Перш за все, звісно ж людина. Підліток, школяр, реаліст, турист, учень, пловець і “невикористовувач фемінітивів”.
У мене є смаки: я люблю кислі яблука, мамине рагу і картаті сорочки, але не люблю броколі, гороховий суп та рожевий колір. Мені подобається сперечатися про політику, придумувати абсурд, їздити на велику, вивчати історію та право, слухати Rammstein і українські повстанські пісні, гуляти в лісі, читати, грати в волейбол та спілкуватися з друзями, і це, звісно ж, ще не все. Та мої смаки можуть змінюватись, через десять років я буду слухати Моцарта, грати в шахи і спілкуватися з занудними дідками-математиками. Тож смаки і діяльність мене не визначають.
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Погляди? Аж ніяк, точно не поки мені 16! Зараз вони надто швидко змінюються. Для того, аби мої погляди мене визначали, мені потрібно трохи підрости, посивіти і приймати купки таблеток по три рази на день. Пізнати життя і помудрішати, так сказати. Може, я колись навіть зможу їсти броколі.
Хоч і є певні мої установки, що не змінюються та навряд зміняться. Вони пов’язані з подіями, і тим, які висновки я з цього роблю. Минуле ж не зміниш, а майбутнє зазвичай не має достатньо способів виправдати щось. Для порівняння: наприклад, я знаю, що Росія – ворог. Цей мій погляд, заснований на подіях, що відбулися в минулому. У майбутньому навряд знайдуться виправдання до минулих її дій, тож цей мій погляд незмінний. А ще я знаю, що позичати Антону (будь-яке інше ім’я) ручку – погана ідея, бо більше я ту ручку не побачу. Та якщо Антон віддав мені іншу свою ручку наступного дня, я можу змінити свій погляд. Тож може бути, що я – це мої ті самі “незмінні погляди”. Але ж не тільки?
Думаю, що я – це також ті люди, яких я люблю. А також події, що відбуваються зі мною (це вже мудрість, але вона набувається з роками, так просто вона мене не сформує). І люди, і події, і переконання завжди якось мене змінюють.
З чого можна зробити висновок, що я – це ті зміни, що зі мною відбуваються.
Що я люблю?
Вже відомо, що я люблю кислі яблука, картаті сорочки і мамине рагу, сперечатись про політику, ганяти на велику, плавати, читати і так далі, і тому подібне. Ще маму, тата, брата, сестру, бабусь-дідусів, друзів, старих вчителів, цей світ, будинок у якому я живу, синій колір, серіал “Гострі картузи”, школу, Київ, Карпати, гітару, футболку з жовтим написом, бібліотеку, пісню “Space oddity”.
Любити когось чи щось – це якщо боляче, коли втрачаю. (Так, ще було щось філософсько-розумне!)
Материал подготовлен в рамках Проекта “Юн-Пресс-KV“
Що я не люблю?
Я пообіцяла одній людині, що не буду використовувати слова “ненавиджу”, тож я не люблю: нічого не робити цілий день, спеку, хамів на дорогах, що виконують місію “зроби життя інших трохи коротшим”, математику, читати програму, коли лізуть у мій приватний простір і не в свою справу, попсу, сидіти перед екраном до витікання очей, фільми про любов, карантин, поглядів радикальних феміністок і людей, що вважають, що дівчата “капець які тендітні”, брехню, виляння хвостом і непрямоту, підлабузників, пізно лягати і ще купу речей, тож нема сенсу перелічювати.
