Для ковідних скептиків.
Частина 1
Поспіхом збираємо речі. Біжимо на зупинку: цілуємось, обіймаємось. Прощаємось, махаючи з вікна автобуса, що скоро відвезе нашу компанію “виживших” на морський відпочинок.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Було нас четверо: я, брат, сестра і одна дуже гарна жінка. Звали її “тьотя Люда”. Танцювали ми з нею на дискотеках до ночі, купалися в морі під зоряним небом і ходили кататися на чортовому колесі у центр міста: 50 хв в один бік.
Одного серпневого дня, наплавашись з медузами і наївшись борщу, пішли ми до номера байдики побити, з ріднею поспілкуватись, а тут повідомлення:
– Привіт, ну як ви, усі здорові?
– Здоровіших не буває. А що?
– Та нічого! Питаю просто…
– Та у нас тут людно, голосно, весело. Здається, що ковід теж у відпустці. Ніхто масок не носить, не панікує, замість дезінфекторів – солона водиця.
– А у нас усі з короною. Женя в Переяславі, прабабу ледве відкачали, тато й мама твої теж захворіли, дід з бабою антибіотики п’ють.
– Що?
– Вибачай, казати не хотіли. Навіщо ж вам настрій було псувати. Але ви скоро повертаєтесь, тому будете жити поки самі. На квартирі. Гроші і продукти передамо. Не хвилюйся. Ти за старшу.
Частина 2
Повернувшись у Бориспіль, ми залишилися втрьох і поселились до однокімнатної квартири моєї тітки (Ох, якби ж то вона знала, який гармидер влаштують ті двоє школярів, то ночували б ми деінде). А там не було жодних обмежень: ютуб і плейстейшен – вірні друзі. Юля спати – дітям рай: грай, аж поки іскри з очей не посипляться.
Про те, що ми – команда, ми домовилися ще в автобусі, тому проблем з побутовими питаннями не виникало. Готувати мала я, а от прибирали усі по черзі за власноручно створеним графіком.
Невдовзі тато й мама отримали “негативний”. Підкралося 1-ше вересня і двотижневе самостійне життя закінчилося.
Однак, більшість рідні ще була на ковідному полі бою: смуток брав верх.
Прабабуся стала забувати наші імена, Женя (чоловік тітки) був у розпачі від побачених жахіть переяславської лікарні: підключені до штучних апаратів вентиляції легень люди, життя яких кожної миті могло обірватися. Бабуся й тітка із заниженим тиском страждали від запаморочень і не могли нормально пересуватися. У діда загострилися мігрені, й лише найменший член родини (син тітки) Матвійко бігав по хаті, намагаючись збадьорити атмосферу .
Частина 3
Через три тижні епідемія покинула наш дім. Залишились довгі чеки і розбитий глечик нервів. Нарешті ми змогли разом зібратися й випити чаю “за здоров’я”.
Дивлячись новини, усі тішились тим, що змогли подолати ковідну напасть. І тепер можуть вільно дихати. Тато повернувся на роботу, я – в коледж, бабуся з дідусем – займатися картопляними садами.
На вихідних ми їздили по гриби, але розчарованими повернулись додому, бо грибів не знайшли і всюди були люди. Ввечері тато занедужав: у нього піднялась температура. Ми подумали: мабуть, застудився.
Минуло три дні й тато вже не міг відрізнити лимона від кабачка, а “Доместос” – від парфумів.
Виявилося, що “ковідом хворіють лише раз” – міф. Довелось збирати речі в госпіталь. Діагноз: двостороння пневмонія.
Частина 4
Скоро болі в м’язах почали турбувати маму. Вона не могла заснути без знеболювальної пігулки. Ми у цей час об’їдалися домашніми яблуками і грушами на сільській самоізоляції.
Щоб повернутися на навчання, мені потрібен був негативний результат аналізу. Почувалась я добре: їла, пила, бігала, стрибала. Зрештою, дізналась, що позитивний у мене не лише настрій.
Були запаморочення й велика слабкість, з’явився сухий кашель. Температури не було, зате можна було їсти сиру броколі й смакувати хріном, не зморщивши носа.
За три місяці ковід познайомився з кожним в нашій родині. Відтоді одних пожирає паніка, інші видихнули, заспокоївшись. Ми усвідомили, що це нікого не омине навіть, якщо одягнути скафандра, але, принаймні, носити маску не так вже й складно.
Тому бережіть себе.
Пам’ятайте, що це перевірка на нашу Людяність: менше дивіться новини – там щодня одне і теж. Багато не пропустите.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Фото: www.unn.com.ua
