Лісовицькі берегині

Усе на землі починається з любові… Сонце прокидається з любов’ю й ніжно огортає своїм промінням землю, ласкаво цілує кожну травинку, розтулює очі сонним волошкам, з любові до життя заливається співом пташина, з любові до роду мостить гніздо лелека; любовно співає для своєї донечки-зірочки чи синочка-місяця мати; з любов’ю пестить своїх онуків бабуся… З любові народжується слово й пісня.   

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”

З дитинства чуємо святі слова: Україна, Батьківщина, рідна мова, рідна земля… Хвилюють вони ніжністю, безмежністю, лагідністю й викликають у душі почуття спокою, затишку. Немає нічого святішого на благословенній Україні, ніж блакитне небо, золоті лани пшениці, співуча рідна мова. Поки є слово, пісня, перед нами є майбутнє, є надія відродитися.

У кожної з цих жінок за плечима чимале життя. Кожна віддала не один десяток років нелегкій роботі. У кожної – своя сімейна доля, свої радощі та прикрощі. Але об’єднує всіх спільне захоплення – любов до української пісні.

Коли над Лісовичами, що на Таращанщині, на півдні Київщини, дзвінкими переливами далеко у височінь злітає пісня, люди знають, що то їхні землячки – учасниці місцевого народного аматорського жіночого вокального ансамблю “Берегиня” – зібралися на репетицію. Зібралися, аби причаститися неповторною пісенною святістю.

Зазвичай репетиції відбуваються в сільському Будинку культури, в одній із кімнаток, яку обігрівають. А коли тріщать морози – туляться, де тепліше. То, бувало, на пошту біжать, а то до затишної оселі керівника ансамблю й директора Лісовицього сільського будинку культури Марії Силенко – ентузіаста народної пісні. У “Берегині” вона майже з перших днів, а колективові нині – більше як 45 років. “Посаду директора обіймаю вже більше 15 років. І хоч як би не було тяжко працювати в культурі, ніколи не скаржусь, не нарікаю, а навпаки – стараюся гуртувати навколо себе однодумців і разом із ними розвидняти світ односельців – простих і невтомних трударів, дарувати їм радість від спілкування з піснею, народним мистецтвом”, – розповідає Марія Петрівна.   

Склад вокального ансамблю за цей час, звісно ж, не міг залишитися незмінним. Сьогодні в ньому співають Тетяна Лола, Марія Силенко, Олена Когут, Галина Олійник, Катерина Бутенко, Таїсія Рибченко, Галина Дахно, Євдокія Добровольська, Лідія Паламарчук, Ганна Грибенко, Галина Мельник та Галина Степаненко. Усі вони не тільки співають гарно, повноголосо, а й прекрасно грають. Кожна ж бо прийшла до ансамблю зі своїм інструментом – банячком, гребенем, пральною дошкою, рублем…

Тетяна Іванівна Лола з колективом уже більше 25-ти років. Саме в ньому черпає жінка радість, любов і наснагу, сповнюється неповторними якостями, які несе до людей. “Пісня супроводжує нас на всьому життєвому шляху: під час роботи й веселого застілля, у хвилини глибоких роздумів і нестримної радості, у поворотних моментах людської долі. Так зі мною по життю й наша “Берегиня” – щось неповторне й близьке серцю”, – зазначає Тетяна Іванівна, ентузіаст народної пісні й колишня сільський голова Лісович.  

Із концертами “Берегиня” неодноразово виступала перед шанувальниками української пісні на багатьох сільських, районних, обласних святах, була учасником обласного фольклорно-етнографічного огляду-конкурсу ім. Павла Чубинського “Онуки Полянські” й виборола почесне третє місце.

Випала нагода учасникам ансамблю виступити й на головній сцені нашої держави – у Національному палаці мистецтв “Україна”. А найпам’ятнішою жінки в один голос називають поїздку на зйомки популярної телепрограми “Фольк-Мюзік”, де колектив відразу ж завоював симпатію глядачів і мав неабиякий успіх. “Своє ж відроджуємо: давнє, народне, красиве. Відроджуємо в Україні українське”, – кажуть учасниці.

Усі вони мають, окрім співу, своє захоплення: у однієї – квіти, в іншої – вишивання, у третьої – кулінарія…

– Але об’єднує нас те, що ми, звичайні українські жінки, мами, бабусі. Що ми – небайдужі натури, з перчинкою, з солодом. Будемо зранку варити борщ, порати худобу, а ввечері – бігти в сільський Будинок культури на репетицію. Узагалі, жінка завжди, що б там не було, має намагатися нести свій чарівний світ: ходою, усмішкою, піснею. Любити світ і життя, чути все живе, кожну рослинку, травинку й залишити по собі красу…

Читайте: КиевVласть запускает проект популяризации детско-юношеской журналистики

Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік. Так нам від Бога дано, і в тому сила ментальності українського народу. Було заборонено мову, письмо, намагалися прищепити до нашої культури те, що їй зроду-віку невластиве. Але нація збереглася. І чи не завдяки пісенному вінку, котрим заквітчана наша Україна, – єдина у світі, яка має таку багату пісенну спадщину.

Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”

КиевVласть