Війна, смерть – такі звичні для кожного українця слова. Ми вже не розглядаємо їх як ефемерні поняття, адже кожну родину в якійсь мірі зачепила АТО. У когось на війні побували родичі чи друзі, а кілька тисяч героїв, які захищали нашу країну, не повернулися додому.
З перших днів бойових дій на сході країни 19-річний боєць добровольчого батальйону “Азов” Борис із позивним Асвейг разом зі своїм другом пішов на війну. Однією з причин зі зброєю в руках захищати країну для юнака стала смерть тітки, що жила в Краматорську й загинула від уламків снаряду, випущеного бойовиками. Це стало для майбутнього бійця жахливим потрясінням, адже на Донеччині мешкало багато його родичів.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Свою громадсько-патріотичну позицію Асвейг утвердив ще в 2013 році під час подій на Майдані. Юнак розповідав, що він на власні очі бачив підпал Будинку профспілок. Саме під час сутичок мітингувальників з міліціонерами Борис отримав свою першу контузію. Під час однієї з перестрілок з міліціонерами загинув товариш Асвейга, якого він сам привів на Майдан. Борис вважав себе винним у його смерті, мовляв, “не вберіг”. Це стало ще однією причиною піти добровольцем, коли країна опинилася в небезпеці. Після бурхливих подій зими Асвейг займався громадською діяльністю та волонтерством.
За півтора місяці в “Азові” юний доброволець опанував курс молодого бійця і 19 вересня в якості польового медика, санінструктора у складі полку “Азов” вирушив на передову. Борис брав участь у Широкинській операції, виїжджав на бойові завдання в селища Лебедине та Гранітне. Під час однієї з операцій Асвейг отримав травму коліна. Лише через кілька місяців після лікування в шпиталі Запоріжжя він почав ходити. Але на військовій службі можна було поставити хреста – минулого року його за станом здоров’я було звільнено з “Азову”. Через бойову травму юнак тепер не зможе втілювати в життя свою дитячу мрію – з самого дитинства він мріяв стати кухарем, отримав диплом, але за станом здоров’я він не може працювати за професією. Ще юнаком Асвейг мріяв поїхати миротворцем у Сирію. Бориc каже, що він мав три мрії: стати кухарем, піти в армію та побувати на війні. Все це здійснилося. Але якою ціною!
Влітку один із його побратимів відкрив у Києві на березі Дніпра військово-патріотичний табір “Азовець”. Бориса запросили пропрацювати з дітьми інструктором з військової медицини. Про свою роботу він каже:
“Коли приходиш додому з війни – у тебе немає сил, тобі важко повернутися до звичайної буденної роботи. Вночі мучать бойові рани, перед очами постає смерть хлопців, з якими пройшов нелегкими дорогами війни. Тут, у таборі, діти – це промінь сонця для бійця. Для них ми стали найкращими друзями, побратимами, батьками, – це можна назвати по-різному. Вони завжди звертаються до нас за допомогою, знаючи, що в будь-яку хвилину їх підтримають, допоможуть, вислухають, якщо щось турбує…по-моєму, це досить цікавий і важливий досвід в житті кожного. Діти для нас – психологічна реабілітація, а для дітей ми – спілкування з тими, хто пішов на війну заради їх майбутнього у вільній країні”.
З метою національно-патріотичного виховання молоді Борис разом зі своїми бойовими побратимами проводять уроки мужності в школах. Вони розповідають фронтові історії, розказують про подвиги, біль і мужність своїх друзів, показують, що таке війна й справжня любов до батьківщини. “Азовці” стають прикладом мужності, сили духу й тіла для підростаючого покоління.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Фото автора
