний автомобіль і місце, де стояв блок-пост оккупантів. Чоловік за кермом авто загинув, а два його пасажири – жінка й чоловік отримали поранення.
Перед в’їздом до Старої Басані проїзжаємо повз господу чоловіка, якого місцеві підозрюють в колабораціонізмі.
– Ось це одного із фермерів господарство. Вони сюди навіть не зайшли через незрозумілу причину. Є підозра, що він заправляв їх. Ось тут вони стояли у силосних ямах. А в нього нічого не поламали і навіть не зайшли. Хоча всюди заходили.
На в’їзді до Старої Басані – згорілі поля й ліси, випалена земля. В селищі – понівечені хати.
– Все постріляне, погоріле, одні недогарки горять. Ось дома згоріли, це все… це Стара Басань.
Біля водойми цівками диму в небо сигналізує про загибель розбита інженерна машина окупантів – робота партизанів. Трохи далі на іншому боці дороги два спалені КАМАЗи.
– А ось це ми з гранатомета розх@ячили
– Давно він так димить?
– Учора підбили його. Це БАТ-М. Інженерна машина. Дорогу розчищати. Допоміжна машина.
– А ось тут спекотно було. Такий шквал вогню нас бив. Підемо, покажу. Пацани он там сиділи, а тут – 200-тий. БТР як дав 7,62, просто у каску. А ми ось там сиділи, коли вдарили по голові колони. І я ж кажу – звідти до того танчика метрів 150 – 200.
– Ось тут ми їм ввалили. Однак трупи вони позабирали одразу, поки ми одійшли трошки, сили були нерівні. Однак “медічка” тентована була завалена трупами вся.
Читайте: Розмінування і війна з мародерами: Іванківщина відроджується після полону московитів
На виїзді з Старої Басані на Піски, біля спалених хат стоїть російський БРТ четвертого покоління.
Сразу за ним дві хати в яких жили “визволителі”. Сліди бою повсюди. А ще розкидані зелені сухпайки. В хатах безлад, все до гори дригом – матраси з усієї хати зтягли в одне місце де і спали, і їли.
Трохи подалі в полях біля лісочку бійці намагаються завести новий покинутий КАМАЗ окупантів. Він забитий провізією росіян, але навіть пес відмовився її їсти. Це дуже потішило товариство.
Обабіч дороги на Піски абсолютно чорні від вогню поля. Маленька точка на дорозі перетворюється на знищений танк окупантів. Можливо, він був без БК – башта на місці. Тридцять тон понівеченого заліза стоїть посеред окраси Сіверщини.
За кілометр від нього двоє місцевих копирсаються біля спаленого бензовозу росіян. Крутять колеса.
– Щоб ви так воювали як все розбираєте! Хто такі? – питає Петруха.
Перевірив документи, з’ясував, що це люди власника місцевої лісопилки. Він пояснив, що колесо йому в хозяйстві знадобиться.
Дорогою з Пісок до Нової Басані швидко проїжджаємо повз знищену техніку. В Новій Басані приєднуємось до колони військових, що їде на звільнену територію. Їхнє завдання разом с судмедекспертами формалізувати тіла загиблих цивільних і військових. Росіяни в цей момент відступають в районі Макіївки.
Колона зупиняється біля понівеченого автомобіля. З боку від пасажирської двері лежить небіжчик. Вже місяць він тут й про це знає все село. Його було вбито в перший день вторгнення в Нову Басань. Хлопцю було 27 років і він їхав на побачення до своєї коханої, – говорить хтось в натовпі. М’ясо на ногах з’їли собаки, череп луснув. Ридає мати. Її привіз білий бус разом з труною вистеленою білою матерією і червоним з чорним оксамитом. Судмедекперт оглядає тіло й бере мішок для транспортування трупа. Селяни допомогають його укласти в труну й донести до буса.
Тут же на місці проходить інформація, що треба їхати забрати затриманих колаборантів. Два брати, про співпрацю з окупантами яких гуде весь Старий Биків.
Дорогою багато розбитої техніки, йде зачистка. Натрапляємо на тіло старої жінки – воно, як і тіло хлопця, якого ми щойно бачили, лежить тут з перших днів. Місцеві кажуть, що жінка була несповна розуму й, мабуть, вешталася біля блокпосту, от її і застрелили. В полі метрів за двісті від тіла стоїть візуально цілий “Солнцепьок” – свіжий трофей. Трохи далі підбиту машину піхоти оглядають українські військові. Хлопці зустрічають нас наведеними на машину стволами, але потім дозволяють знімати. З БМП дістають дивні речі: шкатулку, а в ній 25, 50, 5, 10 копійок. Слідом за нею в руках воїна з’являється іграшкове рожеве слоненя…
В Старому Бикові затримані сидять із зав’язаними скотчем очима й не визнають своєї провини. Їм не вірять.
Міст зі Старого Бикова до Нового Биківа зруйновано. Росіяни на цьому місці розгорнули військову переправу. Вона, як і вся техніка на цьому напрямку, помічена літерою “О”. Бадьора цивільна пані на “Ладі” з механікою впевнено виїзжає на швидкозведений міст. В яру поруч впершись в розлоге дерево стоїть цілий автомобіль-заряджувач для УРАГАНу.
Поряд наші артилеристи вирішують, як його витягти з тої прірви й відремонтувати.
Новий Биків зруйновано вщент. На повороті на Макіївку стоїть ціла САУ “Хоста”, котра стріляє 120 мм снарядами на відстань до 40 кілометрів. Її створено для знищення командних пунктів, артилерії, броньованої техніки.
Десь тут в нас пробило колесо, як пізніше з’ясувалося, осколком. Запаски не було й вимушені були повертатися. В Старому Бикові зустріли ще одну зовсім цілу, покинуту росіянами “Хосту”.
Наступного дня біля цієї ж САУ до нас підійшла жінка, що попросила перевірити хату. Вони з родиною втікала з неї городами десь 20 лютого. Після того окупанти зайняли їх хату, однак трагічного нічого не сталося.
Жіночка хвилювалася, щоб вони не залишили після себе ніяких вибухових сюрпризів. Попросила Петруху оглянути територію. Всі холодильники і двері були відкриті дротом, що знайшли тут на місці. В погребі поставили пічку й вивели нагору димар. В хаті всюди сліди загарбників.
Лишаємо цю жінку і йдемо до її сусіда. Він попросив розібратися що то за штуки лежать на подвір’ї його матері – то виявилися тубуси від запалювальної частини “Мухи”.
За словами чоловіка, за місяць, що сім’я провела у підвалі, вони бачили і слов’ян, і людей з Бурятії, заходили до них росіяни, обушукували. Питали є сигарети чи водка. “Одного разу я думав він нас і застрелить. П’яний, вгашений, з автоматом. Давай документи, говорить. Ось. І каже, чого ти висматрюєш мої позиції? Я йому кажу: хлопці, я з дому не виходжу, які позиції? “Вот ходіте ви, висматріваєтє, здаєте, а потом нас бомблять”. Ледь від нього відкараскався”.
За кількасот метрів стоїть розбита хата, в якій судячи з усього, був якийсь штаб окупаційних сил. У дворі спалений бензовоз. Така сама, але більш укріплена, – навпроти. На дорозі розстріляний червоний жигуль з літерою “О” і написом “1941 – 1945 повторим. На Киев” та “Вежлівиє люді”. Нижче місцеві дописали “хуйло”.
За всю поїздку я бачив близько сорока одиниць знищеної або покинутої техніки. В багнюці в Старій Басані стоїть новенький покинутий Т72. Навколо чорнозем, ліси й болота – такі тут землі. Серед понівечених будинків покинутий БТР. Через декілька сот метрів догорає ще два.
Читайте: Розстріли цивільних і лікарі-герої: КВ дізналася як жили в окупації села Дмитрівської громади
