Заклади культури об’єднаних громад незабаром будуть реформовані – уряд затвердив план заходів щодо зміни фінансування системи культпослуг в Україні. Обіцяють, що у результаті новел сільські та місцеві театри, музеї й клуби повноцінно вийдуть на ринок послуг та одержать фінансову незалежність. Однак на Київщині настрої щодо культурного майбутнього не настільки оптимістичні. Пандемія, локдаун та безгрошів’я багатьох наблизили до межі.

Як стало відомо KV, 5 січня Кабмін схвалив розроблений Міністерством культури та інформаційної політики проєкт розпорядження “Про затвердження Плану заходів щодо реалізації Концепції реформи фінансування системи забезпечення населення культурними послугами”. Саму Концепцію уряд схвалив ще в серпні минулого року.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”

Реформа визначає план заходів, “спрямованих на створення нового та ефективного механізму фінансування сфери культури”. Зокрема, має відбутися перехід від утримання бюджетних установ до фінансування наданих ними культурних послуг. Обіцяють, що це сприятиме раціональному використанню ресурсів, що, власне, і є однією із засад децентралізації в Україні.

Реалізація концепції має стартувати вже в травні і тривати до 2025 року. До Плану заходів включено створення моделі фінансування культурних послуг, які надаються державними і комунальними закладами культури на регіональному та місцевому рівнях. В уряді хочуть створити перелік платних послуг, розробити відповідний законопроєкт щодо фінансової діяльності закладів культури тощо.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм

Це, у свою чергу, має сприяти й оновленню системи оплати праці працівників сфери культури. А саме: мають визначити умови та критерії преміювання керівників, упорядкувати умови оплати праці і самих працівників.

Третім напрямком визначено створення можливостей для розвитку соціокультурної інфраструктури на регіональному та місцевому рівнях. У першу чергу – це аналіз стану фінансування сфери культури, стимулювання та підтримка інвестиційних проєктів щодо розвитку культурної інфраструктури, механізму фінансування проєктів Українським культурним фондом. А також створення українського фонду реставрації об’єктів культурної спадщини.

Передбачає цей План і впровадження проєктного підходу для формування конкурентних ринків культурних послуг. Тут йдеться про фінансування довгострокових проєктів і формування самого ринку культурних послуг.

Уже в грудні цього року візьмуться і за впровадження механізму державно-приватного партнерства для реалізації інвестиційних проєктів у сфері культури. Планують орієнтуватися на зарубіжний досвід, а згодом і визначити і сам перелік потенційних об’єктів для партнерства.

При бажанні, громади зможуть застосувати й інші інструменти фінансування сфери культури: гранти, меценатство, проведення заходів тощо.

Передумови

Завдання децентралізації – забезпечити якісними і доступними послугами населення, в тому числі і культурними. І необхідність проведення “реформи фінансування системи забезпечення населення культурними послугами” виникла через те, що нині фінансування цієї сфери перебуває на останніх позиціях. Ще у 2014 році змінилася і модель розподілу міжбюджетних трансфертів, яка не передбачала компенсацій для сфери культури, що також спричинило зменшення видатків у цій галузі.

Головна ж проблема – дефіцит капітальних видатків щороку зростає. І причиною тому є те, що більша частина коштів йде саме на виплату заробітної плати працівникам та оплату комунальних послуг. І водночас рівень заробітної плати у цій сфері залишається куди нижчим за середній, а подекуди практикується працевлаштування і на умовах неповної зайнятості. А громади ж мають створювати гідні умови праці.

Так, за даними соцдослідження ВГО “Асоціація сприяння самоорганізації населення”, у громадах спостерігається недостатній обсяг фінансування сфери культури, а основними труднощами є: аварійний стан закладів, фінансування культури за залишковим принципом, застаріла інфраструктура, а отже, і відсутність умов для надання населенню культурних послуг належної якості.

Нагадаємо, як раніше повідомляла KV, торік з обласного бюджету на потреби культури передбачали виділити 3,1 млн гривень. Проте квітень-червень припав на пік пандемії, тож всі заклади культури пішли на карантин, а фінансування призупинили. На місцях запевняють: галузь і до COVID-19 потерпала від безгрошів’я, а карантин ситуацію лише загострив. Крім цього, очільники громад жаліються, що у спадок від районів, які доживають свої останні дні, одержали занехаяне та аварійне майно, відновлення якого потягне не на один мільйон гривень.

Читайте: Без клубів та бібліотек: культура Київщини потребує фінансування

Наразі проблемою №1 стало взагалі збереження цієї галузі як такої. Мінкультури та Мінрозвитку громад наголошують на недопущенні безпідставної ліквідації жодного районного закладу культури під час передачі цього майна на баланс громад.

“Міністерство культури та інформаційної політики проти ліквідації бібліотек і клубів. Ми за нормальну, адекватну трансформацію. Де шлях до затребуваності – це надавати людям можливість відвідувати бібліотеки та клуби. При цьому роблячи з них сучасні простори для спілкування та споживання культурних послуг”, – заявив міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

Міністерство пропонує, як альтернативу розгалуженій мережі закладів культури, створювати громадам центри культурних послуг. Це – простір, який об’єднуватиме молодіжний центр, спортивні секції та творчі гуртки, колективи, хореографічні студії, театр, ігрові та розважальні послуги, музей, бібліотеку тощо.

Відповідний законопроєкт вже зареєстрований в парламенті (№ 4318). Крім того, підготовлено і проєкт урядової постанови, яка затвердить мінімальні стандарти забезпечення громадян культурними послугами, базовий набір культурних послуг, вимоги до приміщень та обладнання, до організації мереж клубних закладів, бібліотек, мистецьких шкіл, закладів кіномережі.

У громадах

KV вирішила поцікавитись, як цю концепцію сприймають у громадах і чи запрацює вона взагалі. Або, можливо, громади вже розробляють перелік платних послуг, які можуть надавати їхні комунальні заклади культури, щоб не лише утримувати себе, а й збільшити наповнення бюджету. Та чи готова сьогодні регіональна культура до провадження конкурентного ринку щодо надання культурних послуг.

Голова Фастівської міської громади Михайло Нетяжук:

Місто приєднало досить велику кількість територій – 17 сіл та 9 сільрад із відповідною культурною галуззю. Звісно, що зараз іде певна їхня оптимізація. Створено два комунальних заклади у форматі якраз центрів надання культурних послуг. Говорячи про переведення культури на платну основу, я думаю, що це наразі неможливо: сфера нині найбільше потерпає від коронакризи. І сьогодні основне завдання – взагалі зберегти багаторічні надбання і напрацювання. Якщо ми переведемо їх, навіть частково, на комерційну складову, тоді заклади культури просто не витримають. Разом з тим, ми уважно спостерігаємо за новаціями, які пропонує Мінкультури, зокрема, через український культурний фонд і максимально долучаємо заклади до сучасних методів фінансування. Фастів – місце, в якому підписувався договір про об’єднання УНР і ЗУНР і ми вже запропонували створити у місті суспільно-культурний комплекс “Національна платформа єднання України”. У планах – реалізація низки заходів, працюємо над виведенням їх в онлайн-режим.

Фактично ринок культурних послуг вже існує. У Києві працюють не лише державні, а й приватні заклади. Єдине, що будь-який ринок – це конкуренція. І для цього повинен існувати відповідний платоспроможний попит. На жаль, економічна ситуація в країні нині не дозволяє говорити про це. Навпаки, культурна сфера потребує підтримки. Однак, вважаю, що такий напрямок треба стимулювати і дозволяти, особливо молодим митцям, виходити на подібний ринок послуг. Але для цього має існувати ціла система підтримки. Мінрозвитку ініціював створення центрів креативної економіки. Ці центри якраз і мають стати певними бізнес-інкубаторами для молодих митців, які матимуть можливість в умовах 21-го століття творити і виходити вже, навіть, на міжнародні ринки культурних послуг. Цифрова ера відкриває кордони для митців. Ми маємо відповідний проєкт і готуємо його до подачі Мінрозвитку. І сподіваємося, що цьогоріч не лише великі міста зможуть одержати підтримку на реалізацію подібних центрів.

Голова Золочівської сільської громади Олександр Лазаренко:

Ми тільки на стадії формування, адже ми – новостворена громада. Наразі створено лише відділ освіти, культури, спорту та туризму, підібрано штат. Розбираємося із тими закладами, які є. У громаді буде один центр культурних послуг, у Петропавлівському свій осередок, як і у Вишеньках. Зараз працюємо над наповненням бюджету і створенням інфраструктури. Будинок культури у Вишеньках – це осередок нашої культури. Він збудований у 60-х роках і в його приміщенні не були передбачені вбиральні. Тож, про який стан культури сьогодні можна говорити? Проте вважаю, що однозначно у цій сфері конкуренція необхідна. Є люди, які готові сплачувати за культурні послуги. І це нормально – у нас не депресивний район. Але це не означає, що треба надавати лише платні послуги, має бути альтернатива. І будь-яка альтернатива дає позитивні зрушення. Та на все це необхідні гроші. А зараз, під час локдауну, найбільш складно саме сфері культури. У громаді багато жителів займаються з дітьми приватним способом, відкривають ФОПи. Це – танцювальні гуртки, гімнастика тощо. І зараз вони не працюють, їм взагалі дуже складно виживати, а це їхній основний заробіток. У січні новостворені громади лише стартували, доки розібралися з реєстрацією майна, знову карантин. Тож в такій ситуації дуже рано говорити про таку систему праці.

Голова Студениківської сільської громади Марія Лях:

Сьогодні ми ще не готові до реалізації такої концепції. Інфраструктуру культури ми зараз тільки відновлюємо. Заклади ми прийняли ще у 2018 році в дуже занедбаному й аварійному стані. Це як будинки культури, так клуби і бібліотеки. Тож, щоб надавати подібні послуги, спершу необхідно створити умови: зробити ремонти, опалення, купити обладнання тощо. У стратегії розвитку громади передбачена галузь культури і, я думаю, що до 2026 року ми вийдемо на той рівень, на якому має бути громада у цій сфері. Я б не сказала, що в нашій громаді культура фінансується за залишковим методом. Вона утримується аналогічно як медицина, освіта. Та саме відновлення – довготривалі процеси, необхідно 5-7 років. А тоді вже створювати центри, де можна одержати послуги. До цього обов’язково треба йти, але має існувати і запит населення. Зараз вся культура тримається на місцевому бюджеті. Сьогодні не в усіх закладах є інтернет чи комп’ютери. Це дуже важке питання. Сьогодні паралельно є не менш важливі, а можливо, і першочергові питання, як освіта та медицина. Необхідно вкладати кошти, щоб вийти на необхідну площину, а вже тоді розвивати подібні проєкти.