“Музика була його пристрастю. Виживання було його шедевром”

“Музика була його пристрастю. Виживання було його шедевром”

Не для слабкодухих!

Війна. Жорстокість. Голод. Холод. Безпорадність. Біль. Багато болю і непереможне бажання жити. 

Фільм “Піаніст” режисера Романа Полянського  точно зіпсує вам настрій.  І розчулить. Не хочеться вірити, що він  заснований на реальних подіях, що людське життя часів Другої світової було як листя, яке раз за разом зриває осінній вітер.

Це історія про польського композитора і піаніста Владислава Шпільмана. А ще єврея за національністю. Він втратив родину і роботу , але отримав шанс вижити. Упродовж всього фільму головний герой міцно тримається за щасливий кінець. Завдяки Едрієну Броуді переживання музиканта синхронізуються з переживаннями глядача. У 2003-му  році актор став володарем “Оскара”  за роль піаніста.

Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV

Людяність залишається завжди. Тоді, коли вулицями блукають лише звірства , Владиславу вдається  знаходити тих, хто готовий допомагати. Навіть серед ворогів – Вільгельм Гозенфельд відомий тим, що допомагав постраждалим від рук німців. Але помер в радянському таборі для військовополонених.

Однак, цікаво, чому отримуючи дозвіл на аморальну поведінку і владу над кимось ми перетворюємось у монстрів? Це була така ненависть до євреїв? Чи просто можливість проявляти свою агресію? Розумію, війна, але ж і вона повинна б мати правила.

“Музика була його пристрастю. Виживання було його шедевром”

Чому варто подивитися фільм “Піаніст”?

1. Режисер знає про що знімає. Маленькому єврейському хлопчику Роману було 7-8 років, коли з родиною він опинився у Краківському гето.

2. Атмосфера напружена до кінця.

Не можеш передбачити, що  трапиться з головним героєм цієї миті.

3. Історичний аспект – єврейське лихо.

Познайомитись із трагедією пригнобленого народу: заборона сидіти на лавках і ходити в кав’ярні, зоборона працювати, розпорядження обов’язково носити марковані пов’язки.

4. Сцена, де Владислав грає на піаніно для  капітана Гозенфельда “єдиної доброї людини в фашистському мундирі” – моя улюблена.

Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV

Війна стирає межі не лише територіальні, а й моральні. Людина до всього звикає – загартовується: не дивують мертві на бруківці. Першочерговою потребою стає їжа і схованка. Час від часу зойкаєш від побаченого. Я от плакала майже всі 2 з половиною години.

КиевVласть

Автор:
Юлія Смусь
Поділитися
Поділитися
Поділитися
Рекомендуємо до перегляду
Просто "совок": жителі Білої Церкви розкритикували владу за бездіяльність у ремонті водогону та дороги
Просто “совок”: жителі Білої Церкви розкритикували владу за бездіяльність у ремонті водогону та дороги
09:00 У Білій Церкві розгорівся новий гучний скандал навколо ремонту критичної інфраструктури міста. Під час 90-ї сесії керівництво міськради виступило за невідкладне оновлення аварійного…
Війна за Літературний сквер: громада вимагає захисту, а Київрада провалює голосування
Війна за Літературний сквер: громада вимагає захисту, а Київрада провалює голосування
09:00 Київрада ніяк не може затвердити бодай якісь межі Літературного скверу в Шевченківському районі столиці. На минулому пленарному засіданні у депутатському корпусі не знайшлося…
Той самий підрядник і нова переплата: у Данилівці знову замовили будівництво амбулаторії
Той самий підрядник і нова переплата: у Данилівці знову замовили будівництво амбулаторії
12:00 Будівництво амбулаторії з укриттям у селі Данилівка на Київщині знову довірили ТОВ «Вишпостач». Це вже четвертий договір, який компанія отримала в межах одного…