Екскерівник Національного академічного театру драми ім. Лесі Українки Михайло Резнікович (на фото ліворуч) звинуватив у своєму незаконному звільненні та знищенні театру та всієї театральної справи міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченко (на фото праворуч). Це черговий скандал в театральному житті, який вказує на недолугість державної політики в театральній сфери в Києві та, схоже, в усій Україні.
Про реакцію екскерівника Національного академічного театру драми ім. Лесі Українка Михайла Резніковича КВ стало відомо з його дописів на Facebook-сторінці від 31 грудня 2022 року та 5 січня 2023 року.
В розлогому дописі від 31 грудня екскерівник театру ім. Лесі Українки Михайло Резнікович російською мовою розповів про свої доробки та здобутки, своїх вчителів та звинуватив міністра культури Олександра Ткаченка в знищенні театру та всієї театральної справи в Україні.
В дописі від 5 січня Михайло Резнікович багато в чому повторив свій допис від 31 грудня, акцентувавши увагу на тому, що міністр культури підписав дуже сумнівний з юридичної точки зору (оскільки у Резніковича контракт на п’ять років, який закінчується в 2026 році) та хибний для театру наказ про звільнення Резніковича та призначення замість нього Кирила Кашлікова.
“На сторінці міністерства у Facebook Ви написали, що закінчилася ціла епоха в житті Театру імені Лесі Українки, що Ви мені вдячні, і тому подібне… Все це лицемірство, неправда, пусті слова чиновника, щоб якось виправдати Ваш підступний для подальшої долі театру вчинок… Неправда і те, що я не міг активно керувати театром. Все це Ви вигадали. З самого початку війни – з 24 лютого 2022 року я одноосібно керував театром, в якому залишалася тоді лише охорона, три артисти та один адміністратор. Ви в ці дні перебували у Львові і керували міністерством дуже, так би мовити, дистанційно. На жаль, я не одержав тоді від Вас жодної рекомендації, жодного розпорядження щодо дій в ті драматичні часи”, – написав Михайло Резнікович.
Він наголосив, що за станом здоров’я був змушений виїхати до Лондона на лікування, але весь цей час керував театром дистанційно, постійно спілкувався зі своїми заступниками та директором-розпорядником з приводу всіх дій щодо керування театром.
“Водночас в Лондоні я всіляко займався організацією гастролей театру з виставою “Фальшива нота” (ці гастролі запропонувала лондонська прокатна фірма). Цю виставу українською мовою ми зіграли у центрі Лондона 26 листопада з великим глядацьким успіхом, з хорошими відгуками лондонської театральної спільноти. Саме в Лондоні я провів роботу над написанням п’єси за повістю Ольги Кобилянської “В неділю рано зілля копала” – перлиною українською класичної літератури. Ця назва, на жаль, не йшла в Києві з 1964 року. Я вважав, ця вистава стане ще одною візитною карткою театру після переходу на українську мову, що вона може підняти якісний рівень вистав театру і буде ще одним кроком в освоєнні акторської техніки, особливо для молодих артистів театру. Думав, що ця назва може всіляко зацікавити Вас як керівника культури України, який має піклуватися про її розвиток. На жаль, Ви не звернули на це жодної уваги в наших розмовах, коли я повернувся до Києва і повсякденно почав керувати театром, проводив репетиції вистави “Фальшива нота”, щоб вона краще пройшла у Лондоні, піклувався щодо іншої творчої роботи театру, почав нарешті репетиції вистави “В неділю рано зілля копала…” Тому великою шаленою несподіванкою для мене була в розмові з Вами 3 жовтня Ваша пропозиція, а по суті – ультиматум, щоб я пішов з посади керівника театру, і, коли хочу, міг би залишитися в театрі режисером-педагогом, а керівником театру щоб став К.Г. Кашліков, який за моїми повсякденними порадами організував роботу театру, коли мене не було в Києві. В нашій розмові від Вас я одержав неочікуваний незаслужений страшний і удар – як сніг у липні, і ляпас, і образу після того як я 44 роки віддав служінню театру імені Лесі Українки”, – написав екскерівник театру ім. Лесі Українки.
“Розмірковуючи над Вашим ультиматумом, я запропонував Вам толерантний варіант, який був майже десятиліття використаний в Театрі імені Івана Франко, коли С.В. Данченко був художнім керівником театру, а генеральним директором – М.В. Захаревич. ви не прийняли мою пропозицію, і з’явився, на мою думку, необґрунтований наказ 30 грудня. Не можу збагнути державництва у Вашому вчинку. Ви викинули з театру (а він, без перебільшення, десятиліттями був одним з кращих театрів країни) досвідченого керівника, який 28 років досить плідно керував театром, поєднував в собі і організатора театрального процесу (в театрі до війни майже завжди був аншлаг), творчого лідера, який покоління за поколінням виховував в театрі не тільки майстрів-акторів, але й майстрів в інших підрозділах такої непростої театральної справи, за 30 років незалежності написав дев’ять книжок – по суті підручників театральної справи, на яких виховувалися і виховуються студенти різних театральних вишів України”, – написав Резнікович.
Він впевнений, що Олександр Ткаченко лишив киян “духовної за змістом, прекрасної за оригінальною українською мовою вистави за перлиною української класики – повістю Ольги Кобилянської “В неділю рано зілля копала”” та зупинив “духовний і професійний рух театру після його переходу на українську мову”.
Після цього Михайло Резнікович зазначив, що у його учня та нового керівника театру ім. Лесі Українки Кирила Кашлікова “не знайшлося ні совісті, ні мужності, ні навіть художнього хисту, щоб сказати спочатку мені, а потім і Вам, що Ваше рішення завдасть великої шкоди театру”, і це “в історії це не перший випадок і, на жаль, не останній, коли учень зраджує вчителя, щоб якомога скоріше зайняти його місце, і рухають ним суто особисті егоїстичні причини”.
Згадавши роман Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”, Резнікович звинуватив міністра культури, що той перетворив театр ім. Лесі Українки “на театр другої свіжості”.
“З міністерством, яким Ви керуєте, Вам це, на жаль, вдалося”, – наголосив екскерівник театру ім. Лесі Українки.
“… може це така Ваша хибна, так би мовити, державна політика – послідовно ліквідувати досвідчених майстрів театральної справи? Першим був Д.І. Остапенко, другим – я, далі на черзі – М.В. Захаревич – Театр імені Івана Франко, П.Я. Чуприна – Театр опери та балету, М.М. Вантух – ансамбль танцю… Ви, переконаний, руйнуєте театральну справу в Україні, руйнуєте і Вашою кадровою політикою в міністерстві”, – резюмував Михайло Резнікович.
На його дописи відреагувала ексдиректора Департаменту культури Київської міськдержадміністрації (КМДА), директорка Музею Києва Діана Попова.
“Знаєте, я не бувала в Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки (я знаю, що його перейменували на папері, але не діджитально) з 2013 року. Навіть за посадою директорки Департамента культури КМДА. Цей лист Резніковича мене взагалі не здивував, він мене вразив. Така вражаюча кількість епітетів і влучно підібраних цитат говорить про автора навіть більше, ніж він хотів би, мабуть, залишити в пам‘яті по собі. Але згадала я нашого неймовірного Виталий Малахов (екскерівник Театру на Подолі, який пішов з життя 4 листопада 2021 року, – KВ), який колись казав мені: “Я щодня намагаюся вбити в собі Ірода, адже усвідомлюю, що життя триватиме і після мене” Тепер я ясно усвідомлюю про що він… Иногда лучше промолчать и слыть благородным, чем заговорить и развеять все сомнения”, – написала Діана Попова.
KВ нагадує, що це вже третій гучний скандал в столичному театральному житті з початку повномасштабної збройної агресії росії в Україну. Спочатку вибухнула проблема в Театрі на Лівому березі, звідки фактично втік керівник театру Станіслав Жирков разом з дружиною Ксенією Ромашенко, керівницею театру “Золоті ворота”. Після детального “розбору польотів” в КМДА, керівником театру було призначено нову людину і ситуація, нібито, почала вирівнюватись.
Читайте: На межі знищення: Театр на лівому березі Дніпра потерпає через свого (екс)керівника Жиркова
Через невеликий проміжок часу схожа ситуація проявилась в Київському академічному театрі юного глядача на Липках, керівник якого В’ячеслав Жила (в минулому якого, схоже, є незакритий кримінальний вирок за викрадення людини) теж катався по закордонам і свавільно вів справи, звільняючи акторів тощо.
Читайте: Знайдіть нашого Жилу: Театр на Липках просить Кличка та Попка повернути з-за кордону свого керівника
На жаль, тут ситуація склалася не так конструктивно, як в Театрі на Лівому березі. Після публікації KВ та скандалу в КМДА, Жила терміново повернувся з закордонних поїздок, знайшов спільну мову з керівництвом Департамента культури КМДА та звільнив народну артистку Анжеліку Гирич.
Втім, 10 січня очікується засідання апеляційної інстанції за вироком суду, який визнав незаконними результати конкурсу, внаслідок якого В’ячеслав Жила очолив Театра на Липках.
Фото: колаж KВ
