Новинка цьогорічного політсезону партія “За Майбутнє” активно увірвалася до українського медіа-простору. За чий кошт кампанія, чи є у проєкті гроші Ігоря Коломойського та що політики готують для Київщини, в інтерв’ю виданню “КиевВласть” розповів один із лідерів партії та перший номер її списку до Київської обласної ради Ярослав Москаленко.
KV: Після виборів до Верховної ради 2019 року, коли ви не змогли обратися по 96-му округу на Київщині ви говорили, що втомились і ближчим часом не плануєте в політику. А тут – бац! – і друга людина у великому всеукраїнському проєкті. Як так?
Ярослав Москаленко (Я.М.): Це прозвучить як казочка, але десь місяців через два після парламентських я їхав у машині і по радіо почув про якусь страшну чергову проблему в державі. Напружився, а потім видихнув і кайфонув від того, що я точно не мушу відповідати за її вирішення. Такого відчуття у мене не було останніх років 15 і я навіть подзвонив дружині, аби поділитися. Кажу, Інна, ти не повіриш як це круто, що мене зараз не потягнуть вирішувати цю фігню і я можу відповідати тільки за свою родину і бізнес. Посміялися. А на Новий рік подзвонив Ігор Палиця (нардеп, лідер партії “За майбутнє”, – KV), привітав із прийдешнім і спитав, чи готовий я повертатися в політику. Відповів, якщо ти лідер – то готовий іти другим номером. Він сказав, “окей, зрозуміло”, а я подумав, що це новорічний жарт.
А потім Офіс Президента запропонував мені очолити Київську обласну державну адміністрацію.
KV: Також після Нового року?
Я.М.: Ні, коли вже почався COVID. Коли після зустрічі президента Зеленського з олігархами останніх розподілили відповідати за окремий регіон. Я тоді дав відмову. А потім, коли побачив, що робиться на Київщині та й у державі, мене почало гризти сумління. Типу, спасував, дав задню, коли потрібен… І, власне, ось це відчуття і змусило мене знову задуматися про повернення у політику. А у травні подзвонив Ігор (ред. Палиця) і повідомив, що очолив партію “За майбутнє”. Спочатку була ідея зосередитись на підготовці партії до походу на Верховну Раду, а в червні виникла ідея сходити на місцеві вибори. Ось так і повернувся.
KV: А можна трішки детальніше про обласну адміністрацію. Хто запропонував, Трофімов (перший заступник голови офісу Президента, – KV), Володимир Зеленський?
Я.М.: Я не хочу про це говорити.
KV: А чому відмовились?
Я.М.: Бо зайти зі своєю командою не було можливості. А я особисто не готовий був працювати із командою, яка на той момент була.
KV: Давайте про Палицю. В контексті ваших не дуже простих взаємин із Ігорем Коломойським, колаборація Москаленко-Палиця для багатьох видалась дивною?
Я.М.: З Палицею я знайомий більше 10 років. Це бізнесові стосунки, які згодом переросли в дружбу. І хочу вас запевнити, що те, що я з Палицею роблю партію – це ніяк не пов’язано із Ігорем Валерійовичем (Коломойським, – KV). Підкреслюю: я роблю партію з Палицею, а не з Коломойським. Зрозуміло, що вони партнери, але як би хто що не вигадував, це нічого не означає. Ігор Палиця – самодостатній бізнесмен і політик, і він вміє переконувати в тому числі чинних і потенційних партнерів.
KV: Як переконав вас, крім дзвінку на Новий рік?
Я.М.: Зійшлися на однаковому баченні, що Україна рухається за невірним сценарієм. На тому, що країні не треба виконувати настанови із будь-якого закордону і жити самостійно. Я також вважаю саме так і готовий боротися за цю самостійність, як би пафосно це не звучало.
KV: Ідеологічно, в трьох тезах партія “За майбутнє” – це що?
Я.М.: Формування еліти, яка буде захищати економічний інтерес держави, суверенітет України і український бізнес і українців.
KV: Україноцентризм чи багатовекторність?
Я.М.: Україноцентризм і економічний прагматизм.
KV: Що таке економічний прагматизм?
Я.М.: Як в бізнесі – сприймати те, що вигідно для твоєї економіки. Те, що нам вигідно – на те ми і погоджуємося, що не вигідно – вибачайте. Не може бути якогось класичного підходу до того, з ким ми укладаємо угоду, а з ким – ні. Може бути лише мірило, а воно – економічна вигода і доцільність.
KV: У випадку з Росією також?
Я.М.: Між Росією і Європою нема різниці, якщо говорити в економічній парадигмі, кожен захищає свої національні інтереси.
KV: За ці слова у вас можуть почати кидати лайном.
Я.М.: Я це знаю, але в плані економіки тут нема різниці, наголошую. Наприклад, де краще купувати газ? Я вважаю, що краще у Росії, бо він у нас на вході в Україну. Немає додаткових витрат на логістику і решту. Заплатили і отримали носій, що точно на 25% дешевше, ніж у Словаччині. Мені скажуть: ти фінансуєш російську економіку, вона робить патрони і вбиває наших солдатів.
KV: Скажуть.
Я.М.: А газ, який ми офіційно купуємо в Європі – теж російський, тільки вже продають його нам іноземні компанії. Транспортування, реверс – все це лягає на плечі наших платників податків. І ми стаємо біднішими кожен день. Ми видобуваємо більше 20 мільярдів кубів газу в Україні і докуповуємо від 6 до 9 мільярдів кожен рік. Але нашим українським людям ми продаємо не по середньозваженій ціні, а по ціні, за яку купили імпортний. Чому? Бо є МВФ, він нам дав кредит і він має розуміти з чого ми будемо його повертати. Економіка в нас не працює. Єдиний стабільний рядочок в нашому бюджеті – це те, що ми заробляємо на українському газі. Є різниця між собівартістю добутку нашого газу і ціною, за якою ми купуємо імпортний газ. І ця різниця лягає на українську промисловість, на кишені українців. На цій різниці і тримається наша ліквідність і ми беремо черговий транш кредиту. Тому купувати типу іноземний газ не вигідно, а російський напряму – вигідніше.
KV: Росія – це агресор?
Я.М.: Так. У нас фронт з Росією. Але держава, незважаючи на цей фронт, торгує з нею на повну. Електроенергію ми купуємо в Росії – це нормально, а в газі ми граємось в політику. Бо нас змушують. Поки ми граємо в політику, фінансово-промислові групи наших західних партнерів заробляють на російському газі, продаючи його нам. В Європі немає іншого газу, крім російського, на жаль.
Той самий Медведчук заробляє на тому, що туманить мізки українцям, розповідаючи про громадянський конфлікт. І за це отримує нафту і газ дешевий з Росії. Він чомусь може поставляти все це в Україну, – всі президенти йому це дозволяють, то чому держава Україна не може купувати російські енергоресурси, а кум Путіна – може? Дивно ж?
Та багато чого дивного в контексті війни. Наприклад, відміна місцевих виборів на частині контрольованого Донбасу. Невже Офіс Президента не розуміє, що цим рішенням лише бісить людей і віддаляє розв’язку конфлікту. Парламентські були, президентські були, а на місцевих вирішили порушити конституційні права громадян… Я запитую: там якийсь інакший від усієї України COVID чи що?
Але війна безперечно закінчиться, бо на стороні України – правда. І почнуться перемовини і ми багато дізнаємось про економіку і про тих, хто заробив на війні та ще заробляє.
KV: Ви на кого зараз натякаєте, на Порошенка, на когось із чинних?
Я.М.: Я свічку не тримав, але переконаний, що багато, в тому числі записних патріотів, у долі і в темі.
KV: “За Майбутнє” – опоненти Володимира Зеленського чи партнери?
Я.М.: По суті вся наша риторика опозиційна до влади. Нас практично все не влаштовує з того, що робить президент і його команда. Але ми готові у будь-який момент підставити Зеленському плече. Бо ситуація складна – країну розтягують. З одного боку Порошенко, який заробляє свій електоральний капітал на війні, з іншого – Медведчук, який робить те саме. А посередині є люди, які втомилися думати, що краще – Росія чи Європа, і які давно не чули, що краще – то Україна. І ми готові активно працювати і доводити, що україноцентризм і економічний прагматизм – це єдиний правильний шлях. І я переконаний – президенту може стати в нагоді професійна політсила, що зможе допомогти у питанні зшивання країни. Він же ж прийшов на цьому гаслі до влади, правда? І якщо завтра президент почне нас чути, то і в нас риторика зміниться.
KV: А як ви зрозумієте, що він вас почув?
Я.М.: Конкретними справами і реформами. Мене на зустрічах запитують: а правда, що через 15 років перестануть платити пенсії? Кажу, якщо Шмигаль залишиться прем’єром – правда, а якщо його знімуть, то інша розмова.
Я завжди людям розповідаю таку історію. Ющенко продав владу Януковичу, Янукович продав душу дияволу. Я вважав, що після нього Порошенко буде правити вічно, але він вирішив стати мультимільярдером. Він може вже сьогодні і жалкує, але влада і значна довіра виборця у Зеленського. І є Меркель, яка не має мільярдів і працює на німецький народ і німецьку економіку. Якщо Зеленський врешті розбереться всередині своєї команди і почне працювати як Меркель, то не лише ми, – всі українці це побачать.
KV: Корупції при Зеленському стало більше?
Я.М.: Корупції стало більше. Чим більше ми з нею боремось – тим більше її стає, на жаль. Всі антикорупційні органи, які ми понастворювали – вони не борються із нею. Вони є органами по політичній дискредитації опонентів влади. Так було і при минулій владі, так є і при сьогодняшній.
KV: Але ж президент стверджує, що корупції немає і на місцях хабарі не беруть.
Я.М.: Я готовий показати президенту безпосередньо, де в нього корупція. Хто керує нею з його Офіса, скільки кому збирають… Показати, де і хто бере, на кожному рівні і по всім ланкам. Скільки в реформованому ДАБІ, скільки за дороги, скільки коштує експертиза земельна… Найцікавіше, що всі українці, які хоч трохи займаються бізнесом, все це чудово знають. Хто веде ресторанний бізнес – знає, хто будує будинки – знає, скільки коштує ввід в експлуатацію, скільки з квадратного метра треба дати і кому. Все абсолютно відомо. Навіть адміністратори старі лишились. Керівники органів помінялися, а адміністрування корупційних потоків – всі ті самі люди, збирають дань для нових керівників.
KV: Який план дій для Київоблради?
Я.М.: Найголовніше після заходу у раду – не звалитися у політичну боротьбу і не витрачати час на чублення і з’ясування стосунків. Друге – сісти працювати над бюджетом: грудень на носі, бюджетний процес ніхто не відміняв. А в цьому питанні після децентралізації можна і потонути, якщо не маєш досвіду. Бо значну кількість громад створили за залишковим принципом і об’єднали бідних з найбіднішими, а там такий депресняк… І всім цим треба буде займатися, бо влада, я переконаний, спробує умити руку: ми ж дали повноваження на місця – то крутіться; а люди просто не знатимуть як. І облрада тут чи не єдина, хто може вирівняти ситуацію.
Треба буде багато бігати, багато працювати та латати багато дірок, які нам підкинула реформа децентралізації. Про якісь дірки відомо, якісь можна спрогнозувати, а десь, де ти навіть і не думав, може так бабахнути, що страшне. Роботи вистачить. Перші два-три роки – це вирішення тактичних завдань, щоби вийти на якусь стратегію.
KV: Ким ви бачите особисто себе в Київській обласній раді?
Я.М.: Маю на меті очолити обласну раду. І я думаю, із цією посадою я впораюсь і зможу так налагодити процесс, щоб рада працювала, а не з’ясовувала стосунки.
KV: Чому ви негативно оцінюєте результати реформи децентралізації?
Я.М.: Бо ті 69 громад, які область отримала – це не ефективна карта, а жахлива. Найголовніша проблема, що децентралізацією на Київщині займався департамент архітектури. Сидів і лінійкою міряв. Не фінансовий департамент, не економічний, а архітектори. Ото вони й наміряли. Ще був офіс реформ, але, при всій повазі, він якийсь період нормально працював, а потім почав лобіювати інтереси окремих мудрих сільських голів і мерів. Тих, що по 20 років сидять на бюджетах і хочуть ще більше просидіти.
Я не уявляв, що зроблять 69 громад. Бо коли я був парламентарем від Київщини і долучався до процесу, кількість громад прогнозувалася меншою. А зараз маємо 69 громад, а з них 38 спроможних і 31 неспроможна. Тобто половина ОТГ області змушена буде виживати і викручуватися. І все це через політику, через небажання слухати одне одного, біганину, рішалово… Створили Димерську громаду, наприклад. Здавалося б: підприємства, активи. Але туди ввели 15 сільрад, 33 села, половині з яких доходи не дозволяли навіть утримувати апарати. І перспективна, на перший погляд, ОТГ стає мега-депресивною.
Я не бачу іншого кроку, окрім як поновлення процесу децентралізації і продовження укрупнення громад. Бо інакше буде горе: всі почнуть гризтися між собою, пересваряться і тягтимуть ковдру на себе. І отримаємо всередині України ще один фронт. Влада має це розуміти вже сьогодні, поки не пізно.
KV: Яка найбільша проблема цієї виборчої кампанії?
Я.М.: Більшість партій попродавали франшизи на осередки місцевим князькам і практично не контролюють, що роблять ці князьки і кого ведуть. Такого за всі роки Незалежності ніколи не було. Точніш, не так – продаж франшиз був, втрати контролю не було. І що ми маємо? Людина витратила гроші, вклалася у кандидата на мера, вклалася в комісії, а потім отримала соціологію і побачила – її кандидат на мера нульовий. І починається хаос. Комісіям дають фас, вони збивають опонентів, не реєструють, знаходять мухи і все для того, щоб не допустити конкурента. Раніше можна було принаймні поговорити з тим, хто франшизу продав і попустити покупця, а сьогодні правила змінились і продавець за покупця більше не відповідає.
Наша партія зіткнулися із такою проблемою у Василькові. Наш кандидат – ексмер міста Валерій Попович, який по усім соціологіям мав реальний шанс зайти, – так і не зміг зареєструватися. Тож, у “За майбутнє” не буде свого кандидата в цьому місті.
KV: Ви кілька разів публічно заявляли, що у разі, коли влада відмінить вибори через пандемію, то вона підпише собі смертний вирок. Аргументуйте.
Я.М.: Чому я кажу про смертний вирок: якби у законі йшла мова, що вибори вважаються такими, що відбулися за умови участі, скажімо, 30% виборців – то це одна справа. Але закон каже, що вибори відбулися, навіть коли 1 виборець прийшов. В країні все працює, транспорт битком набитий, а на виборах всі усіх перезаражають раптом? Я пам’ятаю, коли Порошенко хотів перенести вибори, бо Путін нападе, і не зміг, і ще й рейтинг підмінусував собі. Тож я заздалегідь краще попереджу владу, аби вона не калькувала у попередників дурних ідей, які ні до чого хорошого не призведуть.
Мене в контексті втручання влади у виборчий процес бентежить неприємна гра президента про 5 запитань, на які українці мають дати відповіді на виборах. Я не розумію, чи його навмисно хтось підставляє, щоби всі учасники процесу, крім “слуг” кричали про адмінресурс? Чи вони дійсно вважають, що так піднімуть свій електорат і приведуть на дільниці? Для мене це не зрозуміло.
KV: Ви багато говорите, що проти партій “вождиського типу”, але всі на Київщині знають, що “За Майбутнє” – це Москаленко. Нема Москаленка – нема “За Майбутнє”. То хіба це не “вождизм”?
Я.М.: Чи на жаль, чи на щастя, сьогодні так і є. Я цю партію сформував із людей, які знають мене. І вони сюди прийшли на моїй репутації і на моє запрошення – це правда. Але далі ми будемо будувати все по іншому. Я хочу, щоби партія запрацювала і ще 100 років працювала без втручання Палиці і Москаленка. З праймеріз, внутрішньопартійною конкуренцією, баталіями партійців на ідеологічному грунті… І я не утопіст, таку партію можна збудувати.
KV: Ви фінансуєте партію.
Я.М.: Нашу партію фінансують усі, хто беруть участь у виборах. З миру по нитці. Я не є виключенням.
KV: Гроші Коломойського тут є?
Я.М.: Ні, взагалі немає. І жодної людини Коломойського тут немає. Це факт. Крапка.
KV: А в бізнес-центр “Міленіум” (в цьому БЦ офіс Ігоря Коломойського, – KV) ви їздите постійно до кого?
Я.М.: До Палиці, там у нього офіс. Їжджу часто, визнаю.
Палиця це Палиця – самодостатня людина і політик. Він пішов у публічне життя, повернув родину зі Швейцарії, діти пішли у школу тут. Він живе цим проєктом і вірить в нього, і це найголовніше.
А він пішов, – щиро пішов, – розуміючи весь негатив, який на нього виллється від опонентів. Я поважаю цей вчинок.
KV: Чому Київщина має підтримати партію “За Майбутнє”?
Я.М.: Бо в порівнянні з рештою політичних сил ми не заробляємо на політиці. Йдемо захищати свою країну, а не чийсь інтерес.
