Будівля по вулиці Володимирській 10 пов’язана з історією моєї родини, адже саме тут працювала моя бабуся, Шматкова Наталія Володимирівна, головним інженером. Офіційна назва компанії, що раніше розташовувалася в цій будівлі була “Центральна міжнародна та міжміська телефонно-телеграфна станція ОАО Укртелеком”, але більшість киян її називала як “Центральний Київський телеграф”.
Історію свою київський телеграф почав ще у 1854 році, саме тоді ввели в експлуатацію лінію “Київ-Москва”, а розташовувалася контора біля Софійського майдану на другому поверсі приватного будинку. У будівлю колишнього Дворянського земельного та селянського поземельного банку телеграф переїхав у 1921 році, так що цього року можемо святкувати сторічний ювілей такої події. Саме тому я вирішила розпитати бабусю трохи про її досвід роботи.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
– З якого по який рік ти працювала на телеграфі?
– Від серпня 1976 року по 1995 рік. Спочатку я працювала змінним інженером, а потім стала начальником експлуатацийно-технічного відділу, а на кінець стала головним інженером підприємства.
– Чи був у зв’язківців якийсь особливий нагляд КДБ?
– Для свого сімейного архіву я зберегла настанову зв’язківцю, сьогодні цей текст виглядає трохи недолуго, але це пам’ятка тієї епохи. Від служби КДБ за підприємством була закріплена окрема відповідальна особа, якщо траплялося ЧП, наприклад, несвоєчасна доставка урядової телеграми або її губили, тоді приставник спецслужби втручався та проводив розслідування. Була навіть історія, коли загубилася одна урядова телеграма, і КДБ змусило вночі вишукувати її по смітниках поряд з будівлею, ще та пригода була. В 1991 це не закінчилося, до речі. Навіть при поїздці за кордон у 1993 році представники СБУ (наслідники КДБ) проводили бесіди.
– А в радянський час ви могли виїжджати за кордон?
– Особливих та окремих правил для рядових зв’язківців не було. Виключення як і в інших галузях було для керівників та осіб, що мали доступ до державної таємниці. В той час виїзд за кордон був обмежений для всіх громадян.
– Чи були якісь спеціальні настанови-лекції від КДБ?
– Ні, такого не було. Але в нас була неприємна історія з міліцією. Раніше крім телеграм оброблялися грошові перекази. При переказі коштів передавався спеціальний код-шифр. На одному відділенні виявили невідповідність між кодом та сумою переказу. Зробивши додатковий запит виявили факт шахрайства та підробки телеграми. Далі було організовано слідство. Слідством було встановлено, що це був не разовий випадок і не випадкова помилка, а систиматичне, тривале шахрайство. Участь у цьому шахрайстві брала одна з співробітниць телеграфу. За цим фактом відбувся суд, подробиць судового процесу я не пам’ятаю.
– А куди ви їздили відпочивати? У вас був свій відомчий санаторій?
– Ні, власного санаторію ми не мали, але була база відпочинку в с. Пирнове Київської області.
– А у відрядження ти їздила?
– Звичайно! Обласні телеграфи України, також їздила у Москву та Ленінград до місцевих телеграфістів. Крім робочих відряджень, ще були поіздки на стрільбище, адже всі зв’язківці незалежно від статі були військовозобов’язані. Я двічі приймала присягу – СРСР та Україні і була офіцером запасу.
– А щось змінилося, коли Україна стала незалежною державою?
– Всі республіки мали міжнародний автоматичний документальний зв’язок ТЕЛЕКС, тільки через Москву. І коли Україна стала незалежною державою, звісно, такі умови Україну не влаштовували. В липні 1994 року було введено в експлуатацію власну міжнародну станцію ТЕЛЕКС, яка була розташована Київському телеграфі. І Україна першою з країн колишнього СРСР отримала окремий міжнародний зв’язок з усіма країнами світу.
– За що брали у телеграфі гроші – за символ, за слово, за речення? Які типи телеграм були?
– Оплата телеграмм була послівна. Телеграми були такі: вітальна, звичайна, термінова, міжнародна, урядова, вищеурядова. При обслуговуванні телеграфним зв’язком з’їздів правсоюзів, комуністичної партії, комсомолу, олімпіади розроблялись окремі типи бланків. Деякі красиві вітальні телеграми я зберегла для сімейного архіву.
(Бабуся дістає папку зі своїми “скарбами” і ми разом їх переглядаємо, деякі я відсканувала як ілюстрацію до інтерв’ю).
Це вже артефакти, які залишаться в нашій родині, такі собі сімейні музейні експонати. Але в нас ще був свій власний музей, створений до 150-річчя від створення київської телеграфної лінії. Серед експонатів були старі телеграфні станції, перші персональні комп’ютери, ювілейні значки, також були стенди з історичною довідкою. Це був закритий музей, не для широкого загалу, він був на 7 поверсі у будівлі міністерства зв’язку. На жаль, мені не відома сучасна доля експонатів. Зараз вже саме слово “телеграф” вважається архаїчним, інтернет та мобільний зв’язок набагато швидше передають інформацію.
Техніка постійно змінювалася, просто стара вже відійшла у минулий час. Хоча в нас телеграфна техніка весь час вдосконалювалася. Спочатку використовувалися телеграфні апарати ЮЗА. Потім з’явилися більш досконалі апарати – БОДО. Їм на зміну прийшли апарати МОРЗА. У 40 рр. ХХ ст. з’явилися вітчизняні старт-стопні апарати СТ-35. Потім з’явилися рулонні апарати Т-63 та Т-100. Наука розвивалася, а в слід з’являлися нові електронні апарати РТА-80 і F-2000. А вже зараз епоха інтернету.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
