Покоління, народжене в середині та кінці минулого століття, – досить суперечлива категорія населення. В соцмережах часто жартують про те, що ЦІ люди вже одружуються, водять автомобілі і вже кидають шкідливі звички. З усього переліку видів діяльності, дозволеної нам, дітям 90-х, найбільше лякає те, що багатьом де-юре можна йти в депутати.
Точніше, реєструватися на виборах.
На минулих місцевих виборах у партійних списках до рад різних рівнів було й зовсім багато тих, кого можна знайти хіба що ВКонтакті чи Фейсбуці. Їхня репутація перед громадою та ЗМІ поки що не заплямована. Здебільшого “діти”, що вилупилися з яйця в 1993-97рр і встигли побувати у партійних списках – нащадки батьків-політиків. Мама – депутат, тато – чиновник чи ще щось на кшталт.
Не хочеться наводити конкретні приклади, – вони занадто різні, щоб робити узагальнення. І не хочеться оцінювати політичний рівень батьків, які ведуть своє чадо в депутати.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Але я знаю напевне, що в такому віці “дітям” треба вчитися, працювати, вчитися працювати, заробляти гроші, розважатися, ковтати книги, подорожувати, закохуватися по кілька разів на день, займатися спортом, куражитися, допомагати пенсіонерам переходити через дорогу. Зрештою, заводити сім’ї, водити автомобілі і кидати всі можливі й неможливі шкідливі звички. Та що завгодно… Тільки не йти на вибори, особливо під впливом щедрої батьківської руки.
Часто я стаю на захист своїх ровесників. Серед нас, – “дітей” 90-х, вихованих ще вулицею і вже інтернетом та соцмережами, – є справді унікальні персонажі. Але я не вірю, що людина в такому віці може приймати виважені політичні та господарські рішення для суспільства. Тим паче, якщо дитина балотується від політичної сили своєї мами чи тата. Обов’язки, зазначені вище, набагато важливіші для росту особистості.
Можна скільки завгодно говорити про політику нового покоління, соціально активну молодь та молодіжну демократію. Це – дешевий популізм. В нашій державі це не працює і навряд чи працюватиме на вищому від студентського рівня самоврядування, навіть коли на нашому шляху не буде перепон у вигляді батьків-корупціонерів та комуністичних мастодонтів.
Читайте также: Лицо со шрамом. Партия “Новые лица” ведет в Киевоблсовет донецкую бизнес-элиту и неоперившихся подростков
Хто ж зараз потрібен у радах?
Тільки той, хто вміє працювати з нами, а не гречку пенсіонерам носити. Хто дасть нам, “дітям” 90-х, сяку-таку роботу після вишу чи під час навчання, поставить біля верстата або хоча б дозволить носитися зі своїм портфелем в якості помічника. І той, хто дасть прочуханки за недбало виконане завдання, поділиться досвідом та знаннями. Хто готовий нас навчити і може віддавати. Той, кому не байдуже.
Що можемо зробити ми?
Щонайменше, не делегувати виборчі повноваження своїм бабусям чи сусідам-пенсіонерам.
Щонайбільше, не бачу нічого поганого в тому, щоб “продати” голос кандидату, який добросовісно візьме на роботу (стажування, практику і т.д.) і разом з мандатом отримає кількох 18-25-річних набридливих “спиногризів”.
І давайте відверто: завтра бабусь, яким ви роздаєте гречку, вже не буде. Завтра будемо ми.
Оксана Мельник, журналист “КиевВласти”
