Моя велика незалежна Україно, оспівана в піснях, овіяна легендарним минулим, ти заслуговуєш на таке ж майбутнє.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Твої діти – чиїсь одвічні раби, ладні застилати землю своїми тілами, заливати її своєю кров`ю аби ти, люба, процвітала. Та, нажаль, кохана моя Україно, процвітаєш не ти.
Ти вже втомилась, мабуть, прогинатись під старими “мішками з грошима”, які один наперед одного біжать, женуться, аби залізти тобі на голову. Своєю вагою вони штовхають тебе на дно, щоб самим не втонути (не розумію тільки, чого ж їм боятися – такі як вони не тонуть).
Вони топлять тебе в ненависті, бідності, докорах світової спільноти, стереотипах і рабстві – в усьому тому лайні, до якого дійшло людство за дві тисячі років.
Ти по горло в нечистотах, рідна. Ще трохи, то вже геть захлинешся ними.
А їм це до вподоби – вони радіють кожній вкраденій в тебе копійці. Вони, як ті “шершні” Сковороди – все жеруть і крадуть, і тішаться з бідних людей, яких самі ж загнали у ярмо.
Ці “мішки з грошима” (до того ж не нашими, бо національну валюту вони вже давно розчавили, як мураху) набивають кендюхи лобстерами, дорогим алкоголем і “відомими” цукерками, проводять відпустки на островах, купують останні моделі крутих авто.
І, уявляєш, дорогенька, це все на жалюгідну зарплату в розмірі 28 000 грн – всього лише 16,5 прожиткових мінімумів в місяць.
А пам’ятаєш, рідненька, 2014 рік? Тобі обіцяли енергонезалежність, подолання корупції, припинення війни. Кажуть, що обіцяного три роки ждуть – та це не в нашому випадку, бо ж пройшло вже стільки часу, а віз і досі там.
Люба моя, ти пережила стільки страждань і поневірянь, що їх, мабуть, не зазнавала більше жодна країна. Тебе тисячі разів руйнували, підкорювали, ставили на коліна – та ти завжди підіймалась.
Тобі не здається, що вже настав час і цього разу розпростатись і струсити з себе всіх комах, що жадібно п`ють твою кров і їдять твою плоть?
Країно моя, тобі негайно потрібне переливання, бо ці комахи і щури вже встигли заразити твою кров зневірою і сумнівом. Не сумнівайся, ти й цього разу переможеш.
Сподівайся, що твій цвіт нації не покине тебе, шукаючи кращої долі і прихистку в інших країнах, як те зробили минулі покоління. Вони втікали від великого “щастя” – жити з Радянською владою. Ми втікатимемо від власників “золотих унітазів” і “солодких” магнатів.
Тому, лікуйся від них, моя велика незалежна Україно, оспівана в піснях, овіяна легендарним минулим, бо ти заслуговуєш на таке ж майбутнє.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Фото: Слово