Борюся за тебе, Україно!

Борюся за тебе, Україно!

Листопад… І дійсно, листя падає й падає. Я дивлюся у вікно своєї кімнати. Якась несамовита жовто-багряна заметіль зривається з верхівки старого клена,  що росте під моїм вікном. Я бачу, що з кожним поривом вітру листочків стає дедалі менше. Мені здається, що вони до останнього щосили тримаються за гілочку, яка пов’язувала їх з життям, сонцем, дружнім зеленим буянням.  На кроні залишається останній листочок. Він тріпоче, відчайдушно хапається за гілочку життя, ніби шукаючи порятунку, тулиться до неї, обіймаючи своїм багрянцем. І я ловлю себе на думці, що він, такий маленький і беззахисний, бореться за життя. Всупереч усьому.

Донедавна зміст фрази “жити – значить боротися” мною якось не зовсім усвідомлювався. До листопада 2014 року…

Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV

Був звичайний день. Я повернулася зі школи. Вдома стояла якась незвично гнітюча тиша. На кухні, за горнятком кави, сиділи мої батьки з невеселими, на чомусь зосередженими обличчями. Десь на рівні підсвідомості я відчувала: “Трапилося щось лихе, і тато з мамою це від мене приховують”. На моє наполегливе запитання: “Що сталося?”, мама відповіла, що тато через три дні поїде до Києва у відрядження. Але голос її чомусь зривався і тремтів. Мама відвертала від мене погляд, але я помітила, що в неї заплакані очі. Я зрозуміла, ні, скоріше, відчула, що не про відрядження до Києва йдеться. З новин по телебаченню й радіо я знала, що діється в країні, що триває чергова хвиля мобілізації, і що мій тато, військовий зв’язківець, може  бути призваний до війська. Але я не знала, що в зону АТО він іде добровольцем. Через три дні ми всією родиною проводжали тата на війну. Всі старалися приховувати  біль і сльози розлуки, жартували, посміхалися. Прощаючись, тато сказав, що їде боронити нас, свою родину, нашу Україну. І, пригорнувши до себе мене й двох моїх молодших братиків, промовив, що він дуже сподівається, що ми йому допоможемо. Наймолодший, Богдан, наївно запитав: “А як ми можемо тобі допомогти, тату? Ми ж іще маленькі, й нас не візьмуть в армію”.

Але ж боронити Україну, синку, можна без танків і кулеметів. Слухайся маму, виховательку, гарно поводься, будь чемним, поважай старших – ось твоя зброя, – відповів батько.

Я стояла, слухала, і в свої чотирнадцять років розуміла, що зараз, як ніколи, життя робить мене і моїх братиків борцями за Україну тут, де ми залишаємося: в рідній домівці, в садочку, в школі, в училищі, куди я збиралася вступати, в колі друзів. І ще я розуміла, що боротьба ця не повинна бути показною, у вигляді промовляння гарних слів про патріотизм, про любов до України, і не зводитися до  носіння вишиванки як данини моді. Раніше я ніколи не замислювалася над тим, чи вважаю я себе патріоткою. Просто цікавилась історією своєї країни, рідного міста Вінниці, любила читати твори українських класиків, слухати українські пісні, як народні так і естрадні, намагалася розмовляти чистою українською мовою, без суржику. Любила стежину попід ставком, яка вела до оселі моєї бабусі, щедрої на духмяні пироги, вареники з вишнями, запашний козацький куліш та інші частування. Все це я любила і люблю, усвідомлюючи, що це була моя маленька, непоказна боротьба за Україну.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Коли ж тато опинився на передовій, у самому її пеклі – під Донецьким аеропортом – і став одним із тих, кого за мужність і незламність охрестили “кіборгами”, я з гордістю усвідомила себе його частинкою.  І не лише як донька кіборга з позивним “Добрий”, але й як проста українка, громадянка, чия держава – в небезпеці. Я жадібно ловила кожну вісточку з передової у випусках новин, не пропускала жодного випуску проєкту “Воєнний щоденник”, затамувавши подих, стежила за героїчною обороною Донецького аеропорту, який став символом нашої нескореності. І не лише тому, що там був мій тато. Там були його бойові побратими, люди незламної сили волі й духу.

Мою душу переповнювали неймовірні почуття! Страх за тата переплітався з почуттям гордості за нього та за його побратимів. Відтоді кожен прожитий день став для мене боротьбою –  боротьбою за Україну. Чудом уціливши, повернувся з АТО мій тато. Я вступила  до професійного училища, бо хочу спочатку здобути робітничу професію. Мене не приваблюють перспективи поневірянь в якості заробітчанки в чужих країнах. Хочу знайти своє місце в житті саме в Україні. Старанно вчуся, займаю активну життєву позицію, свідомо йдучи до своєї мети. Кожного ранку, коли перед початком занять в училищі лунає Гімн України, відчуваю неймовірне емоційно-патріотичне піднесення, яке надихає на щоденну непоказну але свідому боротьбу за Україну: опанувати нові знання, бути вимогливою до себе, бути ввічливою й доброзичливою по відношенню до інших, а головне – не бути байдужою до всього, що відбувається в училищі, в місті, в країні. Я  разом з іншими активними студентами беру участь у волонтерських акціях “Зігрій солдата”, “Допоможи врятувати життя”, “Еліксир перемоги”. Прекрасно усвідомлюю, що я – лише часточка великої української нації, яка бореться за становлення своєї держави, її європейського вибору. Тому борюся за право жити в Україні. Я люблю Україну, вболіваю за Україну, молюся за Україну.

Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV

Фото: Сергей Лойко


КиевVласть

Автор:
Аліна Тютюнник, лауреат Міжнародного фестивалю “Прес-весна на Дніпрових схилах”
Поділитися
Поділитися
Поділитися
Рекомендуємо до перегляду
“Башта на кону”: Київрада ризикує пам'ятником архітектури заради житлової багатоповерхівки
“Башта на кону”: Київрада ризикує пам’ятником архітектури заради житлової багатоповерхівки
09:00 Столичні депутати погодили поновлення договору оренди земельної ділянки на вул. Старонаводницькій, 2-А, завдяки чому ТОВ “ЖК Старонаводницький” зможе будувати там 24-поверховий будинок з…
Київрада “зарезервувала” для підлеглих Непопа понад 13 млрд гривень на закупівлю “пільгового” житла
Київрада “зарезервувала” для підлеглих Непопа понад 13 млрд гривень на закупівлю “пільгового” житла
09:00 Столична міськрада затвердила цільову програму забезпечення житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов, на 2025-2027 роки. На її реалізацію передбачено більш ніж вдвічі…
Свистунову дозволили терміново освоїти 141 млн гривень на темі Генплану Києва
Свистунову дозволили терміново освоїти 141 млн гривень на темі Генплану Києва
09:00 Київрада внесла зміни до програми реалізації містобудівної політики на 2024-2025 роки, збільшивши її фінансування більше ніж удвічі – з 66,5 до 172 млн…
Banner
QlU7mDx4